Ринок сільськогосподарської продукції та продуктів її перероблення

Створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її перероблення є важливою складовою аграрної політики в Укра­їні на сучасному етапі.

Економічна сутність ринку виражається насамперед як катего­рія обміну, який організований за законами товарного виробницт­ва й обігу, сукупність відносин товарного і грошового обміну. Його організація дає змогу реалізувати господарські зв’язки, а в кінце­вому підсумку — і весь процес виробництва. Без нього неможливо досягти основної мети будь-якої підприємницької діяльності — отримання прибутку.

Ринкові відносини розвиваються на основі ринкового механіз­му, основними функціями якого є:

♦ регулювання системи «попит — пропозиція» та організація виробництва, що відповідає суспільним потребам;

♦ розвиток підприємницької діяльності та підвищення еконо­мічної зацікавленості товаровиробників;

♦ організація ділових контактів між виробниками і споживача­ми, їхні стабільні взаємовигідні зв’язки;

♦ накопичення достовірної економічної інформації для ухва­лення необхідних рішень.

Ринок України є системою грошових відносин, яка діє на основі вільного ціноутворення, економічної самостійності та конкуренції товаровиробників.

Ринок сільськогосподарської продукції складається із сукупнос­ті відносин «продавець — покупець», за допомогою яких реалізу­ється сільськогосподарська продукція. Його структура визначаєть­ся співвідношенням різних форм реалізації цієї продукції.

Оскільки значна частина сільськогосподарської продукції ви­користовується безпосередньо для харчування або переробляється і споживається населенням як продовольство, її ринок доцільно розглядати в контексті формування продовольчого ринку. Ринок продовольства належить до найскладніших ринкових систем, що охоплює майже всі галузей суспільного господарства. Цей ринок

•у* *^р» •у* •у* “"ЗР* »"ЗР* •"ЗР* *-*ЗР* •■'ЗР* •''У'* *"ЗР* »ТР» •'ЗР* *'ТР* •''У*

На відміну від інших ринкових систем має свої особливості, а саме: постійне функціонування; сезонність виробництва і споживання багатьох продуктів харчування.

За економічною сутністю продовольчий ринок є саморегульова­ною системою відтворення. Структурні елементи економічних від­носин формуються на основі прямих і зворотних ринкових зв’язків, перебувають під впливом платоспроможного попиту і пропозиції.

Розширення дії ринку супроводжується перебудовою системи ціноутворення та обігу товарів і формування ринкових структур.

Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі, олійних та інших культур, молока, м’яса) і продуктів її переробки формують суб’єкти ринкових відносин, якими виступають приват­ні та державні підприємства, підприємства системи заготівлі, збе­рігання, перероблення і реалізації продукції. Залежно від особли­востей суб’єкти ринку, хцо вступають у товарообмін, формують різ­ні ринкові структури (оптовий, роздрібний ринки), забезпечують державну і кооперативну торгівлю або входять до більш складної системи товарообігу основних видів продукції.

Найважливішою особливістю формування ринкових відносин в аграрній сфері економіки є те, що сільське господарство більше, ніж будь-яка інша галузь, залежить від кон’юнктури ринку, а про­довольчий ринок найуразливіший з соціальної точки зору, оскіль­ки його розвиток безпосередньо пов’язаний з рівнем життя насе­лення, його платоспроможністю.

Успішному функціонуванню ринку сільськогосподарської про­дукції та продуктів її переробки в Україні сприяє здійснення та­ких макроекономічних заходів:

‘ стимулювання безпосередніх виробників продукції АПК з ме­тою нарощування виробництва і товарообігу;

♦ економічне регулювання раціональної структури ринку і рин­кових відносин розробленням перспективних цільових продоволь­чих програм, інвестиційної політики, фінансово-економічних за­ходів;

♦ введення системи контролю за цінами і забезпечення відпо­відного співвідношення попиту та пропозицій на ринку, захисту прав споясивачів;

» впровадження відповідної фінансово-кредитної і податкової політики;

♦

Розділ 12

Регулювання експортних потоків сировини і продукції пере­робки, зменшення залежності від імпортних поставок.

Формування ринку продовольчої продукції, особливо в умовах спаду виробництва, — ваяслива функція держави, яка має забез­печувати створення державного фонду і запасів сировини та про - *'* дуктів її переробки; централізовані державні закупівлі потрібної кількості сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки.

З переходом до ринкових відносин виникає потреба у принци­пово нових, прямих зв’язках сільськогосподарських підприємств із закупівельними організаціями, в основу яких покладено еконо­мічну зацікавленість і відповідальність за виконання договірних зобов’язань. Саме тому і скасовано держзамовлення. Нині загаль­нодержавні потреби в продуктах харчування забезпечуються че­рез закупівлю на товарних біржах, аукціонах.

Товарні біржі, аукціони, виставки-ярмарки, система споживчої кооперації, сільськогосподарські ринки є основними складовими ринкової інфраструктури сільськогосподарської продукції та про­дуктів її переробки.

Відповідно до Закону України «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, яка створюється на принципах добровільно­сті й об’єднує зацікавлені юридичні та фізичні особи, що здійсню­ють виробничу та комерційну діяльність з метою надання послуг в укладанні біржових угод, визначенні товарних цін, попиту і про­позиції на товари, створення умов для забезпечення товарообігу та пов’язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа — це комерційне підприємство, яке функціонує постійно. На ній укладаються угоди купівлі-продажу великої то­варної маси, регулюються торговельні операції.

Товарна біржа функціонує на основі статуту, затвердженого її за­сновниками. У ньому зазначають: назву та місцезнаходження біржі; склад засновників; мету діяльності біржі та розміри фондів, що нею створюються; органи управління, порядок їх формування та компе­тенція; організаційну структуру біржі; права і обов’язки членів біржі.

Основною метою створення товарних сільськогосподарських (продовольчих) бірж є організований збут сільськогосподарської продукції, регулювання ринку і більш стале забезпечення населен­ня продовольчими товарами, а переробні підприємства — сирови­ною. Основне завдання біржі — це визначення реальної ціни бір - жових товарів і страхування ризиків небажаної зміни ціни на них.

За енциклопедичним визначенням, біржу розглядають як ри­нок, на якому через біржових посередників здійснюється оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді торговельних (часто спекулятивних) угод купівлі-продажу.

Для стратегічного управління біржами створено Національну асоціацію бірж України, основне завдання якої полягає в розбудо­ві біржової інфраструктури, організації ефективної торгівлі пере­важно сировинними і продовольчими товарами за зразками або стандартами, що вироблятимуться в майбутньому. Через біржі мобілізуються кошти для вкладень у сільське господарство, агро­промисловий комплекс.

Нині товарну біржу визначають як форму організації ринку, що забезпечує вільну торгівлю товарами і взаємопов’язана з фон - А довою біржею, біржею праці тощо. ...

►*3^* »--у# •"аг** •ЧҐ'* »-у* •ЧГ'* ►ЧГ* •'ЧГ* •"«Г'* •ГЧГ# •ГЧГ'# •ЧГ* *ЧР* •ЧГ* •ЧГ* •ЧР*

Біржа функціонує на основі угод, укладених на певний термін (термінові) і за змістом (тверді або умовні). Термінові угоди обов’язкові для виконання, тверді або умовні надають одній із сторін угоди право виконати або не виконати її. До твердих нале­жать форвардні та ф’ючерсні угоди, а до умовних — опціонні.

Форвардний контракт — це угода між контрагентами про майбутнє постачання товару. Він виконується відповідно до умов контракту в зазначений термін. Угоди, що передбачають негайне постачання товару, називають касовими, або спотовими (наяв­ними), а ринок таких угод — касовим, чи спотовим. Ф’ючерсний контракт істотно відрізняється від форвардного. Насамперед він є стандартним за умовами і процедурою виконання. Ф’ючерсний контракт ліквідний, для нього існує широкий вторинний ринок. Такий контракт є більш гарантованим. На момент його укладання ф’ючерсна ціна товарів може бути вищою або нижчою за спотову, а до моменту закінчення терміну контракту вона має дорівнювати ціні спот. Біржовий ринок сільськогосподарської продукції Украї­ни активізував свою діяльність з січня 1995 р. Виробники сільсь­когосподарської продукції почали самостійно реалізовувати її за контрактами через торговельні біржі та контрактні форми, заготі­вельні посередницькі організації. Після ухвалення у 1995 р. по­станов Кабінету Міністрів України № 768 та № 916 щодо приско­рення організації біржового сільськогосподарського ринку факти­чно створено біржовий ринок сільськогосподарської продукції. Останнім часом її частка в торговельному обігу бірж становить близько 50 %.

В Україні почали створювати інші елементи інфраструктури оптового ринку сільськогосподарської продукції, зокрема міжре­гіональні та районні агроторговельні доми. їх створення у регіо­нах як важливої ланки ринкового середовища сприяло розвитку товарно-грошових відносин у сільській місцевості, більш вигідній реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, акредиту­ванню та авансуванню товаровиробників через систему форвард­них контрактів, що дало змогу поліпшити матеріально-технічне забезпечення сільських товаровиробників.

Ефективна біржова торгівля в Україні може відбуватися лише за певних умов, зокрема:

•

Розділ 12

Функціонування бірж неможливе, якщо немає вільного рин­ку, не діють оптові ринки і ярмарки, виробник не розпоряджаєть­ся своєю продукцією, заборонено торговельно-посередницьку діяль­ність і бракує великих торговельних фірм, які і є основними клієн­тами біржі;

♦ біржова торгівля може існувати за умови конкуренції між продавцями і покупцями. Вона приречена на невдачу, якщо на

*1* біржі з’являються державні монополісти, які володіють основною ^ масою певного товару;

♦ біржова торгівля може відбуватися лише за умови обмеженого втручання в неї держави.

Виконання цих умов дасть змогу розвиватися біржовій торгівлі за законами ринкової економіки.

Важливим елементом у розвитку ринкових відносин в Україні є створення і функціонування на ЇЇ території міжнародних спіль­них підприємств (СП), які розширюють внутрішні та зовнішні ри­нки збуту сільськогосподарської продукції, особливо продуктів її переробки. В основу спільних міжнародних підприємств покладе­но самостійну ініціативу, діяльність на власний ризик з виробни­цтва продукції, надання послуг та торгівлі з метою отримання прибутку. Це довготермінова форма кооперації, яка об’єднує парт­нерів майном, управлінням, розподіленням доходів, а також ри­зиком.

Підприємництво з участю іноземних інвесторів за сутністю і призначенням є об’єктивним процесом. В аграрному секторі Укра­їни його об’єктивний характер зумовлюється:

А) необхідністю якомога швидшого й ефективнішого виведення продовольчої сфери країни з активної кризи з одночасним ство­ренням передумов для подальшого розвитку агропромислового комплексу;

Б) дедалі більшим розумінням керівниками підприємств, інших агропромислових формувань, фермерів, управлінських структур неможливості або надмірного малоефективного затягування виве­дення виробництва на вищий рівень лише власними силами;

В) зростанням зацікавленості в спільній діяльності з боку інвес­торів з інших країн, які вбачають можливість ефективного вико­ристання власних капіталів і найновіших науково-технічних до­сягнень у сільському господарстві України;

Г) загальнодержавною спрямованістю на залучення іноземного капіталу в економіку, в тому числі в її продовольчу сферу;

Д) наявністю відповідної законодавчої бази; за її певної недос­коналості вона все-таки дає змогу розширювати й поглиблювати взаємовигідні зв’язки із зарубіжними партнерами, в тому числі щодо створення спільних підприємств.

Перший досвід співробітництва з іноземними партнерами дає підстави для висновку про те, що воно може стати важливим дже­релом повнішого задоволення продовольчих потреб країни, залу­чення науково-технічно й екологічно прогресивних зарубіжних технологій, матеріальних і фінансових ресурсів, розвитку експорт­ної бази та скорочення імпорту, управлінського досвіду.

За його участю вищий техніко-технологічний і організаційний рівень сільського господарства, переробної бази, агросервісних структур передових зарубіжних країн швидше проникатиме у продовольчий сектор нашої країни, створюючи передумови для розвитку в ньому глибоких кількісних і якісних структурних змін.

Це допоможе на першому етапі швидше й ефективніше стабілізу­вати виробництво, а надалі — нарощувати його обсяги, поліпшу­вати якість продукції, зменшувати її втрати. Виняткове значення має також те, що виробництво зможе здійснюватися з меншими трудовими й енергетичними витратами і стати на цій основі більш ефективним.

Це, так би мовити, безпосередній, прямий результат. Водночас виявлятимуться опосередковані наслідки, значення, роль і місце яких у вирішенні продовольчих проблем поступово зростатиме. Особливе значення має те, що спільні підприємства зможуть за­шкодити розвитку підприємництва як способу господарювання. Очевидно, що сьогодні небагато керівників володіють навичками підприємництва у його сучасному розумінні з багатьох причин, а опанування ними дається нелегко і потребує часу. Робота ж з іно­земними інвесторами, які діють винятково на засадах підприєм­ництва і мають великий досвід, сприятиме пришвидшеному фор­муванню підприємницьких рис в українських керівників. Пряме перенесення іноземної підприємницької практики в нашу еконо­міку неможливе і потрібний певний час для того, щоб якомога краще трансформувати її в наші умови. Проте освоєння загально­прийнятих підходів до підприємництва відбуватиметься швидше і ефективніше.

Через спільне підприємництво в агропромисловий комплекс впроваджуватимуться прогресивні технології, нова техніка, доско­наліші форми організації виробництва. На цій основі не тільки зростатиме ефективність виробництва, а й розширюватимуться виробничий кругозір і кваліфікація працівників. Спільне підпри­ємництво сприятиме підвищенню культури агропромислового ви­робництва.

Нині спільні підприємства за участю іноземних партнерів на­були значного поширення. Організація та функціонування їх є одним із шляхів подолання економічної кризи.

Основними принципами створення спільних підприємств є:

А) створення та виробниче функціонування СП відповідно до чинного законодавства. Порушення цього принципу може призве­сти до значних економічних втрат. Крім того, юридичні чи еконо­мічні ускладнення, що виникатимуть через порушення правових норм, можуть спричинити зниження надійності української сторо­ни як партнера і небажання зарубіжних сторін працювати з нею;

❖ Розділ 12

Б) переконаність у безумовній вигідності спілкування з інозем­ними інвесторами. Практично це означає необхідність глибокого попереднього розроблення всіх матеріалів, обґрунтування напря­му діяльності створюваного підприємства, опрацювання альтер­нативних варіантів. При цьому визначальною має бути впевне­ність, що від спільної діяльності з іноземними партнерами виграє певне підприємство і не буде завдано будь-якої шкоди державі.

Інтереси держави мають оберігатися не менше, ніж інтереси само­го підприємця;

В) добровільність об’єднання капіталу, тобто, як і інші аспекти підприємницької діяльності, робота з іноземними інвесторами має ґрунтуватися лише на добровільних засадах;

Г) об’єктивне оцінювання внесків у спільне підприємство дого­вірних сторін. Важливість цього принципу полягає в тому, що в майбутньому відповідно до частки внесків розподілятимуться отримані прибутки;

Д) найповніше врахування соціально-психологічного чинника. Перехід унаслідок створення СП на нові техніко-технологічні та організаційні рішення у багатьох випадках зумовлює вивільнення робочої сили. Це може створити соціальне напруження в підпри­ємстві, погіршити психологічну обстановку. Такі явища потрібно передбачати і заздалегідь готуватися до їх подолання, створюючи нові робочі місця, розробляючи і здійснюючи заходи соціального захисту працівників. Не можна допустити, щоб унаслідок перехо­ду на партнерські виробничі зв’язки з іноземцями соціально, еко­номічно чи психологічно постраждали люди, які тривалий час працювали на цьому підприємстві;

Ж) висока екологічна безпека створюваних спільних підпри­ємств з іноземними інвесторами. Цього можна досягти попереднім проведенням незалежної екологічної експертизи, впровадженням відповідних технологій виробництва, захистом рослин тощо, які застосовуватимуться в цьому спільному підприємстві.

Спільні підприємства розвиваються в умовах поглиблення ін­тернаціоналізації виробництва, об’єктивних процесів усуспіль­нення капіталу, розвитку форм і методів його концентрації та ви­везення. На масштаби й динаміку створення СП на території кон­кретних держав впливають рівень їх розвитку, природно - ресурсний та інноваційний потенціали, а також відповідна стра­тегічна орієнтація.

Мотивація закордонних партнерів спрямована на: скорочення капітальних витрат і зниження ризику під час створенні нових потужностей; придбання джерел сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих потужностей; можливість уникнення циклічності виробництва; підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можли­вість входження в конкретний географічний ринок; вивчення по­треб, набуття управлінського досвіду на нових ринках тощо.

Очевидними є виробничо-економічна і маркетингова мотивації іноземних партнерів. При цьому, за їхньою оцінкою, можливість безпосереднього виходу на ринок України й ринки інших країн — це не тільки основний, а й найбільш стійкий збуджувальний мо­тив створення СП.

Не слід нехтувати також іншими, зазвичай не повністю вивче­ними мотивами: національними, коли інвесторами держави є громадяни цієї країни або коли СП створюють засновники однієї національності; особистими, коли СП створюється на основі ро­динних зв’язків.

Основна мета створення СП в Україні:

♦найповніше задоволення потреб в окремих видах промислової продукції та продовольчих товарах;

♦використання високопродуктивної зарубіжної техніки, про­гресивної технології та управлінського досвіду;

♦залучення додаткових фінансових і матеріальних ресурсів;

♦розвиток експортної бази і скорочення нераціонального ім­порту.

Безпосередні учасники СП реалізують свої конкретні інтереси, які залежать від типу підприємства, його виробничого та іннова­ційного потенціалів тощо. Багато підприємств, неконкуренто­спроможних на світовому ринку, розглядають СП як можливість збуту товарів на ринку їхніх партнерів. Деякі підприємства, які мають певні науково-технічні досягнення, не завжди мають достат­ньо власного капіталу (в твердій валюті) чи управлінського досві­ду, щоб вийти на світовий ринок і успішно там працювати. Через це маркетингова (переважно зовнішньоекономічна) мотивація українських партнерів СІІ більш очевидна, ніж у зарубіжних парт­нерів.

Враховуючи вимоги валютної самоокупності, що орієнтують СП на зовнішній ринок, виникають суперечності в маркетинго­вій мотивації партнерів. Проте західні підприємці розраховують на конкурентоспроможність продукції СП і на світовому ринку, наприклад завдяки низькій вартості елементів виробництва. Так, за західними оцінками, реальна заробітна плата в промис­ловості України майже у п’ять разів нижча, ніж у СІПА, а про­дуктивність праці становить близько 40 % американського рівня. Відповідно витрати на робочу силу майже втричі менші, ніж у США. Відомі також більш низькі рівні цін на сировину та енер­горесурси.

Крім дешевих сировини, енергії та робочої сили очевидною пе­ревагою вкладення західного капіталу в інноваційну сферу Укра­їни є високорозвинений науковий потенціал і пріоритет у низці напрямів технології та науки.

Розділ 12

Поряд із загальною суперечністю у мотивації партнерів, що пов’язано з проблемою вибору ринків збуту та валютної окупності СП, існують також специфічні суперечності, наприклад іннова­ційного характеру. Україна хоче отримати через СП доступ до прогресивних технологій, хоча західні фірми прагнуть реалізува-

* ти в СП насамперед не найновіші технології, які перестали давати... максимальні прибутки на світових ринках, проте ще досить ефек-

•'■у* •"У* •"У" *"У* •"У* •"У* •"У* •"'У* •"У* •'"У* •"У* •'"У* •"У* •"У* •“У* •"У* •"У* •"У* •"У*

Тивні, на їхню думку, на «ринку продавця» в Україні та інших схі­дноєвропейських країнах.

Загалом рух іноземного капіталу визначається максимальним прибутком. Через це основним показником є рентабельність опе­рацій в Україні, яка має бути не меншою, ніж у своїй країні або країнах, де певна фірма має філії. Більше того, прибуток має бути отриманий у вільно конвертованій валюті (ВКВ).

Спільне підприємництво може стати також важливим чинни­ком пришвидшення виходу сільськогосподарської продукції Укра­їни та продуктів її переробки на зарубіжний ринок.

Важливою складовою ринку АПК України залишається спо­живча кооперація, через яку здійснюється понад 60 % роздрібного товарообігу на селі. Вона закуповує в сільськогосподарських під­приємств усіх форм власності та населення продукцію рослинни­цтва і тваринництва.

За сучасних умов роль споживчої кооперації в торгівлі має зро­сти, особливо в глибинних сільських районах, де розвиток торгівлі на низькому рівні, незадовільна насиченість ринку продовольчи­ми і промисловими товарами.

Значущим у ринковій інфраструктурі є подальший розвиток кооперативних ринків. їхнє значення зростає з розвитком селян­ських господарств, розширенням особистих підсобних господарств на селі, коли зростають потоки сільськогосподарської продукції на колгоспні ринки.

Система кооперативних ринків значно знижує витрати обіго­вих коштів на кожну гривню товарообігу, зменшує транспортні витрати та поліпшує торговельне обслуговування населення.

Успішне функціонування ринку агропромислової сфери в Україні потребує також подальшого розвитку інформаційної служ­би, маркетингових служб, особливо реклами вітчизняних товарів, яка є важливим елементом конкуренції та боротьби за ринок збуту.