Структура й оцінювання основних фондів

Основні фонди - це частина засобів виробництва, які діють у про­цесі виробництва протягом тривалого періоду часу, зберігають при цьому впродовж усього періоду натурально-речовинну форму і пере­носять свою вартість на продукцію по частинах у міру зносу у вигляді амортизаційних відрахувань. Згідно з системою бухгалтерського об­ліку, до основних фондів відносяться засоби праці з терміном служби більше 12 місяців чи протягом нормального виробничого операційно­го циклу. Основні фонди поділяються на основні виробничі і основні невиробничі фонди (рис. 8.1).

До основних виробничих фондів належать ті основні фонди, які бе­руть участь у виробничому процесі безпосередньо (верстати, устатку­вання тощо) або створюють умови для виробничого процесу (вироб­ничі будівлі, споруди тощо). Основні невиробничі фонди - це об’єкти культурно-побутового призначення (клуби, їдальні тощо). Основні фонди ще називають позаоборотними, або низькооборотними, акти­вами', у вартісній оцінці вони становлять значну частину статутного капіталу підприємства.

Типовий склад основних виробничих фондів виробничих під­приємств такий: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини й устаткування, прилади, лабораторне обладнання, обчислювальна техніка, транспортні засоби, інструмент і пристосування, виробничий й господарський інвентар тощо.

Розрізняють активну й пасивну частини основних фондів. Ті фонди (машини, обладнання тощо), які беруть безпосередню участь у вироб­ничому процесі, належать до активної частини основних фондів. Інші (будівлі, споруди), які забезпечують нормальне функціонування вироб­ничого процесу, відносять до пасивної частини основних фондів.

Рис. 8.1. Структура основних фондів

Облік і оцінювання основних фондів здійснюються в натуральній і грошовій формах. Натуральна форма обліку основних фондів необ­хідна для визначення їхнього технічного стану, виробничої потужнос­ті підприємства, ступеня використання устаткування й інших цілей. Грошове (або вартісне) оцінювання основних фондів необхідне для визначення їх загального обсягу, динаміки, структури, величини вар­тості, що переноситься на готову продукцію, а також для розрахунків економічної ефективності капітальних вкладень. Грошова форма об­ліку основних фондів ведеться за певними напрямами (рис. 8.2).

Первісна вартість основних фондів включає вартість придбання устаткування (споруди, будівлі), транспортні витрати з доставки і вартість монтажу тощо. За первинною вартістю фонди приймають­ся на облік, визначається їхня амортизація й інші показники.

Відновна вартість - це витрати на відтворення основних фондів у сучасних умовах. Вона встановлюється, як правило, під час пере­оцінювання основних фондів.

Рис. 8.2. Грошове оцінювання основних фондів

Залишкова вартість є різницею між початковою або відновною вартістю основних фондів і сумою їхнього зносу.

Ліквідаційна вартість - вартість реалізації зношених або виведе­них із експлуатації окремих об’єктів основних фондів.

Балансова вартість - це вартість об’єктів з урахуванням пере­оцінки, за якою вони числяться на балансі підприємства.

Ринкова вартість — найбільш вірогідна ціна продажу об’єктів основних фондів з урахуванням їх реального стану, співвідношення попиту і пропозиції.

Переоцінювання основних фондів - це визначення реальної вартос­ті основних фондів (основних засобів) організацій на сучасному ета­пі становлення ринкової економіки і створення передумов для нор­малізації інвестиційних процесів у країні. Переоцінювання дає змогу отримати об’єктивні дані про основні фонди, їхній загальний стан, галузеву структуру, територіальний розподіл та технічний стан.

Для визначення повної відновної вартості основних фондів ви­користовується два методи - індексний і прямої оцінки. Індексний метод передбачає індексацію балансової вартості окремих об’єктів із застосуванням індексів зміни вартості основних засобів, диферен­ційованих за типами будівель і споруд, видами машин та устаткуван­ня, транспортних засобів тощо, за регіонами, періодами виготовлен­ня (придбання). За базу береться повна балансова вартість окремих об’єктів основних засобів, яка визначається за результатами їхньої інвентаризації станом на 1 січня відповідного року.

Метод прямої оцінки відновної вартості основних фондів є точні­шим і дає змогу усунути всі погрішності, що накопичилися в резуль­таті переоцінок, які раніше проводилися, за допомогою середньогру - пових індексів. Відновна вартість основних засобів при даному методі визначається шляхом прямого перерахунку вартості окремих об’єктів за документально підтвердженими ринковими цінами на нові об’єкти, що існують на 1 січня відповідного року. При переоцінюванні устат­кування, призначеного до установки, і незавершених об’єктів мето­дом прямого перерахунку додатково враховується їхнє фізичне і мо­ральне зношення. Земельні ділянки й об’єкти природокористування переоцінюванню не підлягають.

Кругообіг вартості основних фондів зображений на рис. 8.3. Існують дві форми відтворення основних фондів - проста і розширена. При простому відтворенні передбачається заміна застарілої техніки і капітальний ремонт устаткування, тоді як розширене відтворення - це насамперед нове будівництво, а також реконструкція і модернізація підприємств, які діють. Відновлення об’єктів основних засобів може здійснюватися за допомогою ремонту, модернізації і реконструкції.

Рис. 8.3. Кругообіг вартості основних фондів