Стратегії українських підприємств на міжнародних ринках

Для ефективного включення в світовий економічний простір українським підприємствам необхідно виробляти таку продукцію, яка буде конкурентоспроможною на зарубіжних ринках. Це може бути досягнуто на основі розробки стратегії просування національного екс­порту на світовому ринку.

Така стратегія повинна полягати не в простому нарощуванні обсягів експорту, а в сприянні створенню довгострокових конкурент­них переваг та стабільному розширенні і якісному поліпшенню на ос­нові цих переваг позицій країни на світовому ринку. Для цього необ­хідно мати чітку концепцію економічної політики, яка сприяла б роз­ширенню експорту лише у поєднанні із загальними цілями макроеко - номічної політики.

Матеріальною основою стратегії просування продукції українсь­ких підприємств на зарубіжних ринках є експортний потенціал країни.

Загальновідомо, що Україна має значний експортний потен­ціал. Якщо площа країни складає 0,4 % загальної світової суші і чис­ленність населення 0,8 % загальносвітової кількості людей, то в Украї­ні виробляється 5 % світової мінеральної сировини та продуктів її пе­реробки. Розвідані запаси корисних копалин України приблизно оці­нюються у 7 трлн дол.

У світовому виробництві марганцевої руди частка України становить 32 %. Українські підприємства експортують близько 30 % глин та 18 % каолінів, що видобуваються.

Виробничі потужності підприємств чорної металургії склада­ють: у виробництві чавуну - 52 млн т, сталі - 54 млн т, готового прокату - 41,5 млн т. За цими показниками Україна посідає п’яте місце в світі після Японії, США, Китаю і Росії.

Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології у аерокосмічній галузі, ракето - та суднодубуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофі­зичних процесів. Великий потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси України.

Таким чином, є достатні підстави для висновку про те, що Ук­раїна має шанси для поліпшення своїх позицій на світовому ринку.

Досягнення цього можливе лише за умови проведення відпо­відної експортнорозширеної політики, коли поруч з розвитком тра­диційного експорту розвиватимуться і потенційні експортні галузі від­повідно до тенденцій на світовому ринку. Цього можна досягти при сприянні у структурній політиці виробництву товарів високого ступе­ня переробки шляхом використання провідних технологій, які дозво­лять ефективніше використовувати наявні ресурси.

Якщо виходити з класифікації факторів, що впливають на кон­курентоспроможність країни, яка запропонована М. Портером, можна визначити основні напрямки формування стратегії українських під­приємств на міжнародних ринках.

Перший напрямок визначається таким фактором, як наука і технологія.

Тут можна відзначити два аспекти: з одного боку, Україна, як уже відмічалось, має певні наукові і технічні розробки в аерокосмічній галузі, ракето - та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біо­технології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів і в деяких інших галузях; з іншого - існує досить велике технологічне відставання у харчовій промисловості, ряді галузей машинобудування, виробництві інформаційно-обчислювальних систем. Наприклад, така галузь як харчова промисловість (при забезпеченні високої продук­тивності сільськогосподарського виробництва та наявності провідних технологій і устаткування у підприємств з переробки сільсько-госпо­дарської продукції), могла б успішно просуватися на міжнародному ринку.

Другий напрямок пов’язаний з першим - для подолання тех­нологічного відставання необхідні відповідні капіталовкладення, які в значній мірі, можуть бути досягнуті тільки за рахунок іноземних інвестицій. А внутрішній ринок позичкового капіталу України з його неймовірними відсотковими ставками за довгостроковими кредитами (які насамперед необхідні для модернізації виробництва) є фактично недоступним для виробників джерелом кредитування.

Процес катастрофічного старіння виробничих фондів без їх заміни відбирає у виробників перспективи виходу з кризового стану, а тим більше - досягнення рівня сучасної технологічної конкуренто­спроможності на світовому ринку.

Крім того, інвестиційному процесу перешкоджає існуюча по­даткова система України. Це пов’язано з двома причиами:

1) включення до бази оподаткування багатьох видів витрат, що у міжнародній практиці відносять на собівартість;

2) невраховування рівня інфляції при визначенні прибутку насамперед, за такими елементами як:

- амортизація (у зв’язку з несвоєчасною та неадекватною пе­реоцінкою основних фондів);

- запаси сировини і матеріалів (через відсутність механізмів їх індексації);

- оподаткування доходів від капіталу без індексації його ос­новної частини, що в умовах високої інфляції фактично перетворюєть­ся на оподаткування власне капіталу, а не відсотків від нього.

Третій напрямок визначається такими факторами як інфраст­руктура та інформація. На сьогодні рівень розвитку цих двох факторів у нашій країні дуже недостатній. Експортери мають низький рівень кваліфікації та інформативності про ситуацію на міжнародних ринках. У результаті це призводить дуже часто до невиправданого заниження цін і проведення демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку інших держав і створює для наших експортерів імідж “нечесних конкурентів”.

Ефективному формуванню стратегії зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств заважає недостатній розвиток сис­тем зв’язку і транспортної інфраструктури. Ця проблема є актуальною, оскільки географічне положення України робить транспортні послуги одним з напрямів міжнародної спеціалізації в торгівлі послугами.

Так, за даними Держкомстату України, надання транспортних послуг займає 89 % у загальному обсязі експорту послуг з нашої краї­ни (головним чином - це морський транспорт, що зумовлено низьким рівнем інфраструктури автошляхів та залізниці).

Ще одна проблема - неефективна система міжвідомчої статис­тики в Україні, дані якої досить часто дають лише загальне уявлення про певні процеси і не дозволяють зробити надійні висновки. Разом з тим, створення інфраструктури і забезпечення вільного та ефективного доступу до необхідної, з точки зору, діяльності вітчизняних під­приємств на світових ринках, інформації завжди було завданням держави.

Нарешті, фактор робочої сили. За цим фактором Україна має порівняні переваги - це досить великий науково-технічний потенціал та значна кількість дешевої кваліфікованої робочої сили. Але зали­шається проблема “відпливу умів”, яка може бути успішно вирішена лише шляхом створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів. Перш за все, це відповідний рівень оплати праці працівників науки і освіти, що є головним завданням держави.

Враховуючи всі ці фактори, методика розробки стратегії вихо­ду підприємства на світовий ринок повинна складатися з таких етапів: перший - аналіз ситуації, в якій знаходиться підприємство (можли­вості галузі, діяльність конкурентів, їх технології, стан ринків, які обс­луговуються; другий - аналіз внутрішнього стану компанії у співстав - ленні з становищем справ у всій галузі. На цій основі розробляється можлива стратегія розвитку кожного окремого підприємства.

Суттєвим елементом аналізу є також оцінка ступені зрілості галузі. При цьому беруться до уваги темпи зростання галузі, потенціал дальшого зростання, існуючий асортимент виробів, стан конкуренції, частка ринку, яка належить компанії, характер застосовуваної технології.

Для розробки стратегії підприємства створюються робочі гру­пи. У них входять керівники підрозділів, спеціалісти з фінансів, техно­логії та маркетингу. Мета робочої групи - розробка стратегії компанії на строк до 10-15 років. Період залежить від конкретного підпри­ємства або галузі. Це свого роду картографування майбутнього ком­панії на світових ринках.

Стратегія компанії повинна розрахуватися таким чином, щоб її продукція зберігала високі конкурентні якості і технічну новизну про­тягом довгого часу. Такі компанії зберігають лідерство у світовому виробництві. Прикладом товару довгого життєвого циклу, який роз­роблений в Україні і який одержав світове визнання, є комплекс машин та технології контактного стикового зварювання методом ім­пульсного оплавлення, який створений в Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України. Ці машини, а також ліцензії на ці ус­тановки вже протягом багатьох років купують іноземні підприємці.