Структура й оцінювання основних фондів
Основні фонди - це частина засобів виробництва, які діють у процесі виробництва протягом тривалого періоду часу, зберігають при цьому впродовж усього періоду натурально-речовинну форму і переносять свою вартість на продукцію по частинах у міру зносу у вигляді амортизаційних відрахувань. Згідно з системою бухгалтерського обліку, до основних фондів відносяться засоби праці з терміном служби більше 12 місяців чи протягом нормального виробничого операційного циклу. Основні фонди поділяються на основні виробничі і основні невиробничі фонди (рис. 8.1).
До основних виробничих фондів належать ті основні фонди, які беруть участь у виробничому процесі безпосередньо (верстати, устаткування тощо) або створюють умови для виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди тощо). Основні невиробничі фонди - це об’єкти культурно-побутового призначення (клуби, їдальні тощо). Основні фонди ще називають позаоборотними, або низькооборотними, активами', у вартісній оцінці вони становлять значну частину статутного капіталу підприємства.
Типовий склад основних виробничих фондів виробничих підприємств такий: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини й устаткування, прилади, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка, транспортні засоби, інструмент і пристосування, виробничий й господарський інвентар тощо.
Розрізняють активну й пасивну частини основних фондів. Ті фонди (машини, обладнання тощо), які беруть безпосередню участь у виробничому процесі, належать до активної частини основних фондів. Інші (будівлі, споруди), які забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, відносять до пасивної частини основних фондів.
Рис. 8.1. Структура основних фондів |
Облік і оцінювання основних фондів здійснюються в натуральній і грошовій формах. Натуральна форма обліку основних фондів необхідна для визначення їхнього технічного стану, виробничої потужності підприємства, ступеня використання устаткування й інших цілей. Грошове (або вартісне) оцінювання основних фондів необхідне для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, що переноситься на готову продукцію, а також для розрахунків економічної ефективності капітальних вкладень. Грошова форма обліку основних фондів ведеться за певними напрямами (рис. 8.2).
Первісна вартість основних фондів включає вартість придбання устаткування (споруди, будівлі), транспортні витрати з доставки і вартість монтажу тощо. За первинною вартістю фонди приймаються на облік, визначається їхня амортизація й інші показники.
Відновна вартість - це витрати на відтворення основних фондів у сучасних умовах. Вона встановлюється, як правило, під час переоцінювання основних фондів.
Рис. 8.2. Грошове оцінювання основних фондів |
Залишкова вартість є різницею між початковою або відновною вартістю основних фондів і сумою їхнього зносу.
Ліквідаційна вартість - вартість реалізації зношених або виведених із експлуатації окремих об’єктів основних фондів.
Балансова вартість - це вартість об’єктів з урахуванням переоцінки, за якою вони числяться на балансі підприємства.
Ринкова вартість — найбільш вірогідна ціна продажу об’єктів основних фондів з урахуванням їх реального стану, співвідношення попиту і пропозиції.
Переоцінювання основних фондів - це визначення реальної вартості основних фондів (основних засобів) організацій на сучасному етапі становлення ринкової економіки і створення передумов для нормалізації інвестиційних процесів у країні. Переоцінювання дає змогу отримати об’єктивні дані про основні фонди, їхній загальний стан, галузеву структуру, територіальний розподіл та технічний стан.
Для визначення повної відновної вартості основних фондів використовується два методи - індексний і прямої оцінки. Індексний метод передбачає індексацію балансової вартості окремих об’єктів із застосуванням індексів зміни вартості основних засобів, диференційованих за типами будівель і споруд, видами машин та устаткування, транспортних засобів тощо, за регіонами, періодами виготовлення (придбання). За базу береться повна балансова вартість окремих об’єктів основних засобів, яка визначається за результатами їхньої інвентаризації станом на 1 січня відповідного року.
Метод прямої оцінки відновної вартості основних фондів є точнішим і дає змогу усунути всі погрішності, що накопичилися в результаті переоцінок, які раніше проводилися, за допомогою середньогру - пових індексів. Відновна вартість основних засобів при даному методі визначається шляхом прямого перерахунку вартості окремих об’єктів за документально підтвердженими ринковими цінами на нові об’єкти, що існують на 1 січня відповідного року. При переоцінюванні устаткування, призначеного до установки, і незавершених об’єктів методом прямого перерахунку додатково враховується їхнє фізичне і моральне зношення. Земельні ділянки й об’єкти природокористування переоцінюванню не підлягають.
Кругообіг вартості основних фондів зображений на рис. 8.3. Існують дві форми відтворення основних фондів - проста і розширена. При простому відтворенні передбачається заміна застарілої техніки і капітальний ремонт устаткування, тоді як розширене відтворення - це насамперед нове будівництво, а також реконструкція і модернізація підприємств, які діють. Відновлення об’єктів основних засобів може здійснюватися за допомогою ремонту, модернізації і реконструкції.
Рис. 8.3. Кругообіг вартості основних фондів |