Правове забезпечення функціонування малого бізнесу в Україні

Правовою основою підприємництва є законодавчі та нормативно-правові акти, норми цивільного, фінансово-кредитного, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства.

Правове регулювання малого бізнесу в Україні здійснюється низкою законів (понад 60), насамперед законами про підприємництво, власність, підприємства, банки і банківську діяльність, інвестиції, оподаткування, зовнішньоекономічну діяльність тощо, діють Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів (наприклад, Постанова про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств як однієї з головних форм підприємництва).

Підприємство господарює в межах законодаства, що регулює напрямки діяльності. З великої кількості юридичних актів визначальними є Закон України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”. Для підприємців зареєстрованих у формі юридичної особи нормативними документами, які затверджують права і обов‘язки є статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією.

Закон України “Про підприємництво” визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та державної підтримки.

Закон складається з розділів: Загальні положення, Умови здійснення підприємницької діяльності, Підприємець і держава.

Розділ “Загальні положення”, визначає підприємницьку діяльність, суб‘єктів, обмеження у здійсненні, принципи, регламентує свободу підприємницької діяльності, проголошує організаційні форми.

У другому розділі “Умови здійснення підприємницької діяльності” визначаються умови процедури державної реєстрації СПД; найом і соціальні гарантії працівників, здійснювані підприємцем, відповідальність і порядок припинення діяльності суб‘єктів підприємництва.

Право наймання працівників і соціальні гарантії за використання їх праці реалізуються укладанням трудових договорів (контрактів, угод), в яких визначаються умови і охорона праці, доплата не нижче за встановлений державою мінімальний рівень, соціальні гарантії: медичне, соціальне страхування та забезпечення

Рисунок 1. Основні положення Закону України “Про підприємництво”

Матеріальна відповідальність і порядок припинення підприємницької діяльності регулюються Законом: підприємець зобов‘язаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права і інтереси суб‘єктів підприємництва і держави. За заподіяну шкоду або збитки підприємець несе майнову та встановлену законодавством відповідальність. Будь-який суб‘єкт підприємницької діяльності може бути визнаний банкрутом, а його діяльність може бути припинена з власної ініціативи підприємця, на основі рішення суду або арбітражу, у випадку закінчення строку дії ліцензії, визнання банкрутом тощо.

Третій розділ Закону “Взаємовідносини підприємців і держави” охоплює загальні гарантії прав і гарантії майнових прав підприємців, державну підтримку і регулювання підприємництва, діяльність іноземних підприємців. Держава гарантує всім підприємцям рівні права і створює рівні можливості щодо формування і використання суспільних ресурсів, недоторканості майна і забезпечення захисту прав власності. Державне регулювання підприємництва полягає в законодавчому забезпеченні свободи конкуренції і захисту від монополії. СПД господарюють (діють) на основі статуту фірми (підприємства, організації).

Закон України “Про підприємства” ухвалено сесією ВРУ 27 березня 1991р. визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створення та ліквідації, забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує права та їх відповідальність у здійсненні господарської діяльності.

Підприємство діє на підставі власного Статуту – зібрання обов‘язкових правил, що регулюють діяльність та взаємовідносини з суб‘єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням Закону України “Про підприємства”: затверджується власником чи засновниками. У статуті підприємства визначаються: точне найменування, місцезнаходження, власник або засновник, основна місія й цілі діяльності, органи управління, порядок формування, компетенція трудового колективу та його виборних органів, джерела утворення майна, умови реорганізації. У статуті має бути визначено орган, що має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо).

Колективний договір – угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається щорічно. Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрацією підприємства, яке використовує найману працю. Включаються зобов‘язання щодо поліпшення умов праці та стану довкілля, заходи щодо забезпечення зростання продуктивності праці таїї оплати, соціального захисту працівників підприємства.