Реорганізація колективних сільсько­господарських підприємств, організація внутрішньогосподарських відносин

На ефективність сільськогосподарського виробництва вплива­ють підприємства суспільного сектора. Нині в користуванні цього сектора є 65,8 % сільськогосподарських угідь, зайнято 60,8 % пра­цюючих, виробляється 88 % зерна, 93 % цукрового буряку, 92 % соняшнику — основної стратегічної продукції України.

Суспільний сектор представлено колективними підприємства­ми з різними видами використання приватної власності у вигляді земельних і майнових паїв. Земля, передана в колективну влас - <л ність і поділена між членами колективних господарств, завжди ■(З потребувала, а нині за наявності власників ще більше потребує

2 чіткого механізму взаємовідносин між первинними колективами власників. Проте основи приватної власності за колективної орга-

* нізації виробництва і праці недостатньо. Ось чому в разі спільного

* використання землі та майна за умови добровільності й зацікав-

•'У* »ТГ* •'"ЗР* •''V* •'7Р* •’ТР* •ТГ’* *Тр* •"Зр* •ТР* •Тр* •'ТР* •ТР* *ТР* ""ЗР* •ИТР* *ТР*

Леності власників потрібно якомога повніше враховувати потенці­ал наявних системних зв’язків, пропорцій, балансів. Це означає, що реформовані господарства та їхні підрозділи мають реструкту­руватися не в напрямі руйнування їх, а для організаційного удос­коналення. При цьому слід ураховувати, що утвердження власни­ків землі та майна супроводжуватиметься збільшенням кількості економічно самостійних підприємницьких структур з різними мож­ливостями виходу на продовольчий ринок і споживача. У зв’язку з цим усі внутрішньогосподарські структури мають отримати орга­нізаційно-правову основу і функціонувати як товариства з різним ступенем відповідальності: малі підприємства, кооперативи, асо­ціації власників тощо. У реформованих господарствах, заснованих на приватній власності, реструктуризація підрозділів має забез­печити відповідність:

♦ економічного і юридичного статусів — новим відносинам вла­сності;

♦ організаційної будови — вимогам економічної самостійності та самоврядування, враховуючи інтереси власників;

♦ техніко-технологічного вдосконалення — вимогам підприєм­ництва, самоокупності та самофінансування.

Важливим етапом має бути оцінювання і вдосконалення орга­нізаційно-технологічних складових як підприємства загалом, так і його підрозділів. Критерій оцінки — окупність капіталу, врахо­вуючи землю, забезпечення високої матеріальної зацікавленості власників. Оцінювання передбачає:

♦об’єднання галузей, спеціалізацію і концентрацію;

♦структуру посівних площ і сівозмін;

♦кількість і співвідношення продуктивної худоби;

» склад і структуру виробничого потенціалу.

Під час реструктуризації виробництва особливу увагу приділя­ють горизонтальній і вертикальній кооперації та інтеграції. Рі­шення можуть бути різними. Основне, щоб товаровиробник мав можливість через власний кооператив, власну агропромислову структуру виходити на споживача, на прямі фінансові взаємороз- рахунки. Між колективами власників, зайнятих у підрозділах, незалежно від виду їх діяльності, розвиватимуться прямі і зворот­ні зв’язки, які ґрунтуються на виробничих, економічних і соціаль­них інтересах. Колективи власників у реформованих господарст­вах у системі цих зв’язків можуть виступати як організаційні під­системи за умови поєднання централізованого управління або як самостійні структури, що делегують частину своїх функцій підзві­тному апарату управління підприємством. Залежно від цього ор­ганізаційно-економічні відносини між внутрішньогосподарськими структурами можуть регулюватися за трьома основними напря - мами: ^

♦ на основі двосторонніх договорів; *

♦ єдиним колективними органом, якому власники делегують повноваження;

♦ змішано.

У реформованих підприємствах, заснованих на приватній влас­ності, мають утвердитися такі принципи управління:

♦ управління власністю на рівні підприємства;

♦ оперативне управління виробництвом на рівні первинних підрозділів;

♦ оперативне управління виробництвом на рівні первинних підрозділів — колективів власників;

♦ забезпечення централізації функцій, загальних для всіх ко­лективів власників первинних підрозділів;

♦ центральний апарат управління має виконувати функції ре­гулювання внутрішньогосподарськими зв’язками, зокрема відно­синами з власниками, здійснювати зовнішньоекономічні зв’язки переважно маркетингового напряму.

Удосконалення організаційно-галузевої, техніко-технологічної, управлінської систем має забезпечити зростання урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тваринництва, підвищення ефективності використання фондів і ресурсів, рента­бельності й конкурентоспроможності. Тобто мають бути створені умови для інтенсифікації виробництва. Водночас має бути еконо­мічний механізм, що регулює взаємовідносини власників, які ба­жають спільно використовувати землю і засоби виробництва.

Економічний механізм передбачає організацію повного та ко­мерційного розрахунку, принципово нові підходи до формування цін на продукцію та ресурси (роботи, послуги) внутрішньогоспо­дарського обігу, прибутку і фондів.

Розділ З

88

Як свідчить аналіз, за сучасних умов зміни форм власності та господарювання можливості сільськогосподарсьішх підприємств з реалізації внутрішньогосподарських відносин різні і залежать від ступеня самостійності первинних колективів. Прийнята класифі­кація виділяє три основні форми, які можуть застосовуватися на практиці. Члени первинного трудового колективу (працівники та власники-співвласники) мають самостійно приймати рішення про вибір моделі внутрішньогосподарських економічних відносин. Як показує аналіз, за сучасних умов залежно від ступеня самостійно­сті первинних підрозділів, рівня економічної діяльності можуть бути прийняті три моделі внутрішньогосподарських госпрозрахун­кових відносин, подані на рис. 3.1. Унаслідок приватизації та ре­організації підприємств внутрішньогосподарські відносини істотно змінюються. Розподілення доходів відбувається за працею і капі­талом. Нині ці відносини мають бути спрямовані на посилення мотивації людей до високопродуктивної праці, досягнення опти­мального поєднання особистих інтересів з врахуванням трудової, участі та власності.

•■у*1 •у** •'"Зр* *тр* **у* •'у* •У’* *у* •У1* *у* •'У'* •'у* *"у« «иу** *>у* *^р* •"зр* •уч«

Рис. 3.1. Моделі внутрішньогосподарських розрахункових відносин

Під час вибору найдоцільнішої моделі потрібно виключити мож­ливі суперечності між первинними трудовими колективами і керів­ництвом підприємства насамперед з питань користування та роз­поряджання власністю, управління і розподілу отриманих дохо­дів. У всіх випадках важливо, щоб підрозділи несли відповідаль­ність за кінцеві результати виробництва і були господарями ство­реної продукції та доходу.

За умов переважання приватної власності засоби виробництва, які формують матеріальну основу підприємств, можуть бути про­дані, придбані, орендовані, передані в спадщину, заставу тощо. В кожному підприємстві необхідно добиватися збалансованості інте­ресів, створюючи надійну базу для залучення позичкових коштів, кредитів, інвестицій. Як показує досвід, краще переводити колек­тиви первинних підрозділів на самостійну основу з постійним за­кріпленням землі та інших засобів виробництва. При цьому основ­ними умовами є забезпечення єдності власників і товаровиробни­ків, підвищення реального рівня самостійності підрозділів. Колек­тиви їх мають бути наділені статусом власника, бути матеріально відповідальними, розпоряджатися продукцією, комерційним (під-

I фиємницьким) доходом.

Для підвищення ефективності діяльності різних форм господа - ^ рювання велике значення має удосконалення внутрішньогоспо-

-Т - *ТГ* *ТГ* •'*'* *ТГ* *ТГ» *ТГ* "ТГ* *ТГ» •'V* *'*'♦ *ТГ* *ТГ* Т* - ТГ* *Т* •'V* »ТГ* 89

Дарських організаційно-економічних відносин. Крім госпрозраху­нку сфера внутрішньогосподарських організаційно-економічних відносин у сільськогосподарських підприємствах стає ширшою і різноманітнішою. Вона охоплює принципи формування внутріш­ньогосподарських структур за нових умов господарювання, визна­чення виробничої програми їхньої діяльності, перерозподілення функцій внутрішньогосподарського управління, земельні та май­нові відносини, визначення внутрішньогосподарських цін на про­дукцію та послуги, договірні відносини, основи організації обліку в самостійних первинних колективах, трудові відносини та моти­вацію сільськогосподарської праці та ін.

Механізм внутрішньогосподарських відносин, побудований на принципах власності, потребує впровадження комерційного роз­рахунку, оскільки такий механізм забезпечить інтереси власника - товаровиробника. Тому з врахуванням конкретних особливостей господарств форми внутрішньогосподарських відносин можуть бути різними. Проте за всіх підходів підрозділи мають нести від­повідальність за кінцеві результати виробництва, взаємодіяти на основі розрахунків за продукцію, послуги, матеріальні ресурси. Водночас такі колективи не потребують регламентації діяльності, туї' немає потреби у доведенні лімітів на ресурсне та фінансове забезпечення, організації стимулювання та контроль за їх вико­ристанням. Вважаємо, що господарський розрахунок за сучасних умов більшою мірою має відповідати вимогам закону вартості, рин­ку, принципам самофінансування. Такий розрахунок забезпечить більш раціональне використання капіталу, знизить витрати, під­вищить прибуток і рентабельність. Треба виходити з того, що ос­новним регулятором виробництва в діяльності товаровиробників - власників стає споживчий попит на якісну продукцію, яку отри­мують з мінімальними витратами, чому також сприяє комерцій­ний розрахунок.

Розділ З

Нинішні агроформування — це насамперед колективи власни­ків з повним правом на землю та інші засоби виробництва. Це означає, що товарно-грошові відносини мають бути перенесені на мікрорівень, безпосередньо в первинні структури, які зорієнтовані на ринок й отримання прибутку, функціонують на принципах ко­мерційного розрахунку. У зв’язку з цим вони повинні застосовува­ти ринкові ціни, послідовно здійснювати виплату платежів і подат­ків, отримання і повернення позик, кредитів, використовувати рахунки в банках, самостійно формувати прибуток і фонди. Ці важелі свідчитимуть про високу економічну самостійність колек­тивів, їх зацікавленість і матеріальну відповідальність у досяг­ненні високих кінцевих результатів діяльності, що відповідає ви­могам сучасної ринкової економіки.

*'* Практичне здійснення комерційного розрахунку в реформова - них господарствах потребує вирішення кола питань. Передусім

Необхідно закріпити на правовій основі за конкретними працівни­ками та колективами підрозділів майнові та земельні паї.

Природно під час переходу до нових внутрішньогосподарських відносин колективів власників має бути встановлений напрям ви­користання земельних і майнових паїв у розрізі підрозділів, еко­номічно активних і пасивних власників. Необхідно чітко встано­вити розмір земельних та майнових паїв, які у вартісній та нату­ральній формах використовуються колективом підрозділу само­стійно або передаються в оренду підприємству, іншим підрозді­лам, окремим членам трудового колективу, фермерам. Кожний колектив підрозділів повинен спробувати натуралізувати закріп­лену за ним власність, щоб визначитися з орендною платою, з мож­ливістю викупу її у власників, що не працюють, напрямами від­творення основних засобів.

Основною ланкою взаємовідносин, враховуючи підприємниць­кий характер підрозділів, є ціни. Оскільки всі види діяльності підрозділів у складі господарств підпорядковані виробництву то­варів, то принципи ціноутворення на продукцію, а також ресурси внутрішньогосподарського обороту, роботи, послуги мають бути єдиними. У зв’язку з цим замість розрахункових цін на продукцію підрозділів, планово-облікових на ресурси внутрішньогосподарсь­кого обороту доцільно використовувати ціни, які відповідають то­карній продукції у разі реалізації її за межі господарства. Тобто ціни на всю продукцію, включаючи і продукцію внутрішньогоспо­дарського обороту, повинні відшкодовувати витрати і забезпечу­вати гарантований дохід. Порядок формування цін на продукцію та ресурси внутрішньогосподарського обороту має бути таким са­мим, як і по всій галузі. Слід враховувати, що половина сільсько­господарської продукції, 80 - 100 % робіт і послуг реалізуються на внутрішньому ринку.

Єдиний підхід до формування внутрішньогосподарських цін дасть змогу об’єктивніше оцінити ресурси, що використовуються для виробничих потреб, а окремий облік витрат і прибутку ви­ключає підвищення собівартості продукції в первинних підрозді­лах. Це стосується насамперед колективів, які спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва, отриманні кормів тощо.

З утвердженням власників має змінюватися схема розподілу прибутку. Від органу управління підприємством вона перейде до колективів власників-товаровиробників, які його формують. Тобто в будь-яких агроформуваннях основним показником діяльності підрозділів повинен стати прибуток. І навіть головне не це. Сього­дні розмито межі використання прибутку, однак він не може пов­ністю спрямовуватися на матеріальне стимулювання. На рівні підприємства можна і потрібно встановити співвідношення при - бутку, який спрямовується на розвиток виробництва, соціальний * розвиток і формування резервів. *

Влаєники-товаровиробники своє право на формування та роз­поділення прибутку, фондів можуть реалізувати самостійно або через делегування адміністрації підприємства. Найповніше цим вимогам відповідає комерційний розрахунок.

Ґрунтуючись повністю на інтересах власника, комерційний розрахунок має забезпечити умови для самоокупності та самофі­нансування всіх трудових колективів підприємства.

Отже, товарно-грошові відносини можуть бути перенесені на мікрорівень, безпосередньо в колективи первинних структур, які також орієнтовані на ринок й отримання прибутку. Колекти­ви власників-товаровиробників повинні послідовно сплачувати платежі і податки, мати можливість отримувати позики, кредити і нести відповідальність за їхнє повернення, брати участь у формуванні й розподіленні прибутку і фондів.