РЕЗОЛЮЦІЯ

Науково-практичної конференції «ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМНИЦТВА В ПАРАДИГМІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ» УКРАЇНИ»

11-12 жовтня 2012р. м. Одеса

Учасники конференції констатували, що підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиче­ність ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок «підприємець-власник», сприяє підви­щенню інвестиційної привабливості територій. Великою мірою роль підприємництва в концепції сталого розвитку України полягає саме у вирішенні ключової проблеми - проблеми соціальної спра­ведливості, що проявляється, насамперед, у здатності бізнесу ство­рювати нові робочі місця та вирішувати проблеми зайнятості насе­лення, подолання безробіття й бідності.

За кількістю підприємств малий і середній бізнес в Україні становить основу підприємництва. Із загальної кількості підпри­ємств 93,7 відсотка - це малі підприємства, 5,8 відсотка - середні підприємства і лише 0,5 відсотка - великі підприємства. Крім того, в Україні здійснює діяльність понад 2,4 млн. фізичних осіб - підп­риємців. Динаміка загальних темпів приросту суб’єктів підприєм­ництва країни свідчить про те, що починаючи з 1991 року, цей сек­тор економіки кількісно виріс майже у 12 разів.

В Україні створена достатня законодавча база, яка регулює підприємницьку діяльність.

Створено Єдиний державний реєстр юридичних і фізичних осіб-підприємців, відомості якого є відкритими і загальнодоступ­ними.

Для підтримки малого підприємництва в Україні реалізують­ся щорічні заходи Національної програми сприяння розвитку мало­го підприємництва та регіональні програми розвитку малого підп­риємництва.

Функціонує розгалужена інфраструктура підтримки підприє­мництва, яка налічує: 69 бізнес-інкубаторів, 438 бізнес-центрів, 243 фонди підтримки підприємництва, 659 кредитних спілок, 457 стра­хових організацій, 760 лізингових центрів, 2254 аудиторські фірми та приватних аудиторів, 2988 інвестиційних та інноваційних фондів та компаній.

На регіональному рівні упроваджено механізм часткового ві­дшкодування з місцевих бюджетів відсоткових ставок за кредита­ми, залученими суб’єктами малого і середнього підприємництва для реалізації інвестиційних проектів.

Водночас бізнес-клімат в Україні, за даними Світового банку, залишається ще складним і потребує суттєвого покращення. Украї­на у 2010 році посіла 145 місце серед 183 країн світу, бізнес-клімат яких досліджувався в рамках проекту “Ведення бізнесу”.

Зокрема, серйозними проблемами для українського підприє­мництва на сьогодні є довготривалий і суттєво затратний процес отримання ліцензій, дозволів, погоджень, експертних висновків у будівництві; складна процедура закриття бізнесу; тощо.

Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факто­рами, які гальмують розвиток підприємництва є наступні:

1. Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності.

2. Довготривалий і суттєво затратний процес отримання лі­цензій, дозволів, погоджень, експертних висновків у будівництві;

3. Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки з фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.

4. Переважно декларативний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормати­вно-правової бази.

5. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих пі­дприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.

6. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, не­помірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізне­сі)

7. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звіт­ності.

8. Обмежені можливості для захисту від протиправних пося­гань.

9. Криза неплатежів та проблеми з формуванням нових вза­ємозв’язків, каналів збуту.

10. Слабкість інфраструктури малого підприємництва.

11. Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто за­ймається малим та середнім бізнесом.

12. Складна процедура закриття бізнесу

Вирішення цих проблем, на думку учасників конференції можливе через забезпечення систематичного ефективного діалогу між владою, бізнесом і громадянським суспільством, підвищення інвестиційної привабливості національної економіки, проведення реформ у дозвільній системі, системі ліцензування, входження та виходу з бізнесу, системі державного нагляду (контролю), оптимі - зацію податкового навантаження та забезпечення демократизації податкової служби.

Так, зокрема, реформування у дозвільної системи повин­но забезпечити:

- скорочення переліку документів дозвільного характеру для провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності: скасування документів дозвіль­ного характеру, застосування яких є недоцільним та економічно невиправданим та які не передбачені законами України;

- запровадження можливості проведення певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяль­ності на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства: зменшення переліку документів, що необхідно подавати для одержання дозволів (подання тільки доку­ментів, що підтверджують здатність суб'єкта господарювання про­водити відповідну діяльність);

- спрощення дозвільних процедур у будівельній галузі: спрощення порядку видачі ліцензії на здійснення господарської діяльності у будівництві, зокрема скорочення строку розгляду зая­ви про видачу ліцензії та документів, що додаються до неї;

- делегування повноважень з надання документів дозвільного характеру з центрального на місцевий рівень та законодавче врегу­лювання питання щодо створення дозвільних центрів на обласному рівні;

- посилення відповідальності посадових осіб дозвільних ор­ганів за порушення вимог законодавства.

Реформування системи ліцензування повинно забезпечи­ти:

- спрощення порядку отримання ліцензії, зокрема шляхом зменшення кількості документів, які додаються до заяви для отри­мання ліцензії;

- подальше скорочення кількості видів господарської діяль­ності, що підлягають ліцензуванню (у 2010 році відмінено ліцензу­вання 23 видів господарської діяльності провадження яких не пов’язано із загрозою безпеці держави, життю та здоров’ю людей, погіршенням стану навколишнього природного середовища, а та­кож стосовно яких існують інші засоби державного регулювання);

Реформування входження та виходу з бізнесу повинно за­безпечити:

- спрощенні та здешевленні процедури започаткування бізне­су для суб’єктів господарювання, шляхом прийняття нормативно - правових актів, спрямованих на:

- запровадженні принципу здійснення господарської діяльно­сті суб’єктами приватного права без печаток та усунення необхід­ності отримання дозволу для їх виготовлення;

- запровадженні можливості використання єдиної форми ста­тутів (модельні статути) для відповідної організаційно-правової форми, скасування необхідності нотаріального завірення статутів, подачі їх до органів реєстрації тощо.

- створенні та запровадженні в Україні електронної системи державної реєстрації та звітності суб’єктів господарювання шля­хом: вирішення питання сумісності електронних систем реєстрації і звітності завдяки запровадженню єдиної захищеної системи елект­ронного документообігу в органах державної влади;

- формуванні єдиної інфраструктури електронного докумен­тообігу з електронним цифровим підписом, підвищення надійності, оперативності та ефективності роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посилення їх взаємодії з юри­дичними і фізичними особами, сприяння підвищенню рівня інфор­маційної безпеки держави).

- спрощенні процедури припинення суб’єктів господарюван­ня шляхом зняття з них ряду адміністративних обов’язків під час її проведення та покладення цих обов’язків на органи державної вла - ди, скорочення переліку документів, що необхідно подати для при­пинення бізнесу тощо.

Реформування у сфері державного нагляду та контролю повинно забезпечити:

- зменшення існуючої кількості контролюючих органів;

- впровадження ризик-орієнтованої системи державного на­гляду (контролю);

- визначення переліків питань для здійснення планових захо­дів нагляду (контролю) залежно від ступеня ризику.

- запровадження жорсткої регламентації контролюючих про­цедур, завершення процесу затвердження органами державного нагляду (контролю) переліків питань для здійснення планових за­ходів державного нагляду (контролю) з урахуванням ступенів ри­зику від провадження господарської діяльності, а також типових форм актів (додатків), які складаються за результатами відповідних перевірок.

Оптимізація податкового навантаження та забезпечення демократизації податкової служби повинно забезпечити:

- встановлення більш справедливих підходів при наданні пільг з урахуванням рівня задекларованого доходу особи, враху­вання принципу платоспроможності при оподаткуванні доходів фізичних осіб шляхом підвищення податкового навантаження на високодохідні групи населення через: збільшення ставки податку з доходів, що перевищують місячний максимальний розмір заробіт­ної плати, з якої сплачуються страхові внески до соціальних фон­дів, а також запровадження оподаткування за підвищеною ставкою доходів у вигляді процентів по депозитних (вкладних) банківських рахунках, вкладах до небанківських фінансових установ або відсо­тків (дисконтних доходів) на депозитні (ощадні) сертифікати, роз­мір яких сукупно за рік перевищує місячний максимальний розмір заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески до соціальних фондів.

- оптимізація податкового навантаження на самозайнятих осіб та розповсюдження на них принципу оподаткування доходів фізичних осіб.

- надання права платникам податків за їх бажанням у будь- який час ознайомлюватись в електронному вигляді з інформацією щодо стану їх розрахунків з бюджетом та станом бюджетного від­шкодування платникам податків, формування реєстру бюджетної заборгованості з ПДВ;

- забезпечення безоплатного доступу платників до форм по­даткових декларацій та інструкцій до них, створення простих ін­струкцій для заповнення форм податкових декларацій;

- підвищення прозорості і публічності в діяльності органів державної податкової служби шляхом своєчасного інформування громадськості про рішення податкових органів, результати їх дія­льності, обсяги та напрямки витрачання коштів на утримання пода­ткової служби;

- забезпечення дотримання в процесі адміністрування подат­ків принципів стабільності та усунення суперечностей (забезпечен­ня однакового розуміння податкових норм платниками податків та адміністраторами; надання офіційного тлумачення норм податко­вого законодавства виключно Конституційним Судом України);

- кодифікація законодавчих норм, що встановлюють відпові­дальність за порушення норм податкового законодавства та узго­дження їх з відповідними нормами фінансового, адміністративного та кримінального законодавства.

Учасники науково-практичної конференції схвалюють ви­кладені вище рекомендації та висловлюють сподівання, що відо­бражена в них колективна думка вчених-економістів і практиків буде врахована центральними і місцевими органами виконавчої влади і представницькими органами у практичній роботі та законо­творчій діяльності.