Суть ринкового середовища в агропромисловій сфері

Україна нині перебуває на етапі актив­ного реформування ринкового середови­ща, яке дає змогу зупинити руйнацію еко­номіки, стабілізувати систему господарю­вання та започаткувати елементи сталого розвитку суспільства. Основним стриму­вальним чинником у цьому процесі є брак досвіду, часу та інвестицій. Великі труд­нощі створюють також відсутність належ­ної правової бази, яка кореспондується з основними принципами ведення бізнесу в розвинених країнах, розбіжність стандар­тів на продукцію тощо. Проте основним досягненням останніх років є розуміння шляхів подальшого розвитку, які ґрунту­ються на основних складових ринкової економіки: конкуренція, лібералізація,

Відкритість ринків, закономірна послідов­ність державної політики, відсутність дис­кримінації або недобросовісної конкурен­ції.

Будь-яка організація перебуває і функ­ціонує в середовищі. Діяльність усіх без винятку організацій можлива тільки в тому випадку, якщо середовище дає змогу її здійснити, оскільки середовище органі­зації є джерелом її життєвої сили. Воно містить у собі потенціал, що дає можли-

SHAPE \* MERGEFORMAT

Вість організації функціонувати, а отже, існувати і виживати у відповідному проміжку часу. Однак середовище може також бути і джерелом проблем і навіть краху організації, якщо воно не забез­печує необхідного функціонування її.

Ринкове середовище для більшості українських підприємств на національному ринку сьогодні не є дуже сприятливим. Негативно впливають на діяльність вітчизняних виробників низька плато­спроможність значної частини населення, засилля іноземних то­варів не завжди високої якості, несприятлива банківська політи­ка, відсутність протекціонізму з боку держави. Це призводить до того, що більшість вітчизняних підприємств мають певні пробле­ми зі збутом власної продукції.

Тому, щоб ефективно конкурувати на ринку, підприємство має ґрунтуватися на вивченні відносин, які можна схарактеризувати за допомогою системи «середовище — підприємство». Більшість існуючих сьогодні концепцій управління поділяють підхід до під­приємства як відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, і дає йому змогу підтримувати більш-менш стійке стано­вище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Вплив середовища на підприємство залежить від його таких характеристик:

1) складність середовища — визначається кількістю його ком­понент, які впливають на функціонування організації та інтен­сивністю взаємодії між ними;

2) динамічність середовища — характеризується кількістю змін середовища за одиницю часу та подібністю змін;

3) невизначеність середовища — визначається кількістю інфор­мації про компоненти та зміни в середовищі, а також її якістю.

Перше достатньо глибоке дослідження взаємозв’язків між се­редовищем і структурою було проведено Т. Барнсом і Дж. Стал - кером. Вони ідентифікували два крайніх типи середовища: ста­більне (яке залишається відносно сталим у часі) і нестабільне (для якого притаманні невизначеність та швидкі зміни).

Розділ 7

Концепцію Т. Барнса і Дж. Сталкера розвинули професори Гар­вардського університету Лоуренс і Лорш, погоджуючись з тим, що чинники середовища впливають на організацію, однак вважали, що такий вплив не може бути однаковим на різні структурні оди­ниці тієї самої організації. Вони висунули гіпотезу, а потім і дове­ли, що кожний структурний підрозділ організації має своє власне унікальне середовище, відповідно до якого і має здійснюватися його організаційна побудова. їх дослідження дають змогу дійти таких висновків:

1. Середовище організації не є однозначно стабільним або не - *'* стабільним. Організація зазвичай має справу з багатьма середо-

* вищами (у кожного структурного підрозділу є своє середовище) з

1^0 »»-у •‘У —У* різним ступенем невизначеності. Внаслідок цього структурні під­розділи повинні враховувати вимоги свого власного середовища.

2. Успішна організація вирішує проблему побудови раціональ­ної організаційної структури пристосуванням структури своїх окремих підрозділів до вимог їх власного унікального ринкового середовища (рис. 7.1).

... ”				/ч
^/^Шдеистема^ч.		Підсистема 'ч		/ Підсистема N.
Ринкове Середовище	Техніко-економічне середовище	Наукове Середовище

Рис. 7.1. Графічна інтерпретація концепції Лоуреиса — Лорша

Для того щоб визначити стратегію поведінки організації і впровадити цю стратегію в життя, керівництво повинно мати чітке уявлення як про ринкове середовище організації, його потенціал і тенденції розвитку, так і місце, що посідає в ньому організація. При цьому внутрішнє середовище вивчають для того, щоб розкри­ти сильні та слабкі місця організації, а зовнішнє — насамперед для розкриття тих загроз і можливостей, які організація має вра­ховувати під час визначення своїх цілей і шляхів досягнення їх (рис. 7.2).

Аналіз виробничого ^ /^Проміж Потенціалу (цільова оцінка): ‘ організація маркетингу * персонал * рівень організації вироб­ництва й управління * рівень забезпечення ресурсами * фінанси, інвестиції, кредитування та інші підсистеми

Не середовище (прямого впливу): • споживачі • конкуренти • постачальники • партнери • організації • конкуренти • профспілки • місцеві органи влади

Середовище непрямого впливу (загальне): ♦економічне • політичне • технологічне ♦соціально- демографічне * екологічне

Рис. 7.2. Чинники ринкового середовища