Прибуток як винагорода за підприємництво

:♦ Розділ 1

За умов ринку рішення щодо того, що і в яких обсягах виробля­ти, визначає прибуток. Тому кожного виробника товарів і послуг цікавить питання: за якого обсягу виробленого (реалізованого) то­вару і за якої його ціни можна отримати максимальний прибуток.

Прибуток як кінцевий результат функціонування виробництва на рівні фірми є елементом взаємовідносин усіх учасників вироб­ничого процесу. В кожній фірмі прибуток виконує певні функції, основними з яких є:

¥ ♦ інформаційна — прибуток в умовах ринку визначає, що і в

Яких обсягах виробляти;

♦розподільна — створення фондів грошових засобів, які забез­печують фінансування прийнятих до реалізації програм і страте­гій, підтримання оптимальної структури капіталу, зведення до мінімуму ризику банкрутства;

♦стимулююча — зниження витрат виробництва, впроваджен­ня інновацій і технічних удосконалень.

Найбільш загально прибуток можна розглядати як різницю між доходом (виручкою) від реалізації товарів і витратами на ви­робництво їх. Як мета і мотив організації підприємництва прибу­ток створює його матеріальну основу. Завдяки прибутку фірма еволюціонує виробничий процес, здійснює капітальні і фінансові вкладення, фінансує соціальні потреби.

Розрізняють такі види прибутку:

♦економічний (чистий) — це сума, що залишається після вира­хування із загального доходу (виручки) фірми всіх витрат (зов­нішніх і внутрішніх, включаючи в останні нормальний прибуток підприємця);

♦бухгалтерський — частина доходу фірми, яка залишається від загальної виручки після відшкодування зовнішніх витрат, тоб­то плати за ресурси постачальника. Таке тлумачення пов’язане ли­ше з явними витратами і не враховує внутрішні (неявні) витрати;

♦ балансовий — різниця між виручкою від реалізації продукції (доходом) і сумою матеріальних витрат, амортизації і заробітної плати. Іноді балансовий прибуток називають загальним прибут­ком, оскільки саме він є джерелом розподілу і використання кош­тів підприємства.

Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернативних витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом підприєм­ця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі і він не належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці. Його розмір обчислюють як різницю між виручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами. Бухгалтерський прибуток — це різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами. Отже, розмір бухгалтер­ського прибутку перевищує обсяг економічного прибутку на вели­чину неявних (внутрішніх) витрат.

Кожна з концепцій прибутку має свою сферу застосування. Так, розрахунок економічного прибутку важливий для прийняття управлінських рішень, а для оподаткування використовується бух­галтерський підхід.

Прибуток в умовах ринкової економіки тісно пов’язаний з під­приємницьким доходом, який потрібно розглядати, з одного боку, як підсумковий результат розподілу прибутку підприємства, а з іншого — як винагороду за виявлені підприємницькі здібності. Підприємницький дохід розрізняють за величиною, методами '. отримання, напрямами використання. Так, на підприємствах різ - ...

Них форм власності формування підприємницького доходу різне у зв’язку з розмежуванням капіталу — функції і капіталу — влас­ності. Коли власник капіталу одночасно є підприємцем свого ви­робництва, то підприємницький дохід формується за поданою ви­ще схемою.

Якщо ж власник капіталу і підприємець — різні особи, то мож­ливі два варіанти. Перший — власник капіталу передає функ­цію управління виробництвом і збутом менеджерам та визначає їм платню. Дохід підприємця виступає як плата за монополію власності на капітал. Менеджер здійснює капітал — функцію і відповідає за функціонування підприємства. Другий — власник капіталу може віддавати капітал під певний відсоток (зазвичай вищий від банківського) підприємцю для організації ним власної справи. Зазвичай за такої ситуації підприємницький дохід вищий у зв’язку з реалізацією особистого інтересу підприємця. При цьому він існує у вигляді винагороди за виявлення ініціативи у функці­онуванні виробництва, впровадженні інновацій, прийнятті рішень щодо управління фірмою і відповідальності за ризик.

Підприємницький дохід складається з нормального та еконо­мічного прибутку.

Прибуток у ринковому господарстві є винагородою такого спе­цифічного чинника, як підприємництво. Специфічного, по-перше, тому, що підприємництво, на відміну капіталу чи землі, непоміт­не. По-друге, не можна тлумачити прибуток як своєрідну рівнова­жну ціну, за аналогією з ринками праці, капіталу і землі. Ця спе­цифіка виробництва як чинника виробництва виявляється через його функції: поєднання інших ресурсів — праці, капіталу, зем­лі— для виробництва товарів і послуг; прийняття основних рі­шень, пов’язаних з діяльністю фірми; здійснення нововведень у виробництві чи збуті продукції; прийняття на себе ризиків, що випливають з виконання підприємницьких функцій. Цідприємець унаслідок виконання цих функцій може цілком правомірно пре­тендувати на певний дохід — прибуток. Розглянемо поняття при­бутку як факторного доходу.

Прибуток зазвичай визначають як різницю між валовим до­ходом і валовими витратами. Якщо з визначенням валового до­ходу немає проблем (це добуток кількості реалізованої продукції та ціни одиниці товару), то що потрібно включати до валових ви­трат?

Розділ 1

З точки зору бухгалтера до витрат зараховують явні грошові витрати. Тому бухгалтерський прибуток є різницею між повною виручкою і бухгалтерськими (явними) витратами.

Цроте до економічних витрат має входити вартість послуг усіх чинників виробництва, незалежно від того, купуються вони на

* ринку чи є власністю фірми. Будь-які витрати, а отже, і витрати

* виробництва, слід розглядати під кутом зору цінності альтерна-

Тивних можливостей, якими доводиться жертвувати. Так, кожен підприємець, вибираючи сферу застосування своїх підприємниць­ких здібностей, порівнюючи альтернативні варіанти з точки зору очікуваних вигод, вибирає найефективніший для себе варіант. Вирішивши, наприклад, зайнятися виробництвом меблів, він, по суті, відмовляється від отримання доходу в сільському господарст­ві чи страховій справі. Цей втрачений, або альтернативний, дохід має входити до витрат.

Використовуючи власні ресурси (капітал, землю, підприємни­цькі здібності), власник цих чинників не несе явних грошових ви­трат, це неоплачувані, чи неявні витрати.

Коли підприємець організовує процес виробництва, поєднуючи у ньому різні ресурси, управляє фірмою і приймає необхідні еко­номічні рішення, він виступає як різнобічний фахівець, тобто од­ночасно є менеджером, інженером, юристом тощо. І лише викону­ючи всі ці функції, підприємець тим самим виконує саму підпри­ємницьку функцію. У такому разі дохід підприємця складати­меться з двох частин. Одна частина доходу — це плата за працю підприємця, за організацію і ведення бізнесу, тобто те, що в сучас­ній економічній науці прийнято називати безумовною заробітною платою. Друга частина доходу підприємця зумовлена тим, що він зазвичай є власником капіталу і вкладає його в бізнес. Дохід на капітал, що належить підприємцеві, може бути виражений у ви­гляді річної відсоткової ставки, яка, в свою чергу, є кількісним ви­раженням чистої продуктивності капіталу.

Ці дві частини доходу підприємця становитимуть прибуток з точки зору бухгалтера, проте з погляду економіста — все це еле­менти витрат. А до повних витрат, як відомо, має входити норма­льний прибуток як мінімальний дохід підприємця, необхідний для залучення й утримання цього ресурсу в певному виробничому процесі. Економічний прибуток виникає в тому разі, якщо загаль­на. виручка перевищує всі витрати — і явні, і неявні, враховуючи в останніх і нормальний прибуток.

Джерела економічного прибутку. Специфіка власне під­приємницької діяльності розкривається не в статичній, а в дина­мічній економіці, коли чинники, що визначають величину попи­ту і пропозиції змінюються. Підприємець не просто об’єднує чинни­ки (ресурси) у виробничому процесі, а виявляє ініціативу, об’єднуючи їх по-новому. Підприємець не просто керує підприєм­ством, а приймає неординарні рішення щодо управління фірмою, впроваджує інновації і несе відповідальність за економічний ризик.

29

Нульовий економічний, або нормальний прибуток є наслідком статичної економіки і вільної конкуренції в чистому вигляді. Про­те в реальній дійсності вільна конкуренція, повна рівновага рин­ку, статична економіка існувати не можуть. Завжди є певний сту - л пінь недосконалості конкуренції (монополізації ринку), ринкова ^ нерівновага, неоптимальна поведінка індивідуумів. До того ж еко - *

Номіка завжди перебуває в стані динаміки, оскільки змінюється населення, відкриваються нові джерела сировини, розвивається наука і техніка, виникають нові потреби тощо. Інакше кажучи, будь-яка конкурентна ринкова ситуація характеризується невизна­ченістю внаслідок динамічності економічної системи і значним кон­тролем над виробництвом та цінами через монополізацію ринків.

Саме невизначеність ринку, з одного боку, і його монополіза­ція, з іншого, й породжують економічний прибуток, що отримують окремі підприємці як додатковий, надлишковий дохід, переви­щення загальної виручки над валовими витратами.

Можна виділити кілька причин появи цього додаткового дохо­ду. По-перше, економічний прибуток можна розглядати як вина­городу за прийняття підприємцем ризику, пов’язаного з невизна­ченістю притаманного розвитку ринкової економіки. Водночас слід зазначити, що ризики в економічній діяльності мають різний характер. Імовірність деяких подій, що породжують ризики, — наприклад, стихійного лиха, пожежі, нещасного випадку тощо — можна розраховувати. Для запобігання таким ризикам фірми вдаються до страхування і здійснюють певні витрати. При цьому плата за ризик входить до витрат. Проте в ринковій економіці є й інші види ризиків, що виникають унаслідок непередбачуваних змін попиту і пропозиції, які істотно впливають на фінансовий стан фірми. Ці зміни можуть бути пов’язані як із загальною змі­ною кон’юнктури на ринку в ході економічного циклу, так і з нас­лідками економічної політики держави, яка змінюючи правову базу економіки, а також використовуючи побічні методи регулю­вання (бюджетно-податковий, грошово-кредитний, зовнішньоеко­номічний), значною мірою визначає умови господарювання окре­мих фірм. Крім того, на обсяг доходу фірми впливають також по­стійні зміни смаків і переваг споживачів, пропозиції ресурсів то­що. Всі ці зміни в економіці (незалежно від того, створюються вони циклічними, структурними чи політичними чинниками) можуть стати для фірми причиною як додаткових доходів, так і збитків. Інакше кажучи, підприємець стикається у своїй діяльності з не - страховими ризиками. Прийняття на себе цих ризиків є одним з джерел економічного прибутку.

> Розділ 1

30

По-друге, економічний прибуток можна розглядати як винаго­роду за інновації. Однією з найважливіших причин динамічного характеру ринкової економіки є діяльність самих підприємців, спрямована на впровадження нових технологій, освоєння досяг­нень науки і техніки, удосконалення форм і методів організації виробництва тощо. Стимулом до інноваційної діяльності є праг­нення знизити витрати виробництва і таким чином досягнути пе­реваг у конкурентній боротьбі й отримати вищий прибуток. Вод - ^ ночас необхідно враховувати, що розробка і впровадження інно - вацій також пов’язані із значною невизначеністю. До початку ре-

Ального процесу виробництва ніхто не може гарантувати, що нові технології виявляться ефективними, а новий вид продукції при­несе прибуток. Тому інновації також можуть стати для фірми при­чиною як додаткових доходів, так і збитків. Отже, підприємець, вдаючись до нововведень, ризикує, проте платою за цей ризик за умови успіху може стати економічний прибуток.

По-третє, джерелом економічного прибутку може стати во­лодіння монопольною владою на ринку. Адже монополіст має можливість, змінюючи обсяги виробництва, впливати на ринкову ціну і встановлювати її на рівні, який дає йому змогу отримувати надприбуток. Водночас володіння монопольною владою певною мірою знижує для підприємця ступінь невизначеності еконо­мічної ситуації і тим самим сприяє зниженню ризику втрат і збитків.

Роль прибутку в системі ринкових відносин. Прагнення отримати економічний прибуток, випередити конкурентів, зміц­нити свої позиції на ринку — постійно діючий мотив підприємни­цької діяльності, який штовхає економіку вперед до постійного розвитку. З одного боку, очікування економічного прибутку сти­мулює найефективніше використання ресурсів. Розраховуючи на отримання економічного прибутку, підприємець намагається так організувати виробництво і збут продукції, щоб досягнути зни­ження витрат, підвищення віддачі від задіяних чинників вироб­ництва і з цією метою він здійснює технологічні нововведення, освоює нові виробництва. В кінцевому підсумку це сприяє еконо­мічному зростанню і більш повному задоволенню потреб.

31

З іншого боку, існування економічного прибутку сприяє ефек­тивному розподілу ресурсів між альтернативними способами за­стосування їх. Наявність у будь-якій галузі прибутку, що переви­щує його нормальний середній рівень, сигналізує про більшу при­вабливість цієї сфери використання ресурсів. Це сигнал про те, що на цей вид продукції існує високий попит і суспільство зацікавле­не в розширенні її виробництва. У відповідь на отриманий сигнал у цю галузь направляють ресурси з інших галузей, де їх викорис­тання дає менший дохід. Унаслідок такого переливання ресурсів зростає загалом ефективність функціонування економічної систе­ми. Проте прибуток не лише створює стимул для розширення ви­робництв, продукція яких користується попитом, а й виступає джерелом фінансування такого розширення. Підприємства, що отримують більший прибуток, мають можливість хоча б частину його направити знову у виробництво як інвестиції, до того ж не тільки на розширення масштабів виробництва, а й на його удо­сконалення, розробку і впровадження нової техніки тощо. Інакше кажучи, отримання фірмою економічного прибутку сьогодні ство - рює не тільки стимули для підприємця, а й реальні можливості ‘ для отримання прибутку в майбутньому. !

•уч» •у* •у* •«у* *ув ту»* *ух» •ух» *>учі *у* •у** •у»* •у* •у* »-у* •у* •у** •ух» »у*

Важливо зазначити, що невизначеність, яка приносить еконо­мічний прибуток одним підприємствам, одночасно породжує збит­ки для інших. Однак постійна загроза збитку є таким самим по­тужним стимулом, як і бажання отримати прибуток.

Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна гро­шова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку — це абсолютне вимірювання прибутку в гро­шовому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіта­лу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансового капіталу

Я К

П„

100,

(1.1)

Де Пп — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина аван­сованого капіталу.

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціо­нування авансованого капіталу і залежить від багатьох чинників, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Норма (рівень) рентабельності показує відношення при­бутку до собівартості реалізованої продукції у відсотках

(1.2)

Я = 77" ЮО,

°р

Де і? — норма (рівень) рентабельності; Ср — повна собівартість продукції.

Норма рентабельності відображує ефективність поточних ви­трат і залежить від цін на продукцію, її структури та комерційної (повної) собівартості.