Стиль керівництва у бізнесі
Процес організації та управління здійснюється згідно з діючим законодавством, установчими документами. Підприємець реалізує свої права по управлінню фірмою безпосередньо або через уповноважені ним органи, може повністю або частково делегувати ці права вищому органу управлінського апарату (наприклад, раді акціонерного товариства, правлінню).
Оцінка працівників за їхніми якісними характеристиками і розподіл роботи у відповідності з індивідуальними властивостями особистості дають можливість підприємцю без додаткових витрат підвищувати ефективність діяльності підприємства, раціонально використовувати трудові ресурси. При розподілі обов’язків між працівниками потрібно враховувати їхні риси темпераменту і ділову активність.
Колективом потрібно управляти розумно, тобто визначити місце кожного, його права, обов’язки, функції для забезпечення максимального ефекту. Для цього слід ретельно вивчати особисті якості працівників і можливості застосування їхніх знань в колективі з метою досягнення стратегічних та тактичних цілей. Підвищується зацікавленість підприємців втому, щоб кожний працівник був на своєму місці з урахуванням його рівня кваліфікації, навичок, досвіду, компетентності.
Розвиток науки і техніки, складне економічне середовище в умовах реформування господарського комплексу потребує не тільки відповідної кваліфікації працівників, але й індивідуально-психологічних рис, які неможливо створити наказом або розпорядженням. Мають бути
Виявлені власні бажання працівника, його творчі здібності, врахована ініціативність.
Дуже важливо, щоб на керівних посадах були творчо мислячі, активні люди, котрі мають блискучу пам’ять, сильний характер, лідерські здібності до управління персоналом.
Лідерство — це здатність впливати на групи людей та кожного зокрема, щоб спонукати їх працювати ефективно для досягнення успіху фірми, її поставлених цілей.
Ступінь розвиненості лідерства визначається такими трьома підходами: з позиції особистих характеристик, поведінки та ситуації.
Підхід з позиції особистих характеристик, відомий також під назвою теорії великих людей, свідчить, що кращі керівники володіють відповідним набором особистих якостей. Такі риси, як: рівень інтелекту, ініціативність, високий рівень впевненості в собі, соціальна і економічна освіченість, чесність, добропорядність, прагнення до знань, надійність, відповідальність за справу допомагають у визначенні лідерства. Проте це не означає, що людина стане керівником, навіть якщо вона й володіє набором необхідних рис.
Підхід з позицій поведінки означає, що ефективність керівництва і лідерства визначається не особистими якостями людини, а, радше, його манерою поведінки стосовно підлеглих, оточуючих.
Ситуаційний підхід означає, що ефективність керівництва, лідерства залежить від зміни конкретної ситуації і певну роль в цьому можуть відіграти додаткові фактори^
До них відносять: цілі і стратегію фірми, вимоги ринкового реформування, загроза конкуренції, формування нової товарної політики з урахуванням зміни споживчого попиту, потреби працівників, вихід з кризової ситуації.
У країнах з розвиненою ринковою економікою все більшого розповсюдження набуває ситуаційна модель керівництва підприємницькою структурою. Увага зосереджується на ситуації і аналізуються головні фактори, які впливають на поведінку керівника.
По-перше, це взаємовідносини між керівництвом та працівниками
— членами трудового колективу. Мається на увазі лояльність, яку виявляють підлеглі, їхня довіра до свого керівника та привабливість його для виконавців.
По-друге, структура виробничого завдання. Викладається зміст робіт, які необхідно виконати для цього, потрібне матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
По-третє, наявність посадових повноважень, тобто відповідність законодавчо-нормативних та внутрішніх документів. Певний обсяг влади дозволяє керівнику використовувати систему матеріального заохочення, а також об’єктивно оцінювати рівень підтримки, яку надає керівник підлеглим. Кожній ситуації відповідає конкретний стиль керівництва, але для того чи іншого керівника-підприємця він залишається, як правило, постійним.
Стабільний стиль керівництва забезпечує належний баланс між вимогами, які можливі за даної ситуації, та особистими якостями керівника, що в результаті веде до високої продуктивності та задоволення. Найбільш сприятлива ситуація — коли виробниче завдання добре струк - туроване, посадові повноваження значні, а відносини між керівником та підлеглими — доброзичливі.
Підприємець, залежно від того, наскільки підлеглям дозволяється брати участь в обговоренні відповідних управлінських рішень, може використовувати такі тактичні прийоми:
1. Самостійно вирішує проблему на основі наявної на даний момент інформації.
2. Отримує необхідні матеріали, звіти від своїх підлеглих, і потім сам вирішує проблему. Підприємець може сказати або не говорити своїм працівникам, про суть проблеми. Роль підлеглих в прийнятті рішення полягає лише у зборі і поданні потрібної інформації, а не у пошуку або оцінці альтернативних рішень.
3. Підприємець викладає суть проблеми безпосередньо тим підлеглим, яких це стосується. Він вислуховує їхні ідеї та пропозиції, але не збирає їх разом в одну групу. Потім підприємець приймає рішення.
4. Підприємець викладає проблему групі своїх підлеглих. Усі разом вони знаходять і оцінюють альтернативи та намагаються досягти згоди відносно вибору оптимального варіанту. Керівник виступає в ролі головного експерта, не намагається тиснути на групу під час обговорення ідей, сприймає і виконує рішення, котре група вважає найбільш прийнятним.
Використання кожного із наведених прийомів керівництва залежить від характеру ситуації та реальних можливостей розв’язання проблеми. Для того, щоб правильно оцінити ситуацію, треба врахувати ряд критеріїв, за якими можна аналізувати ситуації на основі взаємовідносин підлеглих і підприємця:
• значущість якості рішення, що приймається;
• достатність рівня мотивації підлеглихдля реалізації відповідного завдання;
• припинення імовірного конфлікту між підлеглими при обговоренні альтернатив;
• наявність достатньої інформації та ресурсів для ефективного виконання підприємницького рішення.
Керівники структурних підрозділів активно прагнуть зайняти більш високі посади в підприємницькій організації. Для цього вони обирають відповідний стиль лідерства для досягнення своєї мети, особливий характер поведінки, цілеспрямоване прагнення спілкуватись з вищим керівництвом. Проте може трапитися, що на більш високій посаді керівник не зможе ефективно керувати підлеглими, зорієнтованими на досягнення поставленої мети.
Керівники повинні реагувати на ситуації досить гнучко і коригувати стиль управління з урахуванням загальної атмосфери, яка склалась у колективі, структури кадрів та їхніх якісних характеристик, реальності потреб. Лідерство і прийнятний стиль керівництва — це мистецтво підприємця — керівника фірми.
У сучасних умовах ситуаційний підхід до лідерства є найбільш ефективним для успішного бізнесу і вирішення поточних проблем. Завдяки спеціальній підготовці і тренінгу можна навчатися обирати стилі, які відповідають конкретним ситуаціям.
Різні ситуаційні моделі допомагають усвідомити необхідність гнучкого підходу до управління бізнесом. Щоб точно оцінити ситуацію, підприємець повинен добре уявляти як здібності підлеглих, так і свої особисті, природу управлінського завдання, потреби, цілі, завдання фірми. Керівник — це унікальна особистість, яка має багато різноманітних здібностей. Успішно керувати підприємством може та людина, яка є авторитетом, насамперед, у своєму трудовому колективі.
Авторитет керівника-підприємця полягає у загальному визнанні його професійних і ділових якостей, моральної, соціальної зрілості, яку він реалізує у своїй щоденній бізнесовій діяльності в співдружності з працівниками, безпосередніми учасниками виробництва, а також у процесі спілкування з партнерами по бізнесу.
Природа авторитету не проста, і його завойовує той, хто постає перед колективом як особистість, наділена інтелектом, розумом, знаннями, досвідом, цілеспрямованістю і наполегливістю при досягненні поставленої конкретної мети підприємницької діяльності; хто вміє знайти і впровадити найефективнішу форму організації та управління виробництвом, що враховує кон’юнктуру ринку, застосовує системи стимулювання ініціативних робітників; є тактовним, ввічливим, уважним до запитів підлеглих, всіляко сприяє створенню здорового психологічного клімату в колективі.
Авторитет підприємця допомагає йому без труднощів успішно вирішувати близькі та перспективні завдання і проблеми не тільки на виробництві, з колективом, а й із зовнішнім середовищем (виробничі зв’язки, постачання, кредити, збут, страхування, транспортування, міжнародна діяльність). Основою і джерелом авторитету керівника - підприємця є його стиль роботи, управління, комунікабельність в стосунках з людьми.
У підприємницькій діяльності кожен керівник виконує свої функції та обов’язки, досягає поставленої мети у притаманному тільки йому стилі. Спираючись на свої особисті якості й збагачуючи їх пізнанням нових якостей і властивостей, набуваються навички організовувати, формувати, поліпшувати свій стиль, реалізовувати у ньому свою неповторну особистість, розум, знання, досвід, мудрість.
Стиль керівтцтвау бізнесі—цемеханізм, за допомогою якого підприємець своїми методами прийняття рішень, підходами, етикою спонукає підлеглих, трудовий колектив у цілому до якісної, ініціативної, творчої, високоефективної праці. Це не просто форма спілкування з підлеглими і колегами, а соціальне явище, оскільки воно впливає на результати виробничої, комерційної, соціально-психологічної діяльності кожного окремого працівника і колективу підприємства в цілому, всіх систем управління і господарського комплексу.
В управлінні бізнесом виділяються три стилі керівництва: автократичний, демократичний, ліберальний.
Автократичний стиль управління дозволяє керівнику мати достатню владу, щоб нав’язувати свою волю виконавцям, централізувати повноваження, розподіляє роботу підлеглих і майже не дає їм свободи в прийнятті рішень, жорстко керує в межах наданої компетенції і, щоб забезпечити виконання роботи, дає можливість чинити психологічний опір.
Демократичний стиль управління дає можливість керівникові:
• віддавати перевагу механізмам впливу, котрі мають можливість задовольнити потреби підлеглих більш високого рівня (потреба в приналежності до підприємницької організації, повага, самовираження);
• уникати нав’язувань своєї волі підлеглим;
• забезпечувати високий ступінь демократизації повноважень, активну участь в обгрунтуванні рішень, широку свободу при виконанні завдань;
• дозволяти працівникам визначати свої власні цілі у відповідності з потребами і філософією підприємства;
• надати підлеглим більшої самостійності та ініціативи;
• створити атмосферу відкритості та довіри з тим, щоб в разі потреби підлеглі могли звернутися до керівника.
Таким чином, демократичний стиль характеризується прагненням ставити якомога більше питань на обговорення колективу підприємства, вирішувати їх і віддавати накази після обговорення. Досвідчений демократичний керівник значну частину проблем передає на розсуд трудовому колективу.
Разом з тим, стратегію управління підприємець демократичного типу тримає в своїх руках. Він спокійно ставиться до критики на свою адресу, прагне до спілкування з підлеглими. Продумано і обгрунтовано приймає відповідальні рішення. Звідси - переваги демократичного стилю керівництва у бізнесі. Реальна влада і авторитет лише зростають завдяки вмінню управляти людьми без грубого тиску і непотрібного адміністративного впливу, спиратись на їхні здібності і рахуватися з їхньою гідністю.
Підприємець заохочує ініціативу знизу і підкреслює свою повагу до підлеглого, враховує думку і поради колег. Він має переконання, що завдяки вміло організованому процесу обговорення завжди можна знайти оптимальне і найменш ризиковане рішення найскладніших проблем. Він орієнтується на можливості кожного підлеглого, на його природне прагнення до самореалізації. Стимулює ініціативу, формує в нього сприйняття мети системи як своєї власної. Використовуючи ці методи, підприємець вміло поєднує безпосередньо управлінську роботу з вихованням колективу, закріпленням у нього почуття довіри і взаємоповаги.
Демократичний стиль управління у сфері бізнесу логічно і природно узгоджується з соціальними і економічними реформами України. Сучасний демократично орієнтований керівник — це, насамперед, людина, яка постійно перебуває в пошуках нових можливостей розвитку бізнесу, вдосконалення і збільшення виробництва та продажу продукції, сприяє застосуванню нових технологій, техніки, управління, що пов’язано з демократизацією суспільства в цілому, зростанням ролі і пріоритетності соціальних питань, загальнолюдських цінностей.
Ліберальний стиль управління полягає у тому, що керівник більше зосереджений на людині, тоді як автократичний лідер зосереджений на роботі.
Керівник ліберального стилю намагається підвищувати ефективність праці шляхом удосконалення людських відносин. Він робить наголос на взаємодопомозі, дозволяє працівникам брати участь в прийнятті рішень, уникає жорсткого контролю, запроваджує для підрозділів оптимальний рівень продуктивності праці.
Зосереджений на людині керівник завжди рахується з потребами підлеглих, допомагає вирішувати їхні проблеми та заохочує їх професійне зростання. Найбільша віддача —від групових рішень та участі працівників в обговоренні питань. Такі керівники повністю довіряють підлеглим, взаємовідносини між колегами дружні і характеризуються взаємною довірою.
Прийняття рішень децентралізоване, спілкування доброзичливе. Керівник розподіляє виробничі обов’язки між підлеглими, розписує завдання і пояснює вимоги до їхнього виконання, планує і складає графіки робіт.
Орієнтований на людину, управлінський підхідліберального характеру забезпечує максимальну продуктивність тому, що працівники мають можливість перебудувати свою роботу так, щоб домогтися найбільшої ефективності. Такий стиль керівництва збільшує задоволеність персоналу, яка веде до підвищення продуктивності праці, зниження плинності кадрів, прогулів, виробничих травм.
Існують різні цікаві думки стосовно вимог до керівника. Так, засновник класичної школи «наукового менеджменту» Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915), попередник сучасної американської науки управління, вважав, що найважливішими рисами керівника є розум, освіта, спеціальні, технічні знання, такт, рішучість, чесність, розсудливість, здоровий глузд, міцне здоров’я.
Видатний французький дослідник принципів організації адміністративної діяльності Анрі Файоль (1841 -1925) впродовж ЗО років був керівником великої французької гірничодобувної і металургійної компанії, яка, перебуваючи при ньому на грані банкрутства, стала одним з наймогутніших французьких концернів, відомим своїми адміністративними, технічними і науковими кадрами.
А. Файоль так визначив вимоги до керівника:
• здатність організовувати, погоджувати, контролювати і передбачати, бути компетентним стосовно спеціальної технічної функції, характерної для цього підприємства;
• високий загальнокультурний рівень,
• високі моральні якості, почуття відповідальності, обов’язки і турбота за загальний інтерес, твердість, наполегливість, енергійність, сміливість,
• інтелігентність і розум, здоров’я і фізична сила.
Цілком зрозуміло, що ці вимоги залишаються актуальними для підприємця — організатора, засновника, керівника фірми, який повинен: «знати», «вміти», «хотіти».
Знати — означає мати всю потрібну інформацію, оволодіти потрібними знаннями, щоб свідомо робити свою справу У першу чергу, необхідно орієнтуватись у законодавчо-нормативній базі з питань підприємництва, малого бізнесу, оподаткування, державного регулювання.
Завдяки вмінню формується здатність підприємця на основі своїх знань і навичок досягнути поставленої мети. Уміти, зокрема, означає:
• досягти мети з якнайменшими витратами праці, ресурсів, часу, тобто працювати ефективно;
• досягти лідерства у виробництві високоякісної продукції, завоювати відповідну частку на ринку;
• створити сприятливий морально-психологічний клімат і доброзичливість у стосунках з людьми, партнерами, постачальниками, споживачами тощо;
• здійснювати правильний підбір працівників, які знають свою справу, ініціативних, здатних організувати і вирішувати локальні завдання;
• не втрачати влади над собою і здійснювати свою підприємницьку діяльність навіть у складному зовнішньому середовищі;
• підвищувати рівень конкурентоспроможності фірми та продук ції, що є гарантією успіху, ефективності;
• навіть в умовах фінансових ускладнень знаходити шляхи й успішно здійснювати технічне переоснащення виробництва, освоєння випуску нових, модних видів товарів, які відповідають потребам споживачів;
• не боятись конкуренції, бачити її позитивні та негативні сторони, поліпшувати організацію маркетингової діяльності, реклами, післяпродажного сервісу, застосовувати дійові методи стимулювання збуту;
• не стояти на місці, а постійно рухатись уперед, виявляючи нові можливості бізнесу Підприємець — людина, яка багато що хоче створити і реалізувати у житті. Головне - бути власником, володарем майна. Він усвідомлює не тільки необхідність оволодіти об’єктами власності, але й знає можливі засоби їх отримання, джерела фінансового забезпечення.