Ринкова інфраструктура

Сучасний ринок неможливий без розвиненої інфраструктури.

З економічної точки зору інфраструктура — це сукупність га­лузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного ви­робництва. Існують виробнича і невиробнича (соціальна), а також ринкова інфраструктури. Під інфраструктурою ринку розумі­ють систему державних, приватних і суспільних інститутів (орга­нізацій, установ), що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин і забезпечують їхню ефективну взаємодію.

Основні функції ринкової інфраструктури полягають у тому, що вона через свої елементи здійснює правове й економічне кон­сультування підприємців і захист їхніх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредиту­вання, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господар­ських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпе­ченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої си­ли; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговуван­ня та ін.

Основними елементами ринкової інфраструктури є банки і ❖ біржі. *

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян завдяки залученню коштів підприємства, установ, організацій, населення та інших кредит­них ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських опера­цій.

В економіці ринкового типу кредитно-банківська система пред­ставлена різноманітними банками, головним з яких є емісійний (центральний банк).

Функції центрального банку:

♦ розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

♦ емісія готівкових грошей — монопольне право центрального банку;

♦ емісія безготівкових грошей;

♦ зберігання золотовалютних резервів країни;

♦ акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків.

Через центральний банк держава здійснює грошово-кредитну

Політику. Він представляє фінансові інтереси в інших країнах.

Комерційний банк — найуніверсальніший тип банку, що здійснює широке коло операцій. Ці банки є основою кредитної сис­теми і успішно працюють за дотримання відповідних принципів: робота у межах реальних ресурсів, повна економічна самостійність і відповідальність, взаємодія з клієнтами на ринкових засадах, регулювання діяльності економічними методами і у межах закону.

Функції комерційних банків:

♦ ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

♦ акумуляція строкових депозитів вкладників;

♦ перерахування з одного рахунку на інший;

♦ розміщення акумульованих грошових засобів наданням кре­дитів, купівлею-продажем цінних паперів;

♦ продукування кредитних грошей мультиплікацією банківсь­ких депозитів та ін.

За способом формування статутного капіталу розрізняють ко­мерційні банки без участі держави, з участю держави, з участю іноземного капіталу тощо.

Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх поділяють на універсальні (здійснюють усі операції) та спеціа­лізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів).

Інвестиційні банки спеціалізуються на фінансуванні і дов - т" гостроковому кредитуванні різних підприємств і галузей. Розріз - няють фінансові інвестиції, які здійснюються купівлею банком ^ цінних паперів, тобто вкладенням грошей у цінні папери, і «реа - льні» інвестиції, що здійснюються вкладенням капіталу в промис - ** ловість, будівництво, сільське господарство тощо, тобто в об’єкти виробничої і невиробничої сфер.

Іпотечні банки спеціалізуються на тому, що надають довго­термінові позики під заставу нерухомості. Іпотечні банки, що ста­новлять природну частину банківської системи в економіці ринко­вого типу, ще чужі, незвичні для нашої економіки, в якій поки що не сформовані і не доведені до певної кондиції ні заставні, ні влас­ницькі права.

Інноваційні банки, або фонди здійснюють кредитування (в основному венчурні, тобто пов’язані з певним ризиком) на всіх ета­пах і стадіях інноваційного процесу створення та впровадження різних нововведень і науково-технічних розробок.

Ощадні банки — це фінансово-кредитні установи для залу­чення вільних коштів населення, зберігання заощаджень, здійс­нення безготівкових розрахунків, надання населенню кредитів, проведення розрахунково-грошових операцій щодо обслуговуван­ня населення, включаючи операції з цінними паперами.

Залежно від форм власності існують такі види банків: держав­ні, приватні, акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні.

Залежно від видів господарської діяльності розрізняють банки промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторгове­льні (здійснюють операції з кредитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантують й обліковують векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками).

Значну роль у світі відіграють міжнародні, міждержавні банки: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Банк міжна­родних розрахунків (БМР), Міжнародний банк економічного спів­робітництва (МБЕС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) та ін.

Товарна біржа — одна із форм функціонування оптового рин­ку з купівлі-продажу товарів. У класичному розумінні біржа — це, по-перше, місце, де регулярно в той самий час здійснюються торги певними товарами. По-друге, це об’єднання торговців або біржових посередників, які спільно оплачують витрати на організацію тор­гів, установлюють правила торгівлі, визначають санкції за пору­шення їх. Сенс такого об’єднання в тому, що воно дає змогу швид­ше і з меншими витратами продати і купити товар, полегшує і спрощує процес торгівлі. Внаслідок цього біржа — це особливий ціноутворювальний механізм.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської са­мостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, само­стійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахун­ки в банках, печатку з власного назвою.

На біржі продають і купують не визначені партії товару, а бір­жові, що мають встановлену біржею кількість товару певного сор - ^ ту, типу, марки. Продавець на біржі передає покупцеві не товар, а ^

Документ, який підтверджує право власності на товар. Таким до­кументом с складське свідоцтво (варрант), яке засвідчує, що про­давець здав товар на біржовий склад. За таким документом поку­пець може отримати товар з біржового складу.

На товарних біржах укладають угоди.

Угода (операція) — домовленість про взаємне передавання прав та зобов’язань щодо біржового товару, яка супроводжується передаванням фінансового інструмента (банківських документів чи грошей) від однієї особи до іншої. Існують два основних види угод: угоди на реальний товар і термінові (ф’ючерсні угоди).

Угоди на реальний товар завершуються переходом товару від продавця до покупця, тобто здаванням-прийняттям реального товару на одному із біржових складів. Такі угоди залежно від тер­міну поставки поділяють на угоди з негайною поставкою і угоди з поставкою в майбутньому.

Угоди з негайною поставкою зазвичай називають угодами на наявний товар («кеш» або «спот»), а угоди на товар з поставкою в майбутньому — угодами на термін, або форвард. Ці угоди пе­редбачають поставку продавцем реального товару за ціною, за­фіксованою в контракті на момент його підписання, і в термін, обумовлений контрактом. Тривалість цього терміну встановлює біржа.

Термінові (ф’ючерсні) угоди на відміну від угод на реаль­ний товар передбачають не зобов’язання сторін поставити або прийняти реальний товар у термін, обумовлений контрактом, а купівлю і продаж прав на товар (паперові операції). Результа­тами таких угод є не передавання реального товару, а виплата або отримання різниці між ціною в день його виконання. В разі операцій на термін одна сторона завжди виграє, а інша — про­грає. Для пришвидшення цих операцій і полегшення ліквідації контрактів, а також для спрощення розрахунків за ними, біржа­ми розроблені повністю стандартизовані форми ф’ючерсних кон­трактів.

Укладаючи угоди на біржі, її учасники мають на меті: купівлю і продаж реального товару; здійснення спекулятивних операцій; хеджування (страхування від можливих змін). Угода на купівлю і продаж реального товару здійснюється виробниками з метою реа­лізації товарів, які вони випускають; споживачами — з метою за­безпечення себе необхідними товарами, в основному сировиною; торговцями — з метою перепродажу товарів кінцевим спожива­чам. Ці угоди здійснюються як на наявний товар, так і на термін.

24

Розвинений товарний обіг неможливий без широкого викорис­тання цінних паперів. Вони можуть бути як засобом кредиту, так і ^ засобом платежу, ефективно замінюючи готівку. Як один із важ-

* ливих засобів мобілізації вільних грошових ресурсів цінні папери... виконують і антиінфляційні функції, «знімаючи» на відповідний

Термін певну кількість готівки, що не забезпечена товарами і по­слугами. Ці та інші якості цінних паперів сприяють значному по­ширенню їх у комерційному обігу. Тому ринок цінних паперів і фондові біржі, як його провідна ланка, посідають важливе місце в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Існують первинний і вторинний ринки цінних паперів.

На первинному ринку цінних паперів здійснюється розмі­щення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бу­ти: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організа­ції, іноземні юридичні особи.

Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабір - жовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

У нашій економіці використовувалися лише деякі види цінних паперів (облігації, чеки, векселі для зовнішнього обігу), до того ж у чітко окреслених межах. Останнім часом почали з’являтися фон­дові біржі і в Україні, що свідчить про початок формування ринку цінних паперів.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають зазви­чай виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Акція — це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товари­ства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на отримання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розпо­ділі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції мо­жуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та прос­тими.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову, ці­ну. Номінальну ціну записують на акції під час випуску її. Курс акцій — це ринкова ціна, за якою їх продають і купують у певний момент. У країнах з розвиненою ринковою економікою курс акцій та інших цінних паперів найбільших компаній визначається на фондовій біржі і публікується в біржових бюлетенях.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передба­чено умовами випуску). Випускають облігації таких видів: облі­гації внутрішніх, державних і місцевих позик та облігації під - ’ приємств. !

Казначейські зобов’язання України — це вид цінних папе­рів на пред'явника, що розповсюджуються винятково на добро­вільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх влас­никами грошових коштів до бюджету і дають право на отримання фіксованого доходу. Випускають такі види казначейських зо­бов’язань: довгострокові — від 5 до 10 років, середньострокові — від 1 до 5 років, короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на отримання після закінчення встановленого терміну депозиту і відсотків за ним. Ощадні сертифікати бувають строкові (під пев­ний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Дохід за ощадними сертифікатами виплачується за пред’явленням їх для сплати в банк, що їх випустив.

Одним із цінних паперів є вексель.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну ви­значену суму грошей власнику векселя. Випускають такі види ве­кселів: простий і переказний.

Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів то­що, — складова частина ринкової економіки. На ньому, як зазна­чають експерти Міжнародної організації праці (МОП), підприємці і громадяни разом ведуть переговори, колективні або індивіду­альні щодо заробітної плати і умов праці.

Біржа праці — це установа, яка здійснює посередництво між громадянами і підприємцями під час укладання угоди купівлі - продажу робочої сили. Крім того, вона виконує посередницькі по­слуги з працевлаштування безробітних, а також осіб, що бажають змінити роботу, вивчає попит і пропозицію робочої сили, надає інформацію про фахівців, які потрібні. Біржа праці веде облік безробітних і здійснює виплату їм допомоги по безробіттю.