Стиль керівництва у бізнесі

Процес організації та управління здійснюється згідно з діючим за­конодавством, установчими документами. Підприємець реалізує свої права по управлінню фірмою безпосередньо або через уповноважені ним органи, може повністю або частково делегувати ці права вищому органу управлінського апарату (наприклад, раді акціонерного товари­ства, правлінню).

Оцінка працівників за їхніми якісними характеристиками і розподіл роботи у відповідності з індивідуальними властивостями особистості дають можливість підприємцю без додаткових витрат підвищувати ефективність діяльності підприємства, раціонально використовувати трудові ресурси. При розподілі обов’язків між працівниками потрібно враховувати їхні риси темпераменту і ділову активність.

Колективом потрібно управляти розумно, тобто визначити місце кожного, його права, обов’язки, функції для забезпечення макси­мального ефекту. Для цього слід ретельно вивчати особисті якості пра­цівників і можливості застосування їхніх знань в колективі з метою досягнення стратегічних та тактичних цілей. Підвищується зацікав­леність підприємців втому, щоб кожний працівник був на своєму місці з урахуванням його рівня кваліфікації, навичок, досвіду, компетент­ності.

Розвиток науки і техніки, складне економічне середовище в умо­вах реформування господарського комплексу потребує не тільки відпо­відної кваліфікації працівників, але й індивідуально-психологічних рис, які неможливо створити наказом або розпорядженням. Мають бути

Виявлені власні бажання працівника, його творчі здібності, врахована ініціативність.

Дуже важливо, щоб на керівних посадах були творчо мислячі, ак­тивні люди, котрі мають блискучу пам’ять, сильний характер, лідерські здібності до управління персоналом.

Лідерство — це здатність впливати на групи людей та кожного зок­рема, щоб спонукати їх працювати ефективно для досягнення успіху фірми, її поставлених цілей.

Ступінь розвиненості лідерства визначається такими трьома підхо­дами: з позиції особистих характеристик, поведінки та ситуації.

Підхід з позиції особистих характеристик, відомий також під назвою теорії великих людей, свідчить, що кращі керівники володіють відпо­відним набором особистих якостей. Такі риси, як: рівень інтелекту, ініціативність, високий рівень впевненості в собі, соціальна і економі­чна освіченість, чесність, добропорядність, прагнення до знань, надійність, відповідальність за справу допомагають у визначенні лідер­ства. Проте це не означає, що людина стане керівником, навіть якщо вона й володіє набором необхідних рис.

Підхід з позицій поведінки означає, що ефективність керівництва і лідерства визначається не особистими якостями людини, а, радше, його манерою поведінки стосовно підлеглих, оточуючих.

Ситуаційний підхід означає, що ефективність керівництва, лідер­ства залежить від зміни конкретної ситуації і певну роль в цьому мо­жуть відіграти додаткові фактори^

До них відносять: цілі і стратегію фірми, вимоги ринкового рефор­мування, загроза конкуренції, формування нової товарної політики з урахуванням зміни споживчого попиту, потреби працівників, вихід з кризової ситуації.

У країнах з розвиненою ринковою економікою все більшого роз­повсюдження набуває ситуаційна модель керівництва підприєм­ницькою структурою. Увага зосереджується на ситуації і аналізуються головні фактори, які впливають на поведінку керівника.

По-перше, це взаємовідносини між керівництвом та працівниками

— членами трудового колективу. Мається на увазі лояльність, яку вияв­ляють підлеглі, їхня довіра до свого керівника та привабливість його для виконавців.

По-друге, структура виробничого завдання. Викладається зміст робіт, які необхідно виконати для цього, потрібне матеріально-техніч­не та фінансове забезпечення.

По-третє, наявність посадових повноважень, тобто відповідність законодавчо-нормативних та внутрішніх документів. Певний обсяг вла­ди дозволяє керівнику використовувати систему матеріального заохо­чення, а також об’єктивно оцінювати рівень підтримки, яку надає ке­рівник підлеглим. Кожній ситуації відповідає конкретний стиль керів­ництва, але для того чи іншого керівника-підприємця він залишається, як правило, постійним.

Стабільний стиль керівництва забезпечує належний баланс між вимогами, які можливі за даної ситуації, та особистими якостями керів­ника, що в результаті веде до високої продуктивності та задоволення. Найбільш сприятлива ситуація — коли виробниче завдання добре струк - туроване, посадові повноваження значні, а відносини між керівником та підлеглими — доброзичливі.

Підприємець, залежно від того, наскільки підлеглям дозволяється брати участь в обговоренні відповідних управлінських рішень, може використовувати такі тактичні прийоми:

1. Самостійно вирішує проблему на основі наявної на даний мо­мент інформації.

2. Отримує необхідні матеріали, звіти від своїх підлеглих, і потім сам вирішує проблему. Підприємець може сказати або не говорити своїм працівникам, про суть проблеми. Роль підлеглих в прийнятті рішення полягає лише у зборі і поданні потрібної інформації, а не у пошуку або оцінці альтернативних рішень.

3. Підприємець викладає суть проблеми безпосередньо тим підлеглим, яких це стосується. Він вислуховує їхні ідеї та пропозиції, але не збирає їх разом в одну групу. Потім підприємець приймає рішення.

4. Підприємець викладає проблему групі своїх підлеглих. Усі разом вони знаходять і оцінюють альтернативи та намагаються досягти згоди відносно вибору оптимального варіанту. Керівник виступає в ролі го­ловного експерта, не намагається тиснути на групу під час обговорен­ня ідей, сприймає і виконує рішення, котре група вважає найбільш прийнятним.

Використання кожного із наведених прийомів керівництва зале­жить від характеру ситуації та реальних можливостей розв’язання про­блеми. Для того, щоб правильно оцінити ситуацію, треба врахувати ряд критеріїв, за якими можна аналізувати ситуації на основі взаємовідно­син підлеглих і підприємця:

• значущість якості рішення, що приймається;

• достатність рівня мотивації підлеглихдля реалізації відповідного завдання;

• припинення імовірного конфлікту між підлеглими при обго­воренні альтернатив;

• наявність достатньої інформації та ресурсів для ефективного ви­конання підприємницького рішення.

Керівники структурних підрозділів активно прагнуть зайняти більш високі посади в підприємницькій організації. Для цього вони обира­ють відповідний стиль лідерства для досягнення своєї мети, особливий характер поведінки, цілеспрямоване прагнення спілкуватись з вищим керівництвом. Проте може трапитися, що на більш високій посаді ке­рівник не зможе ефективно керувати підлеглими, зорієнтованими на досягнення поставленої мети.

Керівники повинні реагувати на ситуації досить гнучко і коригува­ти стиль управління з урахуванням загальної атмосфери, яка склалась у колективі, структури кадрів та їхніх якісних характеристик, реальності потреб. Лідерство і прийнятний стиль керівництва — це мистецтво підприємця — керівника фірми.

У сучасних умовах ситуаційний підхід до лідерства є найбільш ефек­тивним для успішного бізнесу і вирішення поточних проблем. Завдяки спеціальній підготовці і тренінгу можна навчатися обирати стилі, які відповідають конкретним ситуаціям.

Різні ситуаційні моделі допомагають усвідомити необхідність гнуч­кого підходу до управління бізнесом. Щоб точно оцінити ситуацію, підприємець повинен добре уявляти як здібності підлеглих, так і свої особисті, природу управлінського завдання, потреби, цілі, завдання фірми. Керівник — це унікальна особистість, яка має багато різномані­тних здібностей. Успішно керувати підприємством може та людина, яка є авторитетом, насамперед, у своєму трудовому колективі.

Авторитет керівника-підприємця полягає у загальному визнанні його професійних і ділових якостей, моральної, соціальної зрілості, яку він реалізує у своїй щоденній бізнесовій діяльності в співдружності з працівниками, безпосередніми учасниками виробництва, а також у процесі спілкування з партнерами по бізнесу.

Природа авторитету не проста, і його завойовує той, хто постає пе­ред колективом як особистість, наділена інтелектом, розумом, знання­ми, досвідом, цілеспрямованістю і наполегливістю при досягненні по­ставленої конкретної мети підприємницької діяльності; хто вміє знай­ти і впровадити найефективнішу форму організації та управління ви­робництвом, що враховує кон’юнктуру ринку, застосовує системи сти­мулювання ініціативних робітників; є тактовним, ввічливим, уваж­ним до запитів підлеглих, всіляко сприяє створенню здорового психо­логічного клімату в колективі.

Авторитет підприємця допомагає йому без труднощів успішно ви­рішувати близькі та перспективні завдання і проблеми не тільки на ви­робництві, з колективом, а й із зовнішнім середовищем (виробничі зв’язки, постачання, кредити, збут, страхування, транспортування, міжнародна діяльність). Основою і джерелом авторитету керівника - підприємця є його стиль роботи, управління, комунікабельність в сто­сунках з людьми.

У підприємницькій діяльності кожен керівник виконує свої функції та обов’язки, досягає поставленої мети у притаманному тільки йому стилі. Спираючись на свої особисті якості й збагачуючи їх пізнанням нових якостей і властивостей, набуваються навички організовувати, формувати, поліпшувати свій стиль, реалізовувати у ньому свою непов­торну особистість, розум, знання, досвід, мудрість.

Стиль керівтцтвау бізнесі—цемеханізм, за допомогою якого підприє­мець своїми методами прийняття рішень, підходами, етикою спонукає підлеглих, трудовий колектив у цілому до якісної, ініціативної, творчої, високоефективної праці. Це не просто форма спілкування з підлеглими і колегами, а соціальне явище, оскільки воно впливає на результати ви­робничої, комерційної, соціально-психологічної діяльності кожного окремого працівника і колективу підприємства в цілому, всіх систем управління і господарського комплексу.

В управлінні бізнесом виділяються три стилі керівництва: автокра­тичний, демократичний, ліберальний.

Автократичний стиль управління дозволяє керівнику мати достат­ню владу, щоб нав’язувати свою волю виконавцям, централізувати по­вноваження, розподіляє роботу підлеглих і майже не дає їм свободи в прийнятті рішень, жорстко керує в межах наданої компетенції і, щоб забезпечити виконання роботи, дає можливість чинити психологічний опір.

Демократичний стиль управління дає можливість керівникові:

• віддавати перевагу механізмам впливу, котрі мають можливість задовольнити потреби підлеглих більш високого рівня (потре­ба в приналежності до підприємницької організації, повага, са­мовираження);

• уникати нав’язувань своєї волі підлеглим;

• забезпечувати високий ступінь демократизації повноважень, ак­тивну участь в обгрунтуванні рішень, широку свободу при ви­конанні завдань;

• дозволяти працівникам визначати свої власні цілі у відповідності з потребами і філософією підприємства;

• надати підлеглим більшої самостійності та ініціативи;

• створити атмосферу відкритості та довіри з тим, щоб в разі по­треби підлеглі могли звернутися до керівника.

Таким чином, демократичний стиль характеризується прагненням ставити якомога більше питань на обговорення колективу підпри­ємства, вирішувати їх і віддавати накази після обговорення. Досвідчений демократичний керівник значну частину проблем передає на розсуд трудовому колективу.

Разом з тим, стратегію управління підприємець демократичного типу тримає в своїх руках. Він спокійно ставиться до критики на свою адресу, прагне до спілкування з підлеглими. Продумано і обгрунтова­но приймає відповідальні рішення. Звідси - переваги демократичного стилю керівництва у бізнесі. Реальна влада і авторитет лише зростають завдяки вмінню управляти людьми без грубого тиску і непотрібного адміністративного впливу, спиратись на їхні здібності і рахуватися з їхньою гідністю.

Підприємець заохочує ініціативу знизу і підкреслює свою повагу до підлеглого, враховує думку і поради колег. Він має переконання, що зав­дяки вміло організованому процесу обговорення завжди можна знайти оптимальне і найменш ризиковане рішення найскладніших проблем. Він орієнтується на можливості кожного підлеглого, на його природне праг­нення до самореалізації. Стимулює ініціативу, формує в нього сприй­няття мети системи як своєї власної. Використовуючи ці методи, підприє­мець вміло поєднує безпосередньо управлінську роботу з вихованням колективу, закріпленням у нього почуття довіри і взаємоповаги.

Демократичний стиль управління у сфері бізнесу логічно і природ­но узгоджується з соціальними і економічними реформами України. Сучасний демократично орієнтований керівник — це, насамперед, лю­дина, яка постійно перебуває в пошуках нових можливостей розвитку бізнесу, вдосконалення і збільшення виробництва та продажу продукції, сприяє застосуванню нових технологій, техніки, управління, що пов’я­зано з демократизацією суспільства в цілому, зростанням ролі і пріори­тетності соціальних питань, загальнолюдських цінностей.

Ліберальний стиль управління полягає у тому, що керівник більше зосереджений на людині, тоді як автократичний лідер зосереджений на роботі.

Керівник ліберального стилю намагається підвищувати ефектив­ність праці шляхом удосконалення людських відносин. Він робить на­голос на взаємодопомозі, дозволяє працівникам брати участь в прий­нятті рішень, уникає жорсткого контролю, запроваджує для підрозділів оптимальний рівень продуктивності праці.

Зосереджений на людині керівник завжди рахується з потребами підлеглих, допомагає вирішувати їхні проблеми та заохочує їх профе­сійне зростання. Найбільша віддача —від групових рішень та участі пра­цівників в обговоренні питань. Такі керівники повністю довіряють підлеглим, взаємовідносини між колегами дружні і характеризуються взаємною довірою.

Прийняття рішень децентралізоване, спілкування доброзичливе. Керівник розподіляє виробничі обов’язки між підлеглими, розписує завдання і пояснює вимоги до їхнього виконання, планує і складає гра­фіки робіт.

Орієнтований на людину, управлінський підхідліберального харак­теру забезпечує максимальну продуктивність тому, що працівники ма­ють можливість перебудувати свою роботу так, щоб домогтися най­більшої ефективності. Такий стиль керівництва збільшує задоволеність персоналу, яка веде до підвищення продуктивності праці, зниження плинності кадрів, прогулів, виробничих травм.

Існують різні цікаві думки стосовно вимог до керівника. Так, зас­новник класичної школи «наукового менеджменту» Фредерік Уінслоу Тейлор (1856-1915), попередник сучасної американської науки управ­ління, вважав, що найважливішими рисами керівника є розум, освіта, спеціальні, технічні знання, такт, рішучість, чесність, розсудливість, здоровий глузд, міцне здоров’я.

Видатний французький дослідник принципів організації адмі­ністративної діяльності Анрі Файоль (1841 -1925) впродовж ЗО років був керівником великої французької гірничодобувної і металургійної ком­панії, яка, перебуваючи при ньому на грані банкрутства, стала одним з наймогутніших французьких концернів, відомим своїми адміністратив­ними, технічними і науковими кадрами.

А. Файоль так визначив вимоги до керівника:

• здатність організовувати, погоджувати, контролювати і пе­редбачати, бути компетентним стосовно спеціальної технічної функції, характерної для цього підприємства;

• високий загальнокультурний рівень,

• високі моральні якості, почуття відповідальності, обов’язки і турбота за загальний інтерес, твердість, наполегливість, енергійність, сміливість,

• інтелігентність і розум, здоров’я і фізична сила.

Цілком зрозуміло, що ці вимоги залишаються актуальними для підприємця — організатора, засновника, керівника фірми, який пови­нен: «знати», «вміти», «хотіти».

Знати — означає мати всю потрібну інформацію, оволодіти по­трібними знаннями, щоб свідомо робити свою справу У першу чергу, необхідно орієнтуватись у законодавчо-нормативній базі з питань підприємництва, малого бізнесу, оподаткування, державного регулю­вання.

Завдяки вмінню формується здатність підприємця на основі своїх знань і навичок досягнути поставленої мети. Уміти, зокрема, означає:

• досягти мети з якнайменшими витратами праці, ресурсів, часу, тобто працювати ефективно;

• досягти лідерства у виробництві високоякісної продукції, заво­ювати відповідну частку на ринку;

• створити сприятливий морально-психологічний клімат і доб­розичливість у стосунках з людьми, партнерами, поста­чальниками, споживачами тощо;

• здійснювати правильний підбір працівників, які знають свою справу, ініціативних, здатних організувати і вирішувати ло­кальні завдання;

• не втрачати влади над собою і здійснювати свою підпри­ємницьку діяльність навіть у складному зовнішньому сере­довищі;

• підвищувати рівень конкурентоспроможності фірми та продук ції, що є гарантією успіху, ефективності;

• навіть в умовах фінансових ускладнень знаходити шляхи й ус­пішно здійснювати технічне переоснащення виробництва, ос­воєння випуску нових, модних видів товарів, які відповідають потребам споживачів;

• не боятись конкуренції, бачити її позитивні та негативні сторо­ни, поліпшувати організацію маркетингової діяльності, рекла­ми, післяпродажного сервісу, застосовувати дійові методи сти­мулювання збуту;

• не стояти на місці, а постійно рухатись уперед, виявляючи нові можливості бізнесу Підприємець — людина, яка багато що хоче створити і реалізу­вати у житті. Головне - бути власником, володарем майна. Він усві­домлює не тільки необхідність оволодіти об’єктами власності, але й знає можливі засоби їх отримання, джерела фінансового забез­печення.