Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Стратегія розвитку інноваційної діяльності в Україні

Світова економічна криза впливає на Україну, внаслідок цього досить глибоко руйнується соціально-економічна структура дер­жави. Національна економіка переживає глибокі деструктивні явища, і якщо при цьому не буде створено економічної стратегіі розвитку держави, то національне господарство опиниться на межі дефолту та внутрішньої кризи, яка у майбутньому може зруйнувати цілісність структури національної економіки України [54, с. 11].

Суспільно-економічні умови нині такі, що науково-технічний розвиток промисловості можливий за рахунок створення, держа­вної підтримки й ефективного використання продукції високоте - хнологічного сектору. В умовах міжнародного поділу праці та мі - жкраїнової спеціалізації міжнародна конкуренція посилюється. Пошук своєї ніші та утримання позицій на світовому ринку ста­ють дедалі важчими. Тому українська продукція має бути оригі­нальною, тобто не повинна мати аналогів у світі. Виникає необ­хідність у технологічному монополізмі за окремими напрямами для одержання монопольної ренти [48, с. 19].

Тому сучасна орієнтація економіки України на підвищення конкурентоспроможності обумовлює розвиток та активізацію ін­новаційної діяльності підприємств, без якої неможливе здійснен­ня прогресивних структурних зрушень у країні, оновлення реа­льного сектору економіки, забезпечення сталого соціально- економічного розвитку держави. Активізація інноваційної скла­дової економічного розвитку вимагає формування моделі іннова­ційного розвитку, становлення інноваційного підприємництва, посилення інноваційного характеру виробничої діяльності. Усе це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, збереженню і примноженню інтелектуального потен­ціалу нації [47, с. 212].

Над питаннями щодо оцінки стану інноваційної діяльності в Україні, а також механізмів його покращення працювали такі вітчизняні вчені, як П. Бубенко, В. Гусєв [7], В. М. Диба [31], М. М. Кулаєць, Л. О. Куцеконь [24], В. В. Куштим [25], А. Є. Ники­форов, В. О. Парнюк [31], В. І. Покотилова [35], Л. В. Сапун [47], А. Сидорова [48], А. Е. Халілов [54].

На сьогодні Україна відстає у технологічному розвитку від ви - сокорозвинених європейських держав у зв’язку з відсутністю на­лежної уваги та підтримки щодо розроблення і впровадження інноваційних моделей розвитку економіки [47, с. 215]. Тому ме­тою даного дослідження є оцінка стратегій і напрямів інновацій­ного розвитку в Україні та розроблення основних напрямків зрос­тання інноваційного потенціалу.

Більшість інновацій у сучасних ринкових умовах господарю­вання реалізується саме підприємницькими структурами, що сприяє реалізації їх інноваційного потенціалу та зміцненню кон­курентних позицій. Разом з тим, необхідно відмітити, що для бі­льшості підприємств сьогодні обов’язкове впровадження іннова­цій стає об’єктивною умовою виживання [47, с. 212].

У табл. 2.1 наведено показники інноваційного розвитку Украї­ни за 2000 - 2006 роки.

Таблиця 2.1. Показники інноваційного розвитку України за 2000­2006 рр. [48, с. 24]

Рік

Частка інно­ваційної продукції у ВВП, %

Капіталомісткість ВВП, грн

Частка інновацій­них затрат у капі­тальних інвести­ціях, %

Ефективність інноваційних затрат у про­мисловості, грн /1 грн ви­трат

2000

7,1

0,14

7,4

6,9

2001

5,1

0,16

6,1

5,2

2002

5,6

0,16

8,1

4,2

2003

4,8

0,19

6,0

4,2

2004

5,4

0,22

6,0

4,1

2005

5,9

0,22

6,2

4,3

2006

5,7

0,23

4,9

5,0

Частка інвестицій на розвиток інноваційного сектору не пере­вищує 7%, що не може забезпечити інноваційного розвитку про­мисловості. Привертає увагу висока ефективність використання грошових вкладень у виробництво високотехнологічної продукції,

Незважаючи на її зниження у 2000 — 2006 рр. У 2006 р. вона ста­новила 5 грн. на 1 грн. затрат, що менше за аналогічний показ­ник 2000 р. на 1,9 грн., або на 28%. Проте збільшення припливу інвестицій в інноваційну сферу при існуючій ефективності їх ви­користання може принести значну вигоду для промислових підп­риємств, а отже, економіки країни в цілому [48, с. 24].

За підсумками 2003 — 2005 років зросло виробництво високоя­кісного бензину (на 18%), азотних і калійних мінеральних добрив (на 11%), але водночас зменшилося виробництво тракторів (на 15%), а також токарних, розточувальних, свердлувальних, фрезе­рувальних верстатів, пресувальних машин (майже на 40%). За підсумками 2006 року, наприклад, нові технологічні процеси впроваджувало майже кожне п’яте інноваційно активне підпри­ємство. Поряд із цим протягом 2007 року у виробництво було впроваджено на 7,7% менше раціоналізаторських пропозицій, ніж у 2006 році [23, с. 118].

Частка промислових підприємств, що впроваджують інновації, протягом 1999 — 2007 років скоротилася. До того ж, за даними

2007 року, вона не перевищувала 11,5%, що все ж таки більше, ніж за підсумками 2004 року. Тобто спостерігаємо парадоксальну ситуацію: на тлі зростання обсягів промислового виробництва спостерігається загальна тенденція до зменшення частки іннова­ційно активних підприємств, принаймні у промисловості [23, с. 119].

Також привертає увагу зростання розриву між темпами зміни обсягів промислової продукції та динамікою частки промислових підприємств, що беруть участь в інноваційних процесах. Цей роз­рив слід визначити загалом як негативне явище, оскільки він зростає на тлі загального падіння темпів приросту обсягів проми­слового виробництва [23, с. 119].

У період з 2004 по 2007 рік перше місце за обсягами реалізації інноваційної продукції зі значним відривом посідає машинобуду­вання, тому можна сподіватися на поступове зміцнення іннова­ційної активності в Україні в майбутньому [23, с. 120].

У табл. 2.2 наведено в регіональному розрізі динаміку промис­лових підприємств України, що здійснювали інноваційну діяль­ність та впроваджували інноваційну продукцію за період з 2004 по 2006 рік.

Таблиця 2.2. Динаміка промислових підприємств України, що здійснювали інноваційну діяльність та впроваджували іннова­ційну продукцію в регіональному розрізі протягом 2004 — 2006 років [23, с. 121].

Регіон

Абсолютне відхилення

2005/2004

2006/2005

2006/2004

Автономна Республіка Крим

10

-24

-14

Вінницька область

-63

-13

-76

Волинська область

-47

-2

-49

Дніпропетровська область

4

-10

-6

Донецька область

11

-19

-8

Житомирська область

2

2

4

Закарпатська область

10

-7

3

Запорізька область

4

-2

2

Івано-Франківська область

4

-4

0

Київська область

17

-13

4

Кіровоградська область

4

-33

-29

Луганська область

-4

-7

-11

Львівська область

-34

-4

-38

Миколаївська область

-17

0

-17

Одеська область

2

7

9

Полтавська область

9

5

14

Рівненська область

1

-14

-13

Сумська область

-14

-4

-18

Тернопільська область

-9

-3

-12

Харківська область

17

-1

16

Херсонська область

-8

4

-4

Хмельницька область

2

-3

-1

Черкаська область

16

-3

13

Чернівецька область

-4

-3

-7

Чернігівська область

-15

-9

-24

М. Київ

48

-11

37

М. Севастополь

-4

3

-1

У табл. 2.3 наведено структуру інноваційної діяльності націо­нального господарства.

Стратегія економічного розвитку держави розглядається як система заходів, спрямованих на реалізацію довгострокових за­вдань соціально‘економічного розвитку держави з урахуванням раціонального вкладу регіонів у вирішення цих задач, що визна­чається реальними передумовами та обмеженнями їх розвитку [54, с. 12].

Таблиця 2.3. Структура інноваційної діяльності національного господарства [54, с. 12].

Сфера діяльності

Організації

Міністерства та відомства на рівні держави в цілому

Регіональна

Регіональні відомства, безприбуткові організації, що проводять дослідження, які контролюються державою

Підприємницька

Організації, які займаються розробленням або впрова­дженням нових технологій

Вища освіта і наука

Усі вищі навчальні заклади

Суб’єктами економічних відносин у державі є підприємства, тому доцільно розглянути поняття інноваційної стратегії на рівні підприємства.

Інноваційна стратегія на рівні підприємства визначається як складова загальної стратегії підприємства і являє собою комплекс заходів щодо визначення найважливіших напрямів, вибору пріо­ритетів ефективного розвитку підприємства та підвищення його конкурентоспроможності [24, с. 78].

Інноваційна стратегія підприємства визначається такими най­вагомішими складниками, як об’єкт і набір ресурсів, які має (або планує мати) підприємство, ринковими позиціями та загального­сподарською структурою (контрольована частка ринку, доступ до джерел фінансування й сировини, стан конкурентоспроможності) [24, с. 78].

За класифікацією К. Фрімана, виділяються п’ять типів іннова­ційної стратегії підприємства [24, с. 76‘77]:

1. Наступальна — охоплює активні науково-дослідні та дослід­но-конструкторські розробки, орієнтовані на маркетинг, стратегію злиття та стратегію придбання.

2. Захисна — передбачає реакцію підприємства на дії конкуре­нтів і побічно на потреби і поведінку споживачів.

3. Імітаційна — інноваційні зміни на підприємстві залежать від політики інших фірм, які є основними у кооперативних техно­логічних зв’язках.

4. Традиційна — відсутність технологічних змін на підприємс­тві.

5. «За нагодою» — пов’язана з використанням інформації та можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підпри­ємства.

Інноваційна модель розвитку економіки являє собою поєднан­ня інноваційних пріоритетів, напрямів, механізмів, що спрямова-

Ні на формування інноваційного типу розширеного відтворення національної економіки.

Інноваційна модель розвитку економіки — це концепція, в якій визначені пріоритети та обґрунтовані якісні і кількісні критерії інноваційного напряму розвитку економіки, що покладені в осно­ву стратегічної інноваційної політики держави.

Інноваційна модель являє собою сукупність взаємозалежних та взаємодоповнюючих елементів, головними з яких є: система продукування наукових знань та інновацій, система освіти та пі­двищення кваліфікації, система комерціалізації наукових знань та інновацій, система використання інновацій, система управлін­ня і регулювання інноваційним розвитком економіки [47, с. 213].

Інноваційній моделі притаманні пріоритетність розвитку осві­ти і науки, науково-дослідних робіт і конструкторських розробок. Розвиток інтелектуального потенціалу сприяє науково- технічному прогресу, соціально-економічному розвитку, формує в суспільстві культуру нововведень та дух новаторства, витісняє застарілі товари та технології, підходи до управління та органі­зації, тим самим забезпечуючи структурну перебудову економіки [47, с. 212].

Успіх втілення інноваційної моделі залежить від таких скла­дових: ефективності національної політики підтримки інновацій­ного підприємництва у провідних галузях економіки країни; від державної підтримки підприємств і організацій, що розробляють та впроваджують інновації і сприяють інтенсифікації виробничої діяльності [47, с. 212-213].

Пріоритетними напрямками забезпечення соціально - економічного розвитку держави при впровадженні інноваційної моделі розвитку є кількість створених нових робочих місць у нау- коємній сфері, функціонуючі в країні інноваційні підприємства та обсяг виробленої інноваційної продукції цими підприємствами, рівень розвитку інноваційної інфраструктури, розмір фінансових витрат, пов’язаних з інноваційним ризиком, тощо [47, с. 212-213].

На сучасному етапі виділяють наступні моделі інноваційного розвитку (табл. 2.4.) [47, с. 213].

Таблиця 2.4. Сучасні моделі інноваційного розвитку [47, с. 213]

Модель

Характеристика

Активна дифузія інновацій

Передбачає, у свою чергу, взаємодію уряду з науко­вими установами, вищими закладами освіти, підпри­ємствами й організаціями з метою швидкого втілення технологічних інновацій

Державна підтримка інноваційних форм

Спрямована на державну підтримку національних інноваційних структур для сприяння виходу націона­льної продукції на світовий ринок

Локальне інноваційне середовище

Формування і розвиток наукових парків, технопарків, технополісів, територіальних науково-технічних центрів

Модель СНД

Ґрунтується на науково-технічному співробітництві між державами, підприємствами та організаціями країн СНД за спільними програмами, спільними замовлен­нями

Міжгалузеві науково - технічні комплекси

Подібна до моделі локального інноваційного середо­вища й охоплює ті самі чинники. Але для України дана модель є малоефективною, оскільки з чотирьох голов­них факторів достатнім є тільки виробничий потенціал

Світового співробітниц­тва

Передбачає активну участь України у міжнародному науково-технічному співробітництві і широкому обміні науковими результатами та новими технологіями

Основні бар’єри щодо впровадження в Україні інноваційної моделі розвитку економіки, пов’язані з підприємницьким секто­ром [47, с. 214]:

- структурна реформованість економіки України, домінуван­ня в ній сировинних галузей з низьким рівнем обробки. Надхо­дження бюджетних коштів у ці галузі становить понад 70% , вна­слідок чого недостатньо фінансується наукоємна галузь;

- відсутність попиту на високотехнологічну вітчизняну про­дукцію на внутрішньому і особливо на зовнішньому ринках. В Україні експорт високотехнологічної продукції серед загального обсягу експорту не перевищує 7-9 %, у той час як у розвинених країнах він становить 25-30%, а у деяких країнах більше 60%;

- існуюча система організації виробництва і ефективність менеджменту підприємств неадекватні завданням інноваційного розвитку;

- відсутні ефективна система підвищення кваліфікації і дос­від організації роботи працівників в умовах інноваційного розви­тку;

- стан виробничої бази більшості галузей народного госпо­дарства є незадовільним, що зумовлено критичною фізичною та моральною зношеністю основних фондів;

- вітчизняні підприємства не надають уваги формуванню ефективних структур, що спеціалізуються на зборі, зберіганні та обробці науково-технологічної та економічної інформації з метою її оперативного використання;

- терміни патентування нововведень залишаються надто тривалими (у середньому 5 років), тоді як у Росії становлять 1 —

1,5 року;

- скорочення наукового кадрового потенціалу в поєднанні з обмеженням доступності якісної освіти;

- відсутній законодавчий механізм дієвого захисту інтелекту­альної власності, а також об’єктивної інформації про наявний ін­телектуальний потенціал країни;

- у своєму інноваційному розвитку вітчизняні підприємства вимушені розраховувати в основному на власні фінансові ресур­си. Як державні, так і недержавні фінансові інституції в Україні дуже слабко орієнтовані на інвестування інновацій.

Відтак, на основі проведених досліджень, можна зробити такі висновки.

1. На сьогодні основним завданням розвитку економіки Укра­їни є підвищення якості життя громадян та зміцнення конкурен­тоспроможності країни на міжнародному ринку шляхом активі­зації інноваційної діяльності та інноваційного підприємництва.

2. Передумовою досягнення економічного успіху суб’єктами господарювання є розроблення відповідної інноваційної стратегії, основою якої є новизна виробів, поліпшення технологічності ви­робництва, економічний ефект і соціальні результати впрова­дження інноваційного оновлення підприємства.

3. Для здійснення стратегії інноваційного розвитку необхідні передусім перерозподіл капітальних інвестицій на користь інно­ваційної сфери, підвищення ефективності використання цих ре­сурсів, консолідація усіх сил українського суспільства для побу­дови ефективного і високотехнологічного промислового комплек­су, а також для відновлення процесу інтеграції знань.

4. Модель інноваційного розвитку повинна реалізовуватися головним чином через проведення виваженої національної інно­ваційної і промислової політики. Саме держава повинна взяти на себе зобов’язання створити сприятливі організаційні та економіч-

Ні умови, які б забезпечили успішне практичне втілення іннова­ційних ідей та проектів.

5. Модель інноваційного розвитку України повинна поєднува­ти в собі складові, характерні для різних типів розглянутих су­часних моделей, починаючи з державної підтримки розвитку ін­новацій та закінчуючи внутрішньою мотивацією суб’єктів госпо­дарювання розвитку інновацій та інноваційного підприємництва.

6. Україна має у своєму розпорядженні два основних шляхи економіко-інноваційного розвитку. Одним із них є євроінтеграція, іншим — об’єднання з Росією та Білоруссю. А також першочерго­вими напрямками діяльності повинні бути: концептуальне, пра­вове, фінансове, адміністративне забезпечення, також спеціаль­не стимулювання інноваційного бізнесу.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru