Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

• юридичні особи всіх форм власності;.

• фізичні особи — громадяни України, інших держав, не обме­жені законом у правоздатності або дієздатності (рис. 1.4).

Суб’єкти підприємництва

_____________________ ;_______

Юридичні особи	| Фізичні особи
Всіх форм власності	П

Рис. 1.4. Суб ’єкти підприємницької діяльності

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення Господарського кодексу Украї­ни поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Юридична особа — це носій майнових прав і обов’язків. Вона зай­мається підприємницькою діяльністю; існує незалежно від осіб, які вхо­дять до її складу; несе самостійну майнову відповідальність за зобов’я­занням, яке бере на себе. Майно юридичної особи відокремлюється від особистого майна її членів.

Для забезпечення своєї життєздатності працездатні люди віддають перевагу створенню підприємств як юридичних осіб у сфері підприєм­ницьких відносин. Господарський кодекс України визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, ре­організації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Цей кодекс створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства, спрямований на забезпечення са­мостійності суб’єктів, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими підприємства­ми і організаціями.

Підприємство — самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого само­врядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та осо­бистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науко­во-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприєм­ництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, діє на основі статуту, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному ба­лансі. Джерелами формування майна підприємства є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

• доходи від цінних паперів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян;

• інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомі­стю і може бути об’єктом купівлі-продажу. Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства Украї­ни. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, ціхів, дільниць, бригад, бюро, лабораторій), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (уп­равлінь, відділів, бюро, служб). Самостійно визначається організацій­на структура, встановлюється чисельність працівників і штатний розк­лад.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підроз­діли можуть відкривати рахунки в установах банків, але не мають ста­тусу юридичної особи.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його уста­новчих документів на основі поєднання прав власника щодо госпо­дарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприєм­ством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту чи засновницького договору. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. На всіх підприєм­ствах, які використовують найману працю, між власником або уповно­важеним ним органом і трудовим колективом повинен укладатися ко­лективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організація­ми, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні умов господарських взаємовідносин та зобов’язань; мають право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в дер­жавне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами. Здійснюючи зовнішньоекономічну діяльність, підприємство

ЗО

Може відкривати за межами України свої представництва, філії та ви­робничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприєм­ства.

Громадянин України визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєст­рації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Громадянин (підприємець):

• відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення;

• може здійснювати підприємницьку діяльність:

А) безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

Б) із залученням або без залучення найманої праці;

В) самостійно або спільно з іншими особами;

• здійснює управління заснованим ним приватним підприєм­ством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами гро­мадянин має права та обов’язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов’язки, визначені укладеним за його участі дого­вором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Громадянин-підприємець зобов’язаний:

• у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

• повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адре­си, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційнихдокументах;

• додержуватися принципів підприємництва, прав і законних інте­ресів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’яз­кової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

• не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень ан - тимонопольно-конкурентного законодавства;

• вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відпо­відно до вимог законодавства;

• своєчасно надавати податковим органам декларації про дохо­ди, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших

Обов’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов’язкові платежі;

• нести майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Для фізичних осіб здійснення підприємницької діяльності має по­зитивні та негативні моменти.

Позитивні:

• спрощена система оподаткування, звітності;

• немає обмежень щодо руху готівки, як це передбачено для юри­дичних осіб;

• існує можливість охоплювати різні категорії населення в про­цесі підприємницької діяльності.

Негативні:

• дуже скромний початковий капітал для організації справи;

• труднощі у самостійній орієнтації з питань законодавчо-право - вої бази, оподаткування, державного регулювання і контролю, бухгалтерської звітності, порядку оформлення необхідних до­кументів;

• психологічна непідготовленість деяких керівників державних та комерційних структур до роботи з індивідуальним під­приємцем як із звичайним суб’єктом підприємництва.

Фізичні особи — це індивідуальні підприємці, правовий стан яких регулюється відповідними законами, за якими вони наділяються пра­воздатністю та дієздатністю: право здійснювати юридичні акти (укла­дання угод), брати на себе зобов’язання, нести майнову та іншу відпо­відальність. Індивідуальний підприємець може бути власником капі­талу, вкладеного у конкретне майно, мати право володіння, розпорядження, користування, тобто виступати як одноосібний воло­дар та управляючий майном, яке він вкладає в організацію господар­ського процесу, залучаючи для цього необхідні матеріально-технічні, фінансові, трудові, інтелектуальні та інші ресурси.

Індивідуальний підприємецьяк фізична особа може й не мати солідно­го власного капіталу та майна, а залучати позичкові кошти та орендувати деякі об’єкти для організації господарської діяльності, кінцевим результа­том якої є отримання зиску. Індивідуальне підприємництво передбачає наявність у фізичної особи передумов для організації власної справи, якою він може управляти самостійно або найняти управляючого.

Індивідуальна форма бізнесу отримала більш широке розпов­сюдження у таких сферах: організація дрібного виробництва продук­ції, посередництво, роздрібна торгівля, надання побутових послуг. Спо­стерігається також проникнення індивідуальних підприємців у нові га­лузі економіки, пов’язані з високою технологією та новаторськими іде­ями, де вони можуть виступати як інженери, конструктори з патентни­ми правами і досвідом в організації впровадження прогресивних ідей у виробництво. Як правило, індивідуальний підприємець має набагато більше свободи дій, ніж менеджер у великій фірмі, особливо у виборі напрямків і сфери діяльності.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог Господарського кодексу України та інших законів.

Залежно від статусу суб’єкта та ступеня самостійності гос­подарювання підприємницька діяльність може здійснюватись:

• з утворенням юридичної особи;

• без утворення юридичної особи;

• із застосуванням. найманої праці;

• без застосування найманої праці.

Не можуть здійснювати підприємницьку діяльність в Україні підприємства та громадяни без проходження державної реєстрації, суб’єкти без ліцензії або торгового патенту.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємниць­ка діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом відповідно до статті 64 Конституції України.

Об’єкти підприємницької діяльності — це все те, що виступає пред­метом купівлі-продажу на ринку (рис. 1.5).

Підприємці при здійсненні бізнесу мають справу з різними об’єкта­ми, серед них — товари широкого споживання, матеріали, сировина, напівфабрикати, обладнання, транспортні засоби, будинки, при­міщення, споруди, цінні папери, послуги, майнові та немайнові права, кредити, валюта, ноу-хау тощо.

Підприємець самостійно визначає, які саме об’єкти йому потрібні для створення власної справи, забезпечення нормального функціо­нування підприємства з урахуванням виду господарської діяльності, цілей та стратегій, фінансових можливостей, характеру комерційних відносин з іншими суб’єктами ринку.

З А. М. Вииоградська

А. М. Виногралська. Основи підприємництва

Рис. 1.5. Об’єкти підприємницької діяльності