Роль підприємництва в суспільстві

У зв’язку з переходом до ринкової економіки, поглибленням соц­іально-економічних реформ все більшого значення набувають підприє­мницькі відносини. У суспільстві підприємництво:

• виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових пе­ретворень, подальше удосконалення законодавчо-нормативної бази, зміну тих положень, що перешкоджають сприятливому розвитку бізнесу; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної еконо­міки в цілому;

• забезпечує господарську незалежність суб’єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє еко­номії та раціональному використанню усіх ресурсів;

• стимулює ділову активність, забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швидкому оновленню технологічної бази і номенклатури продукції з ура­хуванням споживчого попиту;

• створює нові робочі місця, залучає працюючих та непрацюю­чих у суспільно-корисну діяльність, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури;

• проводить благодійну та спонсорську діяльність, здійснює підтримку політичних рухів та економічних структур, які спри­яють подальшому розвитку та виходу України з економічної кризи.

Підприємництво — необхідна умова досягнення комерційного ус­піху на ринку товарів та послуг. Підприємницькі процеси позитивно впливають на формування інфраструктури бізнесу. Це стимулює по­чатківців створювати фірми, забезпечує більш сприятливе макросере - довище для вже діючих суб’єктів ринку.

Інфраструктура бізнесу — це сукупність державних, приватних та громадських інститутів (організацій, установ, об’єднань), які обслуго­вують інтереси суб’єктів підприємництва, забезпечують їхню госпо­дарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності.

Складність інфраструктури як системи обумовлена різноманітністю функцій, які виконують її складові елементи.

З*

35

Виділяють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та інфор­маційно-аналітичну інфраструктури.

До організаційно-технічної інфраструктури належать товарні біржі, лізингові компанії, асоціації підприємців, транспортні комуні­кації і засоби зв’язку, виробничі та технологічні парки, технологічні центри.

Фінансово-кредитну інфраструктуру утворюють установи, які зай­маються акумуляцією тимчасово вільних коштів, перетворюють їх у кредити, надають фінансову допомогу, а саме: банки, фондові та ва­лютні біржі, інвестиційні фонди та компанії, страхові фірми, довірчі товариства, кредитні організації та спілки, фонди підтримки підпри­ємництва, громадські об’єднання, міжнародні організації.

Інформаційно-аналітична інфраструктура включає в себе інфор­маційні, консультативні, юридичні та бухгалтерські фірми, бізнес-цен - три і бізнес-інкубатори, аудиторські організації, рекламні агентства, фірми по проведенню маркетингових досліджень. До функцій установ, що складають цю підгрупу інфраструктури, входить надання консуль­тацій підприємцям, допомога у розробці необхідних документів для створення власної справи та державної реєстрації фірми, підвищення кваліфікації кадрів, вивчення ринкової кон’юнктури та прогнозування споживчого попиту, формування маркетингової політики підприєм­ства.

Основними тенденціями розвитку підприємництва в Україні є:

А. Інтенсивне розширення підприємництва, що виявляється у те­риторіальному охопленні сфери бізнесу, зростанні кількості юридич­них осібта індивідуальних підприємців. Підприємницька активністьха - рактеризується також появою на ринку різноманітних організаційно - правових форм бізнесу, банків, товарних і фондових бірж, брокерських контор, страхових компаній, бізнес-центрів, консультаційних фірм та ін. Підвищується ступінь інтенсивності потоку інновацій, інвестицій­них вливань у підприємницькі структури, міжгалузевого і міжфірмово - го переливу (руху) капіталів.

Б. Відбувається інтеграція комерції з виробничою діяльністю. В ре­зультаті таких процесів з’являються складні організаційні утворення у формі корпорацій, концернів, асоціацій, консорціумів, холдингових компаній. В Україні функціонують виробничо-торговельні, виробничо - комерційні підприємства, фірмові магазини, торговельні будинки.

Прикладом інтеграції виробництва і комерції є виробничі коопе­ративи. Ці малі підприємства не тільки займаються виготовленням про­дукції, але й виконують комерційні функції, пов’язані з реалізацією товарів, пошуком постачальників і покупців, вивченням споживчого попиту, просуванням продукції на географічні ринки, укладанням ко­мерційних угод. Обмеженість власних фінансових ресурсів, необхідність проведення оновлення і модернізації виробничих потужностей, підви­щення рівня конкурентоспроможності на ринку змушують все більшу кількість суб’єктів, які займаються виробничим або комерційним підприємництвом, брати кредити у банках. Отже, формуються та роз­виваються взаємозв’язки між сферами бізнесу на основі кредитного договору, проведення лізингових операцій. В інтеграційних процесах зацікавлені учасники підприємницької активності, оскільки дають можливість утриматись і нормально функціонувати в ринкових умовах на основі взаємовигідних партнерських відносин.

В. Відбувається зрощення капіталу вітчизняних і зарубіжних підприємців шляхом створення спільних фірм, підприємств з інозем­ними інвестиціями.

Г. Інтенсивний розвиток комерційного посередництва при стри­маному розвитку виробничого підприємництва. Організація та чітке налагодження виробництва — не проста справа, адже для цього потрібні приміщення, відповідне обладнання, стабільна система закупівлі си­ровини і матеріалів, робоча сила, вагомий стартовий капітал. Для того, щоб швидше «зняти вершки» у ринковому просторі, багато початківців прямують у торгово-посередницьке русло.

Д. Розширення сфери послуг (консалтингові, юридичні, страхові, транспортні, туристичні, готельні, рекламні, виставкові, громадське харчування, охоронні, мобільний зв’язок та Інтернет).

Е. Співробітництво великого та малого бізнесу, активне впро­вадження нововведень. Малі та середні підприємства проводять роз­робки в основному на перших етапах досліджень (зародження вина­ходів), коли ще не потрібні значні матеріальні, кадрові та організаційні витрати. Малий бізнес проникає на початкові стадії виробництва — проведення науково-дослідних, конструкторських, лабораторних робіт, у галузь фундаментальних досліджень. З’являються міні-заводи як при­клад технологічних та управлінських нововведень. Сьогодні потрібно приділяти більше уваги підтримці венчурних (ризикових) та іннова­ційних фірм у високотехнологічних галузях економіки та у сфері на­уки. За кордоном вони є рушійним фактором розвитку науково-техні - чного прогресу, двигуном економіки і користуються відповідною дер­жавною підтримкою.

Не слід відкидати і міжнародний аспект розвитку малого та серед­нього підприємництва для України. Рівень розвитку малого підприєм­ництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпе­ченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейсь­ку та світову економічні системи. Створення сприятливого підприємницького клімату в Україні повинно стати запорукою консо­лідації зусиль щодо удосконалення рівня відносин і співпраці з донорсь­кими організаціями та участі у міжнародних проектах. Державна по­літика в цій сфері спрямована на приєднання України до міжнародних програм, підписання двосторонніх та багатосторонніх міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малого підприємництва..

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’я­зане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економі­ки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реаліза­ції завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація ад­міністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро, так і на макроекономічному рівні.

Економіка розвинутих країн представлена системою підприємств, які за загальноприйнятою термінологією визначаються як великі, се­редні та малі. Власників цих підприємств об’єднує єдиний корпоратив­ний інтерес — збереження, розвиток та захист приватної власності, мак - симізація прибутку. Разом зтим, бізнес неоднорідний, кожна з цих трьох груп має свої інтереси, які визначають стратегію їхньої економічної поведінки, відношення до держави та держави до них, підходи до вирі­шення технічних та економічних проблем. Різне й місце та роль вище­вказаних секторів в економіці.

Великий бізнес, як правило, визначає економічну та технічну мо­гутність країни. З метою самозбереження та розвитку він має потяг до інтеграції, поглинаючи або контролюючи більш дрібних партнерів з одного боку, та об’єднуючись у міжнародні структури, частково втра­чаючи свою самостійність, —з іншого. При цьому великий бізнес не­рідко стає знаряддям експансії міжнародних підприємницьких струк­тур на внутрішньому ринку країни.

Середній бізнес значною мірою залежить від внутрішньої економіч­ної кон’юнктури та веде конкурентну боротьбу як усередині своєї групи, так із великим вітчизняним та іноземним капіталом. Середнє підприєм­ництво зацікавлене у захисті на внутрішньому ринку шляхом проведен­ня протекціоністської державної економічної політики. Підприємці се­реднього бізнесу більш тісно пов’язані з національними інтересами.

Мале підприємництво — це багаточисельний прошарок дрібних влас­ників, які своєю масовістю значною мірою визначають соціально-еко­номічне обличчя країни. Цей сектор формує найрозгалуженішу мере­жу підприємств, що працюють в основному на масового споживача то­варів та послуг. Невеликі розміри малих підприємств, їхня технологічна, виробнича та управлінська політика дозволяють чутливо реагувати на зміни кон’юнктури ринку.

Досвід формування економіки розвинутих країн свідчить, що ма­лий і середній бізнес посідає значне місце у підприємницькому середо­вищі. Так, у Франції частка малих підприємств складає 99,9 % усіх гос­подарюючих структур, Великобританії - 94%. Кількість малих і середніх підприємств у розрахунку на 1000 чоловік у Франції дорівнює 35 оди­ниць, Німеччині - 37, Великобританії - 46, Японії - 49, Італії - 68, США — 74 одиниці.

Кількість зайнятих у малому і середньому бізнесі у Німеччині скла­дає 46%, Італії — 73%, Японії — 78%. В економічно розвинених краї­нах у малому і середньому бізнесі створюється більше половини внут­рішнього валового продукту. В Польщі діє близько 1,5 млн. під­приємств, майже 99% з яких — це малі підприємства з чисельністю працюючих менше 50 чоловік. Це, в основному, приватні фірми з ви­сокою продуктивністю праці, внесок яких у ВВП держави складає близько 40%. В Німеччині малий та середній бізнес дає 65% бюджет­них надходжень.

Згідно з Господарським кодексом України до категорії малих відносяться підприємства незалежно від форм власності, в яких се - редньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Аналіз стану розвитку підприємництва свідчить, що у 2003 р. в Ук­раїні налічувалось 1975 тис. суб’єктів малого підприємництва, з яких 275 тис. - малі підприємства (13,9%), 1656тис. суб’єктів - фізичні особи (83,9%), 44тис. одиниць - селянські (фермерські) господарства (2,2%) [32, с.6].

Всього в малому бізнесі зайнято 5126 тис. осіб, з них 2029 тис. осіб працює на малих підприємствах, 2972 тис. зайнятих працівників - у фізичних осіб (суб’єктів підприємницької діяльності), 125 тис. осіб - на фермерських господарствах.

У 2003 р. суб’єктами малого підприємництва було вироблено про­дукції, виконано робіт та надано послуг на суму 45248 мл н. грн. [32, с.6]. Питома вага обсягів виробленої продукції (робіт, послуг) суб’єктами малого підприємництва становить близько 11 % у загальному обсязі ви­робленої продукції України.

Роль і місце малого підприємництва в національній економіці най­краще розкривається в притаманних йому функціях.

По-перше, неоціненний внесок малого підприємництва в справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням змагання між суб’єк­тами господарювання, коли їхня самостійна діяльність ефективно об­межує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу то­варів наданому ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин на­буває динамічного характеру, вона пов’язана з економічною відпові­дальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. З одного боку, малий бізнес внаслідок багаточисельності складових елементів та їхнього високого динамізму меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприє­мства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання но­вітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває моно­польні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємниц­тва відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманної великому капіталу тенденції до монополізації.

По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, приско­рення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури і асортименту промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємництва в здій­снення прориву у ряді важливих напрямків НТП, передусім в галузі електроніки, інформатики, кібернетики. Сприяючи прискоренню ре­алізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної про­дукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП.

По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у ви­рішення проблеми зайнятості. Ця функція виявляється у здатності цього сектору ринкової економіки створювати нові робочі місця й поглинати

Надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зру­шень економіки.

У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80% нових робочих місць. Якщо у період кризи 70-80-х років в розвинених країнах йшов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, але й навіть створювали нові.

По-п ’яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом’як­шенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування активно діючого середнь­ого класу суспільства. Отже, воно виконує функцію послаблення прита­манної ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та роз­ширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі.

Все це дозволяє зробити висновок, що функціонування малого підприємництва не є відокремленим; взаємодіючи з великим та се­реднім підприємництвом, з державним сектором, воно становить не­від’ємний структурний елемент сучасної ринкової економічної систе­ми. Роль та функції малого підприємництва з точки зору загальноеко­номічних позицій полягають не тільки у тому, що воно є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення добробуту громадян (рис. 1.6).

Отже, мале підприємництво є невід’ємною рисою будь-якої рин­кової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати. Вели­кий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і вироб-- ничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова, динаміч­на форма ділового життя. Саме в цьому секторі створюється і функціо­нує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого бізнесу.

Як самостійна структурна ланка економіки мале підприємництво має ряд характерних особливостей.

1. Єдність права власності та безпосереднього управління під­приємством. Спроможність та готовність підприємців малого бізнесу брати на себе ризик і нести відповідальність за рішення, що прийма­ються, передбачає саме таке поєднання.

4 А. М. Виноградська Л 1

1 Формує конкурентне середовище, послаблює монополізм

Виробляє продукцію, насичує ринок товарами і послугами

Оперативно реагує на зміни споживчого попиту, адаптується до місцевих умов

Формує середній клас суспільства

47^ Ь-

Створює додаткові робочі місця --------------------------------- .. ІО-С

Поповнює держбюджет через податки

' У<' ;•£

Надає гнучкості та динамізму ринковій економіці

Прискорює інноваційні процеси

Співпрацює з різними учасниками та суб’єктами ринку

Застосовує ефективні методи господарювання та використання ресурсів

11 Сприяє соціально-політичній стабільності суспільства 12 Має сильні мотивації праці

Рис. 1.6. Роль малого підприємництва у суспільстві

2. Формування більш тісних взаємовідносин. Невеликі розміри фірми дозволяють окрім ділових стосунків встановлювати й неформальний, особистий характер зв’язків між працівником і підприємцем-робото - давцем, забезпечувати для персоналу дійовий механізм мотивації праці та більш високий ступінь задоволеності.

3. Відносно невеликі ринки ресурсів і збуту, що не дозволяє малій фірмі суттєво впливати на ціни і обсяг реалізації продукції у рамках галузі. Проте деякі з них дуже вдало виявляють свою ринкову нішу.

4. Формування більш тісних взаємовідносин. Невеликі розміри фірми дозволяють окрім ділових стосунків встановлювати й неформальний, особистий характер зв’язків між працівником і підприємцем-робото-. давцем, забезпечувати для персоналу дійовий механізм мотивації праці та більш високий ступінь задоволеності.

5. Відносно невеликі ринки ресурсів і збуту, що не дозволяє малій фірмі суттєво впливати на ціни і обсяг реалізації продукції у рамках галузі. Проте деякі з них дуже вдало виявляють свою ринкову нішу.

6. Персоніфікований характер відносин підприємця з партнерами - постачальниками ресурсів та покупцями готової продукції. Це обумов­люється тим, що мале підприємство в принципі розраховане на обслу­говування досить вузького кола споживачів.

7. Сімейний характер у веденні справи. Члени сім’ї нерідко вхо­дять у число працівників, базовий капітал малої фірми може форму­ватись за рахунок сімейних заощаджень, сама справа і досвід пере­даються від одного члена сім’ї (батька) іншому (сину) із збереженням секретів технології виготовлення продукції чи приготування смач­них страв.

8. Особливий характер фінансування. Якщо великі корпорації фор­мують необхідні фінансові ресурси через фондові біржі, то малі підприє­мства можуть розраховувати на відносно невеликі кредити банків, власні кошти та неформальний ринок капіталу (кошти позичаються у друзів, рідних, інших підприємців).

Малі підприємства мають переваги та недоліки.

Переваги: гнучкість, адаптація до місцевих умов, шанси на матері­альний успіх та можливість швидкої реалізації власної бізнес-ідеї, спро­щена організаційна структура малого підприємства порівняно з вели­кою компанією, можливість швидшого пристосування до зміни спо­живчого попиту, більш оперативне освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати, більш висока обо­ротність капіталу, можливість успішного виживання при умові правиль-

4* 43

Ного вибору ринкової ніші (товар, географічний і клієнтурний ринок) та інструментів маркетингу.

Крім того, малі підприємства дозволяють зменшити диспропорцію удоходах між людьми, розвивати та пристосовувати різні види новітніх технологій, формувати та підтримувати прямі контакти із споживача­ми, можуть виступати як субпідрядники при виконанні певних робіт для великих підприємств. Малий бізнес є важливим знаряддям бороть­би з безробіттям завдяки своїй здатності у великих масштабах залучати незайняту робочу силу, яка вивільняється з великих підприємств у пе­ріод економічної кризи.

Недоліки: фінансові труднощі, некомпетентність менеджерів - підприємців, підвищена чутливість до економічних змін, проблеми за­лучення додаткових службовців, особливо високого рівня кваліфікації, обмежені можливості зберігання великих складських запасів, неви­сокий ступінь виживання фірми на початковому етапі створення суб’єкта, недостатність експортного потенціалу, підвищена особиста відповідальність керівника-підприємця малої фірми за всю бізнес - справу, високий ступінь ризику при освоєнні проекту, невпевненість партнерів по бізнесу при укладанні договорів з незнайомою малою фірмою.

Для активізації розвитку підприємництва в Україні та підвищення його ролі в суспільстві слід забезпечити реалізацію організаційно-пра­вових, фінансово-економічних та соціально-психологічних завдань. Організаційно-правові, у свою чергу, можна розділити на правові та організаційні; фінансово-економічні — на економічні, фінансові та ресурсні.

Завдання правового характеру: створення нових та удосконалення чинних нормативно-правових актів сприяння підприємницькій діяль­ності, приватному і малому бізнесу, забезпечення їхньої однозначності та стабільності, удосконалення організаційно-правового та податкового державного регулювання і контролю.

Організаційні: послідовне державне планування розвитку і підтрим­ки підприємництва, утому числі малого бізнесу, шляхом розроблення загальнодержавних і регіональних програм, створення єдиної системи реєстрації та легалізації суб’єктів підприємництва, спрощення і здешев­лення порядку відкриття фірми, розширення мережі структур інфор­маційного, консалтингового, інноваційного спрямування.

Економічні: поліпшення загального стану економіки і зростання обсягів вітчизняного виробництва, підвищення надійності і стабільності національної грошової одиниці. Створення умов для суттєвого зрос­тання платоспроможного попиту населення, подальше удосконалення механізмів прискорення роздержавлення власності та приватизації підприємств.

Фінансові: удосконалення системи фінансування, кредитування, страхування, реформа оподаткування, різноманітність форм фінансово - кредитної підтримки малого бізнесу.

Ресурсні: можливість формування капіталу для початківців, отри­мання матеріально-технічних ресурсів, виробничих площ і приміщень для офісів, доступність науково-технічного та інформаційного потен­ціалу, використання природного багатства, розвиток ринку нерухомості талізингу.

Соціальні: реалізація соціально-економічних програм, соціальне партнерство підприємництва з державними структурами та органами виконавчої влади, проведення спонсорської та благодійної діяльності, підвищення соціально-етичної відповідальності підприємця у суспіль­стві, пропагування культури бізнесу.

Таким чином, завдяки ефективному підприємництву Україна при­скорить процес переходу до розвинутої економіки і суспільного про­гресу.