Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Стратегічні аспекти формування інноваційної культури підприємства

Аналіз результатів діяльності вітчизняних та зарубіжних під­приємств та установ переконливо доводить, що інноваційний шлях розвитку сьогодні є найбільш перспективним. Саме він за­безпечує ефективність їх функціонування, можливість довготри­валого виживання та розвитку на ринку. Одним із основних фак­торів, що забезпечують результативність інноваційної діяльності, є активізація людського потенціалу, яка можлива лише за умов формування у колективі працівників суб’єкта господарювання певного сприятливого мікроклімату — інноваційної культури.

Інноваційна культура досліджується вітчизняними і зарубіж­ними науковцями з різних точок зору: розвитку теорії економіки та менеджменту (І. Ансофф, О. Богорош, Е. Шейн); постекономіч - них і постіндустріальних тенденцій розвитку сучасного суспільст­ва (О. Антипіна, Д. Белл, В. Іноземцев, А. Чухно, А. Мазур, І. Га­гауз); соціологічних та психологічних аспектів інноватики (В. Но­сков, А. Кальянов, О. Єфросініна) тощо [3]. Ними розкрито окремі аспекти інноваційної культури як фактора активізації інновацій­ної діяльності, виділені її елементи та функції.

Незважаючи на численні публікації з проблематики форму­вання і розвитку інноваційної культури, немає єдиної думки щодо її сутності, ролі та завдань, функцій і методів оцінки.

Метою дослідження є узагальнення сутності поняття «іннова­ційна культура організації», визначення її функцій та завдань, основних складових і підходів до їх оцінки.

Для сучасної економіки характерним є посилення важливості людського фактора в реалізації та розвитку інноваційного потен­ціалу підприємства чи установи. Формування середовища, спри­ятливого для інноваційної діяльності, є однією з головних умов її ефективної реалізації. Інноваційна культура є головним елемен­том такого середовища, вона забезпечує сприйняття людьми ін­новацій, їх готовність та здатність створювати, підтримувати і ви­користовувати інновації у всіх сферах життєдіяльності. Форму­вання інноваційної культури пов’язане з розвитком творчих здіб­ностей персоналу та підтримкою керівництвом організації інно­ваційних проектів — від зародження ідей інновацій до комерціалі­зації розроблених інноваційних продуктів (виробів чи послуг).

Розвиток інноваційної культури суспільства визначено одним із стратегічних пріоритетів інноваційної діяльності в Україні. Значення інноваційної культури зростає при переході від індуст­ріальної економіки до економіки знань. У цих умовах необхідним є формування у суспільстві в цілому, а також у трудових колекти­вах підприємств та установ, зокрема стійкої традиції сприймати нове, здатності й готовності комплексно його використовувати в інтересах загального прогресу.

Слід зазначити, що впровадження певних правил та норм, які сприяють формуванню єдності цілей власників, менеджерів і трудового колективу суб’єкта господарювання, значно підвищує конкурентоспроможність і ефективність його діяльності, дає змогу досягати високих результатів. Розуміти і сприймати ці норми та

Правила повинна переважна більшість працівників (в ідеалі — усі). Це є свідченням високого рівня корпоративної культури під­приємства чи установи.

У загальному випадку виділяють два різновиди корпоративної культури: консервативну та інноваційну, яка дозволяє не лише оперативно реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього се­редовищ господарювання, але й отримувати від них додатковий ефект. Дійсно, основною функцією інноваційної діяльності є зміни, що розгля­даються як джерело доходу.

Інноваційна культура є відносно новим поняттям, яке по- різному визначається різними науковцями. Розглянемо найбільш поширені визначення категорії «інноваційна культура».

Інноваційна культура — це форма організаційної культури, що виникла наприкінці ХХ ст. як адаптація до прискорення змін у виробництві, бізнесі та суспільстві [17].

Згідно із Законом України «Про пріоритетні напрями іннова­ційної діяльності в Україні» інноваційна культура розглядається як складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної та соціально-психологічної підгото­вки особистості і суспільства у цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах [8].

Інноваційна культура — це система цінностей, що відповідають інноваційному розвитку суспільства, держави, регіонів, галузей економіки, підприємств, установ, організацій і відображають ін­дивідуально-психологічні якості, інші найважливіші соціальні цінності людини, які сприяють формуванню та розвитку іннова­ційно активної особистості [12].

В. Балабанов під інноваційною культурою розуміє особливу форму (різновид) загальнолюдської культури, що становить нову історичну реальність, яка виникла завдяки прагненню суспільст­ва до духовного та матеріального самооновлення і яка є переду­мовою якісних змін життєдіяльності людей, найважливішим соці­ально-психологічним фактором суспільного розвитку [2].

Інноваційна культура — це стійка система норм та правил здій­снення нововведень у різних сферах життя суспільства, що скла­лася історично та притаманна певній соціокультурній спільно­ті [37].

Аналіз наведених визначень свідчить, що практично усі вони розглядають інноваційну культуру на макрорівні і меншою мі-

Рою — на рівні окремої організації. Узагальнення підходів різних авторів до визначення сутності інноваційної культури показує, що вона відіграє роль соціокультурного механізму регуляції іннова­ційної поведінки людини, її функції подано на рис. 4.8 [11].

На підставі результатів узагальнення (рис. 4.8) автором запро­поновано розглядати інноваційну культуру на рівні організації (підприємства чи установи) як накопичені знання, досвід, переко­нання, особливості поведінки і взаємовідносин персоналу (мене­джерів, інженерно-технічних працівників, робітників), систему його мотивації, порядки в організації тощо, які характеризують ступінь сприятливості окремих працівників, груп працівників (підрозділів) і організації у цілому до нововведень, готовність вті­лити їх у нові продукти, технології, управлінські рішення тощо.

Інноваційна - розроблення нових типів інноваційної поведінки на основі зразків інноваційної діяльності, що виникли всередині певної суспільної культури чи

Привнесені ззовні

подпись: інноваційна - розроблення нових типів інноваційної поведінки на основі зразків інноваційної діяльності, що виникли всередині певної суспільної культури чи
привнесені ззовні

Рис. 4.8. Регулятивні функції інноваційної культури та їх сутність

подпись: рис. 4.8. регулятивні функції інноваційної культури та їх сутність Стратегічні аспекти формування інноваційної культури підприємства

Трансляційна - передача з минулого і сьогодення у майбутнє стійких типів інноваційної поведінки, які пройшли

Тривалу апробацію і ввійшли до системи цінностей суспільства

Селекційна - відбір новостворених чи запозичених інноваційних моделе поведінки, що відповідають потребаї суспільства на певному етапі його розвитку

Формування інноваційної культури організації нерозривно пов’язане зі створенням сприятливих умов для розвитку креатив­ного потенціалу її персоналу. Однією з головних передумов цього є формування певних позитивних морально-етичних принципів, які сприймаються переважною більшістю колективу. Світовий досвід переконливо свідчить, що чим вищі морально-етичні прин­ципи суспільства у цілому, а разом з тим і колективів працівників окремих підприємств та установ, тим толерантніше вони будуть ставитися до розвитку індивідуальних можливостей кожної особи, тим вищими будуть соціально-економічні параметри суспільства і його окремих членів [34].

Узагальнення літературних джерел і практики інноваційної діяльності дало змогу виділити основні принципи формування інноваційної культури:

- чітке формулювання цілей інноваційної діяльності та їх зрозумілість;

- усвідомлення пріоритетності цілей;

- націленість на результат;

- співробітництво членів проектної команди;

- вільний обмін ідеями та інформацією між членами команди інноваційного проекту;

- толерантне сприйняття керівництвом і членами команди ідей, висловлених іншими співробітниками;

- толерантне сприйняття можливих помилок і невдач;

- делегування повноважень членам команди;

- участь кожного члена команди у процесі досягнення цілей інноваційного проекту, усвідомлення своєї значущості;

- свобода творчості й висловлювань;

- заохочення ініціативи і творчого пошуку співробітників;

- заохочення до розвитку і одержання нових знань та набуття нових навичок;

- недопустимість нав’язування ідей керівника інноваційного проекту членам команди;

- захист прав кожного члена команди на інноваційні рішен­ня.

Дотримання зазначених принципів створює передумови фор­мування сприятливої інноваційної культури, яка є основою спри­ятливого інноваційного середовища, пробуджує енергію, ініціати­ву, творчий пошук працівників, орієнтує їх на досягнення резуль­татів, що є недосяжними за звичайних умов.

Практика інноваційної діяльності свідчить, що сприятлива ін­новаційна культура дозволяє подолати бар’єри на шляху активі­зації творчої діяльності колективу інноваційної організації (ко­манди інноваційного проекту) та її окремих членів, зокрема такі:

- побоювання висловити публічно свої думки, оприлюднити результати досліджень чи розробок, що не вкладаються у звичне русло;

- побоювання критики чи власної самоцензури, що стримує творчу активність;

- страх помилки чи невдачі, ускладнення, що пов’язані з не­обхідністю зміни способу діяльності у нових умовах;

- некритичне ставлення до авторитетів, побоювання їх крити­кувати;

- переоцінка власних ідей;

- надмірна творча фантазія і т. п.

Авторське визначення інноваційної культури організації (під­приємства чи установи) дозволяє виокремити її складові, основ­ними з яких є:

1. Система мотивації персоналу інноваційної організації (ко­манди інноваційного проекту) до активної інноваційної діяльнос­ті.

2. Система організації інноваційної діяльності, що забезпечує взаємоузгоджену творчу співпрацю персоналу інноваційної орга­нізації зі створення та поширення інновацій. Згідно із [10, 35, 44] на сучасному етапі розвитку економіки організація є основною функцією управління, відповідно підсистема організації повинна відігравати провідну роль у становленні та розвитку інноваційної культури.

3. Система набуття, оновлення, розвитку та передачі знань і досвіду, формування та модифікації стереотипів інноваційної по­ведінки персоналу.

Основні критерії оцінки інноваційної культури організації за­пропоновані й згруповані автором за її окремими складовими (пі­дсистемами), результати подано у табл. 4.10. Оцінку стану інно­ваційної культури конкретної організації пропонується виконува­ти шляхом порівняння за визначеними критеріями з кращими підприємствами чи установами-інноваторами на ринку або ж аналізувати у динаміці.

Формування і розвиток інноваційної культури організації від­бувається у міру її переходу на інноваційний шлях розвитку. Від­повідно до поглядів С. М. Ілляшенка [10] організація, яка зробила опору на інновації, змушена вдосконалювати свою виробничу ба­зу, систему матеріально-технічного забезпечення, оптимізувати структуру збутової мережі та систему руху товарів, адаптуючи їх до змін ситуації на ринку. Одночасно з цим відбувається перебу­дова організаційних структур управління, набувають досвіду її робітники, фахівці й керівники, налагоджується система зв'язків з економічними контрагентами, створюється та зміцнюється імідж і т. п., тобто зростає її потенціал інноваційного розвитку [43]. На цій основі розширюються її адаптаційні можливості до змін ринкового середовища. А це дає змогу реалізувати нові ринкові можливості,

Проникнути у нові сфери діяльності, які раніше для неї були не­доступними. Кожна наступна, успішно реалізована інновація ро­зширює можливості організації-інноватора (хоча, звичайно, є пев­на межа розвитку, зокрема за масштабами діяльності), розвиває її інноваційну культуру.

Таблиця 4.10. Критерії оцінки складових інноваційної культури організації

Мотивація

Організація

Знання, творча іннова­ційна поведінка (інтеле - ктуально-креативна складова)

Відчуття затребуваності знань, досвіду та ін. Свобода творчості від політичних, релігійних, бюрократичних та ін. об­межень.

Затребуваність інновацій та інноваторів.

Правова захищеність авторських прав.

Висока оплата результа­тів праці.

Участь інноваторів у при­бутку.

Толерантне ставлення колег і суспільства. Визнання й вдячність колег і керівництва

Сприйнятливість органі­зації до несподіваних, нетривіальних рішень. Урахування інтересів працівників.

Гнучкий графік роботи. Сприятливі умови праці й відпочинку.

Практична зорієнтова - ність діяльності персона­лу.

Гнучкість організаційних структур управління. Мобільність вертикальних і горизонтальних зв'язків і переміщень персоналу. Свобода комунікації і пе­редачі інформації. Демократичний стиль управління.

Підтримання балансу між збереженням традицій та їх модифікацією

Здатність вийти за межі наявних знань і досвіду. Прагнення до самореа- лізації й визнання. Націленість на резуль­тат.

Результативність праці. Здатність до тривалої мобілізації й зосере­дження.

Безперервне самонав­чання й самовдоскона­лення.

Здатність до прогнозу­вання в умовах неви­значеності.

Бажання й здатність передати знання, нави­чки, досвід та ін. учням і колегам

Інноваційна культура організації нерозривно пов’язана з роз­витком її інтелектуального капіталу, а також розвитком та реалі­зацією її інноваційного потенціалу. Автор поділяє погляд С. М. Ілляшенка на інтелектуальний капітал організації як суку­пність інтелектуальних ресурсів і здатностей до їх реалізації, що дозволяють розвиватися на основі інформації і знань. Потенціал інноваційного розвитку автор визначає як комплекс взаємо­пов’язаних ресурсів і здатностей до їх реалізації, що визначають її спроможність (інтелектуальну, технологічну, інформаційну, нау­ково-дослідну, економічну тощо) приводити у відповідність до зо-

Внішніх внутрішні можливості розвитку на основі постійного по­шуку, використання й розвитку нових сфер і способів ефективної реалізації наявних і перспективних ринкових можливостей.

На рис. 4.9 автором подана схема взаємозв’язків інноваційної культури організації, її інтелектуального капіталу та потенціалу інноваційного розвитку.

Стратегічні аспекти формування інноваційної культури підприємства

Рис. 4.9. Схема взаємозв’язків інноваційної культури, інтелектуа­льного капіталу та потенціалу інноваційного розвитку організації

Загалом сприятлива інноваційна культура дозволяє збільшити інтелектуальний капітал організації, повніше реалізувати потен­ціал інноваційного розвитку. Аналіз стану інноваційної культури, розроблення на цій основі заходів щодо її розвитку є одним із го­ловних завдань інноваційної організації, вирішення якого забез­печує умови її стійкого прогресивного розвитку.

Підбиваючи підсумки, необхідно зазначити таке:

- виконано аналіз підходів науковців до визначення змісту і ролі інноваційної культури;

- запропоновано авторське визначення категорії «інноваційна культура організації», розкрито її сутність та зміст;

- систематизовано принципи формування інноваційної куль­тури організації (підприємства чи установи);

- визначено складові (підсистеми) інноваційної культури ор­ганізації, запропоновано критерії та підхід до оцінки їх стану.

Виходячи із вищевикладеного, слід зробити висновок, що на­прямки подальших досліджень повинні бути спрямовані на ви­значення показників оцінки складових інноваційної культури організації за виділеними критеріями, розроблення механізму щодо її впровадження та розвитку.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru