Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

СОБІВАРТІСТЬ БАНКІВСЬКИХ ПРОДУКТІВ І ПОСЛУГ

Визначення собівартості банківських продуктів і послуг є ос­новним елементом цінової політики комерційного банку. В умовах інтенсивної конкуренції та тенденції загального зниження прибут­ковості банківських операцій докладний аналіз витрат і обґрунтова­не ціноутворення на банківські продукти і послуги стають нагаль­ною потребою. Точкою відліку для комплексу заходів щодо зниження собівартості продуктів і послуг та оптимізації внутріш­ньої структури є інформація про собівартість та її складові.

Оскільки кожен клієнт банку є споживачем певного асортиме­нту банківських продуктів і послуг, то на основі знання собівар­тості кожного продукту (послуги) і набору банківських продуктів (послуг), що споживаються кожним клієнтом, можливий аналіз прибутковості для банку окремого клієнта чи групи клієнтів. На­приклад, клієнт — юридична особа, крім розрахунково-касового обслуговування, уклав договір на розміщення коштів у депозит. Тоді прибутковість обслуговування такого клієнта може бути ви­значена як різниця доходів банку від розміщення залученого клі­єнтського пасиву та отриманих комісій з одного боку, і витрат банку з іНшОго (на виплату відсотків за договорами на розрахун­ково-касове обслуговування і депозит, а також собівартості кож­ного продукту (послуги), що споживається клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування і ведення депозитного договору: оформлення договорів на розрахунково-касове обслу­говування і депозит, відкриття рахунка, нарахування відсотків, надання виписок, здійснення безготівкових переказів, прийом і видача готівки тощо).

Як інший приклад можна розрахувати прибутковість групи клієнтів «Співробітники підприємств, які одержують зарплату за допомогою пластикових карток» за даними про кількість виданих карток, операції зі зняття готівки у банкоматі та розрахунки за послуги.

Можна спрогнозувати, наприклад, прибутковість «середньо­го» клієнта кожної групи в операційному відділенні банку, за ін­формацією про плановані витрати відділення і статистичні дані про кількість і спектр банківських продуктів (послуг), що необ­хідні аналогічним групам клієнтів в інших відділеннях.

Для обчислення собівартості банківських продуктів і послуг доцільно використовувати метод функціонально-вартісного аналізу (метод ФВА).

Сутність методу ФВА полягає у визначенні принципово но­вих технічних, технологічних, управлінських рішень стосовно тих чи інших аспектів діяльності банку, які забезпечують раціоналіза­цію витрат при одночасному збереженні або покращенні якісних характеристик та споживчих властивостей продуктів і послуг.

За ефективністю функціонально-вартісний аналіз розподіляють на три рівня: нижчий (ФВА продукту чи послуги), середній (ФВА продуктового портфеля) та вищий (ФВА управління банком).

Організаційно функціонально-вартісний аналіз є ітеративним процесом, що складається з декількох етапів дослідницької робо­ти: підготовчого, інформаційного, аналітичного, творчого, дослі­дницького, розробки рекомендацій та впровадження.

На підготовчому етапі визначається об’єкт дослідження (ок­ремі види продуктів чи послуг), його якісні ознаки, формується команда фахівців, що проводитимуть цю роботу, здійснюється їх навчання, розробляється план-графік проведення роботи.

Інформаційний етап передбачає збір і систематизацію ін­формації стосовно об’єкта дослідження щодо окремих функцій, що здійснюються у процесі його створення (проведення); збира­ється та узагальнюється найкращий вітчизняний та зарубіжний досвід; аналізуються інноваційні розробки щодо виконання окремих функцій в процесі виробництва банківських продуктів чи послуг. Результатом такого дослідження є розробка структу­рної моделі об’єкта дослідження, яка відбиває внутрішні взає­мозв’язки його елементів та витрати на їх створення та функці­онування.

Аналітичний етап дослідження містить вартісну оцінку окремих функцій шляхом розподілу виробничих, експлуатацій­них, комерційних та інших видів витрат за окремими функціями. Порівняння вагомості функцій з витратами на їх реалізацію дає можливість визначити функціональні блоки надлишкових витрат.

На творчому етапі здійснюється генерація ідей стосовно мож­ливих шляхів та засобів мінімізації або усунення надлишкових ви­трат. Доцільними для використання при цьому є такі методи: ме­тод мозкового штурму, контрольних запитань, морфологічного аналізу, метод Д ельфі тощо.

На дослідницькому етапі висунуті ідеї оцінюються з точки зору реальності реалізації, матеріально-технічного, виробничого та фінансового забезпечення. У разі визнання практичної доціль­ності та реальності впровадження, сформована система пропози­цій оформлюється у вигляді висновків за результатами проведен­ня фінансово-вартісного аналізу.

Заключним етапом роботи є впровадження розроблених пропозицій та контроль за їх виконанням.

Метод ФВА дозволяє створити докладну картину внутрішньої діяльності банку, є інструментом економічного аналізу певних стратегічних та оперативних рішень, основою розробки заходів щодо зниження собівартості банківських продуктів і послуг, опти - мізації їхньої структури, корекції тарифної і клієнтської політики.

Таким чином, функціонально-вартісний аналіз є дієвим та уні­версальним інструментом пошуку внутрішніх резервів економії грошових витрат та зростання грошових надходжень за рахунок удосконалення споживчої якості банківських продуктів і послуг та удосконалення окремих банківських технологій.

Ефективність цінової політики комерційного банку залежить від визначення собівартості продуктів і послуг, змісту каналів збуту та обслуговування клієнтів.

Собівартість фактично присутня у видатковій частині звіту про прибутки і збитки підрозділів банку, які є асоційованими із продуктами (послугами), каналами збуту та клієнтами. Іншим компонентом видаткової частини звіту про прибутки і збитки підрозділів банку, що здійснюють активні операції, є вартість ре­сурсів, які вони одержують від банку для розміщення на ринку.

Для підрозділів банку, що здійснюють пасивні операції по за­лученню ресурсів, має місце протилежна ситуація: вартість цих ресурсів при передачі їх банку для використання підрозділами, що здійснюють активні операції, відображається у дохідній час­тині звіту про прибутки і збитки.

У зв’язку з цим, формування вартості усередині банку і тран­сферний перерозподіл ресурсів є суттєвими елементами цінової політики.

Розглянемо принципи визначення вартості ресурсів при їх внутрібанківському трансферному перерозподілі. Існує два ос­новних принципи банківського ціноутворення:

— розподіл спреду, що визначається ставками залучення і роз­міщення на ринку;

— співвіднесення ціни внутрішніх ресурсів із ринковими ін­дикаторами.

Другий принцип надає банку більше переваг, оскільки дозволяє пов’язати внутрішні ціни з умовами ринку, що, своєю чергою, сприяє формуванню ринкових відносин між підрозділами всередині банку.

Однак, практична реалізація цього принципу ціноутворення вимагає ринкової стабільності та наявності сталих орієнтирів при визначенні ціни як на залучені, так і на розміщені ресурси.

Така технологія ціноутворення поширена в західному банків­ському секторі, однак в умовах вітчизняного ринку її викорис­тання обмежене відсутністю чітких орієнтирів для систематичного визначення внутрішніх цін у прив’язці до ринку. Ставка рефінан­сування таким орієнтиром бути не може, оскільки вона досить слабко впливає на ринкові ставки за реальними фінансовими ін­струментами.

Тому для вітчизняних комерційних банків основним підходом до внутрішнього ціноутворення є розподіл спреду, що існує між ціною залучених і розміщених на ринку ресурсів. Основна ідея полягає в тому, що підрозділи банку, які залучають ресурси на ринку, віддають їх за визначеною ціною іншим підрозділам, а маржа, що утворюється, формує доходи цього підрозділу. Ана­логічно формується маржа підрозділів банку, які розміщують ре­сурси на ринку.

Суттєвим є питання точки розподілу спреду, яка визначає мар­жу підрозділів банку, що здійснюють активні та пасивні операції. Найпростіше рішення — розподіл спреду «50:50». Більш складні підходи до визначення точки розподілу спреду, зазвичай, пов’язані з загальною внутрібанківською моделлю формування вартості виробництва банківських продуктів і послуг та систе­мою взаємодії підрозділів, тому однозначного універсального вирішення цього питання не існує.

Перерозподіл ресурсів усередині банку доцільно покладати на окремий підрозділ, який здійснюватиме оперативний перерозпо­діл ресурсів на підставі принципів і політики банку, що відобра­жаються у відповідних нормативних документах і затверджують­ся Комітетом управління пасивами та активами. У процесі перерозподілу ресурсів цей підрозділ може виконувати також ряд контрольних функцій.

Слід зазначити, що комерційний банк можна розглядати як під­приємство з виробництва банківських продуктів і послуг та реалі­зації їх клієнтам. У такому випадку, механізм формування ціни мі­стить собівартість, витрати на збут і безпосередньо маржу (прибуток до оподаткування) банку.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru