Стратегічні аспекти формування інноваційної культури підприємства

Аналіз результатів діяльності вітчизняних та зарубіжних під­приємств та установ переконливо доводить, що інноваційний шлях розвитку сьогодні є найбільш перспективним. Саме він за­безпечує ефективність їх функціонування, можливість довготри­валого виживання та розвитку на ринку. Одним із основних фак­торів, що забезпечують результативність інноваційної діяльності, є активізація людського потенціалу, яка можлива лише за умов формування у колективі працівників суб’єкта господарювання певного сприятливого мікроклімату — інноваційної культури.

Інноваційна культура досліджується вітчизняними і зарубіж­ними науковцями з різних точок зору: розвитку теорії економіки та менеджменту (І. Ансофф, О. Богорош, Е. Шейн); постекономіч - них і постіндустріальних тенденцій розвитку сучасного суспільст­ва (О. Антипіна, Д. Белл, В. Іноземцев, А. Чухно, А. Мазур, І. Га­гауз); соціологічних та психологічних аспектів інноватики (В. Но­сков, А. Кальянов, О. Єфросініна) тощо [3]. Ними розкрито окремі аспекти інноваційної культури як фактора активізації інновацій­ної діяльності, виділені її елементи та функції.

Незважаючи на численні публікації з проблематики форму­вання і розвитку інноваційної культури, немає єдиної думки щодо її сутності, ролі та завдань, функцій і методів оцінки.

Метою дослідження є узагальнення сутності поняття «іннова­ційна культура організації», визначення її функцій та завдань, основних складових і підходів до їх оцінки.

Для сучасної економіки характерним є посилення важливості людського фактора в реалізації та розвитку інноваційного потен­ціалу підприємства чи установи. Формування середовища, спри­ятливого для інноваційної діяльності, є однією з головних умов її ефективної реалізації. Інноваційна культура є головним елемен­том такого середовища, вона забезпечує сприйняття людьми ін­новацій, їх готовність та здатність створювати, підтримувати і ви­користовувати інновації у всіх сферах життєдіяльності. Форму­вання інноваційної культури пов’язане з розвитком творчих здіб­ностей персоналу та підтримкою керівництвом організації інно­ваційних проектів — від зародження ідей інновацій до комерціалі­зації розроблених інноваційних продуктів (виробів чи послуг).

Розвиток інноваційної культури суспільства визначено одним із стратегічних пріоритетів інноваційної діяльності в Україні. Значення інноваційної культури зростає при переході від індуст­ріальної економіки до економіки знань. У цих умовах необхідним є формування у суспільстві в цілому, а також у трудових колекти­вах підприємств та установ, зокрема стійкої традиції сприймати нове, здатності й готовності комплексно його використовувати в інтересах загального прогресу.

Слід зазначити, що впровадження певних правил та норм, які сприяють формуванню єдності цілей власників, менеджерів і трудового колективу суб’єкта господарювання, значно підвищує конкурентоспроможність і ефективність його діяльності, дає змогу досягати високих результатів. Розуміти і сприймати ці норми та

Правила повинна переважна більшість працівників (в ідеалі — усі). Це є свідченням високого рівня корпоративної культури під­приємства чи установи.

У загальному випадку виділяють два різновиди корпоративної культури: консервативну та інноваційну, яка дозволяє не лише оперативно реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього се­редовищ господарювання, але й отримувати від них додатковий ефект. Дійсно, основною функцією інноваційної діяльності є зміни, що розгля­даються як джерело доходу.

Інноваційна культура є відносно новим поняттям, яке по- різному визначається різними науковцями. Розглянемо найбільш поширені визначення категорії «інноваційна культура».

Інноваційна культура — це форма організаційної культури, що виникла наприкінці ХХ ст. як адаптація до прискорення змін у виробництві, бізнесі та суспільстві [17].

Згідно із Законом України «Про пріоритетні напрями іннова­ційної діяльності в Україні» інноваційна культура розглядається як складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної та соціально-психологічної підгото­вки особистості і суспільства у цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах [8].

Інноваційна культура — це система цінностей, що відповідають інноваційному розвитку суспільства, держави, регіонів, галузей економіки, підприємств, установ, організацій і відображають ін­дивідуально-психологічні якості, інші найважливіші соціальні цінності людини, які сприяють формуванню та розвитку іннова­ційно активної особистості [12].

В. Балабанов під інноваційною культурою розуміє особливу форму (різновид) загальнолюдської культури, що становить нову історичну реальність, яка виникла завдяки прагненню суспільст­ва до духовного та матеріального самооновлення і яка є переду­мовою якісних змін життєдіяльності людей, найважливішим соці­ально-психологічним фактором суспільного розвитку [2].

Інноваційна культура — це стійка система норм та правил здій­снення нововведень у різних сферах життя суспільства, що скла­лася історично та притаманна певній соціокультурній спільно­ті [37].

Аналіз наведених визначень свідчить, що практично усі вони розглядають інноваційну культуру на макрорівні і меншою мі-

Рою — на рівні окремої організації. Узагальнення підходів різних авторів до визначення сутності інноваційної культури показує, що вона відіграє роль соціокультурного механізму регуляції іннова­ційної поведінки людини, її функції подано на рис. 4.8 [11].

На підставі результатів узагальнення (рис. 4.8) автором запро­поновано розглядати інноваційну культуру на рівні організації (підприємства чи установи) як накопичені знання, досвід, переко­нання, особливості поведінки і взаємовідносин персоналу (мене­джерів, інженерно-технічних працівників, робітників), систему його мотивації, порядки в організації тощо, які характеризують ступінь сприятливості окремих працівників, груп працівників (підрозділів) і організації у цілому до нововведень, готовність вті­лити їх у нові продукти, технології, управлінські рішення тощо.

Інноваційна - розроблення нових типів інноваційної поведінки на основі зразків інноваційної діяльності, що виникли всередині певної суспільної культури чи Привнесені ззовні

Рис. 4.8. Регулятивні функції інноваційної культури та їх сутність

Трансляційна - передача з минулого і сьогодення у майбутнє стійких типів інноваційної поведінки, які пройшли

Тривалу апробацію і ввійшли до системи цінностей суспільства

Селекційна - відбір новостворених чи запозичених інноваційних моделе поведінки, що відповідають потребаї суспільства на певному етапі його розвитку

Формування інноваційної культури організації нерозривно пов’язане зі створенням сприятливих умов для розвитку креатив­ного потенціалу її персоналу. Однією з головних передумов цього є формування певних позитивних морально-етичних принципів, які сприймаються переважною більшістю колективу. Світовий досвід переконливо свідчить, що чим вищі морально-етичні прин­ципи суспільства у цілому, а разом з тим і колективів працівників окремих підприємств та установ, тим толерантніше вони будуть ставитися до розвитку індивідуальних можливостей кожної особи, тим вищими будуть соціально-економічні параметри суспільства і його окремих членів [34].

Узагальнення літературних джерел і практики інноваційної діяльності дало змогу виділити основні принципи формування інноваційної культури:

- чітке формулювання цілей інноваційної діяльності та їх зрозумілість;

- усвідомлення пріоритетності цілей;

- націленість на результат;

- співробітництво членів проектної команди;

- вільний обмін ідеями та інформацією між членами команди інноваційного проекту;

- толерантне сприйняття керівництвом і членами команди ідей, висловлених іншими співробітниками;

- толерантне сприйняття можливих помилок і невдач;

- делегування повноважень членам команди;

- участь кожного члена команди у процесі досягнення цілей інноваційного проекту, усвідомлення своєї значущості;

- свобода творчості й висловлювань;

- заохочення ініціативи і творчого пошуку співробітників;

- заохочення до розвитку і одержання нових знань та набуття нових навичок;

- недопустимість нав’язування ідей керівника інноваційного проекту членам команди;

- захист прав кожного члена команди на інноваційні рішен­ня.

Дотримання зазначених принципів створює передумови фор­мування сприятливої інноваційної культури, яка є основою спри­ятливого інноваційного середовища, пробуджує енергію, ініціати­ву, творчий пошук працівників, орієнтує їх на досягнення резуль­татів, що є недосяжними за звичайних умов.

Практика інноваційної діяльності свідчить, що сприятлива ін­новаційна культура дозволяє подолати бар’єри на шляху активі­зації творчої діяльності колективу інноваційної організації (ко­манди інноваційного проекту) та її окремих членів, зокрема такі:

- побоювання висловити публічно свої думки, оприлюднити результати досліджень чи розробок, що не вкладаються у звичне русло;

- побоювання критики чи власної самоцензури, що стримує творчу активність;

- страх помилки чи невдачі, ускладнення, що пов’язані з не­обхідністю зміни способу діяльності у нових умовах;

- некритичне ставлення до авторитетів, побоювання їх крити­кувати;

- переоцінка власних ідей;

- надмірна творча фантазія і т. п.

Авторське визначення інноваційної культури організації (під­приємства чи установи) дозволяє виокремити її складові, основ­ними з яких є:

1. Система мотивації персоналу інноваційної організації (ко­манди інноваційного проекту) до активної інноваційної діяльнос­ті.

2. Система організації інноваційної діяльності, що забезпечує взаємоузгоджену творчу співпрацю персоналу інноваційної орга­нізації зі створення та поширення інновацій. Згідно із [10, 35, 44] на сучасному етапі розвитку економіки організація є основною функцією управління, відповідно підсистема організації повинна відігравати провідну роль у становленні та розвитку інноваційної культури.

3. Система набуття, оновлення, розвитку та передачі знань і досвіду, формування та модифікації стереотипів інноваційної по­ведінки персоналу.

Основні критерії оцінки інноваційної культури організації за­пропоновані й згруповані автором за її окремими складовими (пі­дсистемами), результати подано у табл. 4.10. Оцінку стану інно­ваційної культури конкретної організації пропонується виконува­ти шляхом порівняння за визначеними критеріями з кращими підприємствами чи установами-інноваторами на ринку або ж аналізувати у динаміці.

Формування і розвиток інноваційної культури організації від­бувається у міру її переходу на інноваційний шлях розвитку. Від­повідно до поглядів С. М. Ілляшенка [10] організація, яка зробила опору на інновації, змушена вдосконалювати свою виробничу ба­зу, систему матеріально-технічного забезпечення, оптимізувати структуру збутової мережі та систему руху товарів, адаптуючи їх до змін ситуації на ринку. Одночасно з цим відбувається перебу­дова організаційних структур управління, набувають досвіду її робітники, фахівці й керівники, налагоджується система зв'язків з економічними контрагентами, створюється та зміцнюється імідж і т. п., тобто зростає її потенціал інноваційного розвитку [43]. На цій основі розширюються її адаптаційні можливості до змін ринкового середовища. А це дає змогу реалізувати нові ринкові можливості,

Проникнути у нові сфери діяльності, які раніше для неї були не­доступними. Кожна наступна, успішно реалізована інновація ро­зширює можливості організації-інноватора (хоча, звичайно, є пев­на межа розвитку, зокрема за масштабами діяльності), розвиває її інноваційну культуру.

Таблиця 4.10. Критерії оцінки складових інноваційної культури організації Мотивація Організація Знання, творча іннова­ційна поведінка (інтеле - ктуально-креативна складова) Відчуття затребуваності знань, досвіду та ін. Свобода творчості від політичних, релігійних, бюрократичних та ін. об­межень. Затребуваність інновацій та інноваторів. Правова захищеність авторських прав. Висока оплата результа­тів праці. Участь інноваторів у при­бутку. Толерантне ставлення колег і суспільства. Визнання й вдячність колег і керівництва Сприйнятливість органі­зації до несподіваних, нетривіальних рішень. Урахування інтересів працівників. Гнучкий графік роботи. Сприятливі умови праці й відпочинку. Практична зорієнтова - ність діяльності персона­лу. Гнучкість організаційних структур управління. Мобільність вертикальних і горизонтальних зв'язків і переміщень персоналу. Свобода комунікації і пе­редачі інформації. Демократичний стиль управління. Підтримання балансу між збереженням традицій та їх модифікацією Здатність вийти за межі наявних знань і досвіду. Прагнення до самореа- лізації й визнання. Націленість на резуль­тат. Результативність праці. Здатність до тривалої мобілізації й зосере­дження. Безперервне самонав­чання й самовдоскона­лення. Здатність до прогнозу­вання в умовах неви­значеності. Бажання й здатність передати знання, нави­чки, досвід та ін. учням і колегам

Інноваційна культура організації нерозривно пов’язана з роз­витком її інтелектуального капіталу, а також розвитком та реалі­зацією її інноваційного потенціалу. Автор поділяє погляд С. М. Ілляшенка на інтелектуальний капітал організації як суку­пність інтелектуальних ресурсів і здатностей до їх реалізації, що дозволяють розвиватися на основі інформації і знань. Потенціал інноваційного розвитку автор визначає як комплекс взаємо­пов’язаних ресурсів і здатностей до їх реалізації, що визначають її спроможність (інтелектуальну, технологічну, інформаційну, нау­ково-дослідну, економічну тощо) приводити у відповідність до зо-

Внішніх внутрішні можливості розвитку на основі постійного по­шуку, використання й розвитку нових сфер і способів ефективної реалізації наявних і перспективних ринкових можливостей.

На рис. 4.9 автором подана схема взаємозв’язків інноваційної культури організації, її інтелектуального капіталу та потенціалу інноваційного розвитку.

Рис. 4.9. Схема взаємозв’язків інноваційної культури, інтелектуа­льного капіталу та потенціалу інноваційного розвитку організації

Загалом сприятлива інноваційна культура дозволяє збільшити інтелектуальний капітал організації, повніше реалізувати потен­ціал інноваційного розвитку. Аналіз стану інноваційної культури, розроблення на цій основі заходів щодо її розвитку є одним із го­ловних завдань інноваційної організації, вирішення якого забез­печує умови її стійкого прогресивного розвитку.

Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити таке:

- виконано аналіз підходів науковців до визначення змісту і ролі інноваційної культури;

- запропоновано авторське визначення категорії «інноваційна культура організації», розкрито її сутність та зміст;

- систематизовано принципи формування інноваційної куль­тури організації (підприємства чи установи);

- визначено складові (підсистеми) інноваційної культури ор­ганізації, запропоновано критерії та підхід до оцінки їх стану.

Виходячи із вищевикладеного, слід зробити висновок, що на­прямки подальших досліджень повинні бути спрямовані на ви­значення показників оцінки складових інноваційної культури організації за виділеними критеріями, розроблення механізму щодо її впровадження та розвитку.