Сутність підприємництва та його характерні риси
Історія підприємництва розпочинається вже з середньовіччя. На той час купці, торговці, ремісники були починаючими підприємцями.
В економічній літературі поняття «підприємець» уперше з’явилося у Всезагальному словнику комерції (1723 р., Париж), де малась на увазі людина, що бере на себе зобов’язання з виробництва або будівництва об’єкта.
Як науковий термін поняття «підприємець» було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали — за невідомою.
Француз К. Бодо пішов далі Р. Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знаннями.
Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток — мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва.
А. Маршалл приділяв увагу організаторській функції підприємця та вважав, що не кожний бажаючий може бути підприємцем.
Особливу роль у розробці теорії підприємництва відіграв відомий німецький соціолог М. Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця
— почуття виконаного обов’язку. На думку Вебера, нові підприємці — люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємницької діяльності відзначалось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству.
Дж. Кейс охарактеризував підприємця як новий тип господаря з притаманною йому обережністю, ощадливістю, прагненням до кращого, що має такі якості, як незалежність, підприємливість, обережність, оптимізм.
2 А. М. Виноградська 0
Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці ав - стро-американського економіста і соціолога Й. Шумпетера. При вивченні теорії економічного розвитку капіталізму в центр «людського фактора» він поставив підприємця, у якому втілені найкращі соціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у XX ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників.
Завдання підприємця Й. Шумпетер вбачав у своєчасному, правильному і ефективному здійсненні таких нових комбінацій: виробництво нових та поліпшення якості існуючих благ, впровадження прогресивних способів виробництва чи комерційного використання існуючих товарів, відкриття й освоєння нових ринків збуту і нових джерел отримання сировини, матеріалів або напівфабрикатів, проведення реорганізації в ринковій структурі чи створення промислових організацій удосконаленого типу.
Цікаво прослідкувати еволюцію терміну «підприємець» та «підприємництво»:
• 1725 р. Річард Кантільйон: підприємець — людина, яка діє в умовах ризику;
• 1797 р. Карно Боро: підприємець — це особа, яка несе відповідальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;
• 1876 р. Френсіс Уокер: слід розрізняти тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;
• 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець — це новатор, який розробляє нові технології;
• 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець - це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;
• 1964 р. Пітер Друкер: підприємець — це людина, яка використовує нову можливість з максимальною вигодою;
• 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець - це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;
• 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво - процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець — це людина, яка
витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у винагороду гроші та задоволення від досягнутого;
• 1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємництво
- ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультаційну та іншу діяльність, операції з цінними паперами тощо;
• 1994 р. Навчальний посібник «Ринкове підприємництво: теоретичні основи та практика регулювання» — підприємництво — діяльність, яка пов’язана з вкладанням коштів з метою одержання прибутку на підставі поєднання особистої вигоди з суспільною користю;
• 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво — це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.
Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.
Згідно з цим кодексом підприємництво — це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Розглянемо усі складові цього поняття.
Підприємництво — особлива форма економічної активності, шо передбачає:
• орієнтацію на досягнення комерційного успіху;
• інноваційний характер підприємницької діяльності;
• постійний характер господарювання, укладання регулярних, а не одноразових угод (бізнес-операцій);
• перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери розповсюдження;
2* |
11
• залучення у господарську діяльність різних учасників підприємницької активності;
• свободу та самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;
• наявність фактора ризику;
• майнова відповідальність підприємця за результати господарювання.
Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу та самостійну ініціативу суб’єктів у виборі виду та напрямків господарювання, у прийнятті управлінських рішень та способів їхньої реалізації, у формуванні програм та цінової політики, у визначенні джерел фінансування, постачальників та покупців, каналів збуту продукції, встановленні систем і розмірів заробітної плати, напрямків використання прибутку.
Самостійність у прийнятті рішень формує таку поведінку підприємця, яка забезпечує зацікавленість у процвітанні своєї справи. Це змушує його працювати з більшою віддачею, шукати найбільш прийнятні варіанти виходу із скрутних ситуацій. В основі такої поведінки підприємців лежать ділові мотиви підприємницької діяльності. Підприємцю не властиві застій, сплячка, він не чекає команд згори; внутрішні спонукання підштовхують його бути активним, настирливим, цілеспрямованим у досягненні мети.
Кожна людина, якщо у неї є бажання та гроші, має право організувати свою справу у порядку, встановленому чинним законодавством. Підприємство може бути індивідуальним або колективним. Підприємці організують свою справу і діють заради власного зиску або інтересу фірми, яку вони представляють.
Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі. Тут мова йде про систематичну, організовану господарську діяльність, яка має цільову спрямованість у вигляді кінцевого результату з орієнтацією на подальший розвиток та розширення. А це передбачає успішне вирішення організаційних і фінансових проблем та зростання доходу; активне виявлення нових технологічних, коопераційно-інтеграційних, диверсифікаційних можливостей, спроможних забезпечити ефективне функціонування та стабільний розвиток фірми; прагнення включитись у нову сферу бізнесу.
Діяльність підприємців носить стратегічну орієнтацію, яка включає: визначення сфери бізнесу та місії організації, розробку довгострокових та короткострокових цілей, формування стратегії та бізнес-планування.
Стратегічний процес розпочинається з визначення сфери підприємницької діяльності, що передбачає виявлення потреби, яку слід задовольнити, сегменту ринку, засобів задоволення потреб конкретних груп покупців. Ці складові використовують при формуванні свого бізнесу.
У середині 70 —х років компанія «Polaroid» так визначила свій бізнес: «Розробка та просування швидкої фотографії для задоволення потреб платоспроможних сімей США та Західної Європи у любові, дружбі, добрих спогадах та гуморі.» А компанія «Мс Donald»s» так: «Забезпечення гарячою смачною їжею у чистому ресторані за прийнятну плату».
Інше формування бізнесу, наприклад, у компанії «Leading Hoteles ofthe World (LHW)», що об’єднує у формі ланцюга понад 300 провідних, престижних готелів: «Створюємо та надаємо поєднання виключного обслуговування та комфорту для задоволення найвимогливіших смаків споживачів, що виявляють попит на таку пропозицію».
Бізнес авіакомпанії може бути сформульований так: «Фірма організовує пасажирські та вантажні авіаперевезення по всьому світу для українських та зарубіжних клієнтів, надаючи якісні та різноманітні послуги за невисокими цінами».
Усе поле діяльності фірми, що забезпечує » існування, розбивається на стратегічні сфери бізнесу.
Стратегічна сфера бізнесу — це сфера діяльності, у якій підприємство працює уданий момент або буде здійснювати свою діяльність у подальшому, враховуючи при цьому, що воно може функціонувати не тільки в одному, але й у декількох напрямках. Кожна стратегічна сфера бізнесу включає товари або послуги, їхні види, об’єднані однією загальною ознакою, наприклад, характером потреб, що задовольняються, технологією, типами споживачів, географічними районами збуту.
Кожну стратегічну сферу бізнесу розкривають такі показники: обсяг ринку, тобто обсяг реалізації продуктів, послуг усіма виробниками, у тому числі конкурентами; частка підприємства в обсязі ринку (у відсотках); стадія життєвого циклу товару; конкурентна позиція підприємства (сильна, середня, слабка) у даній стратегічній сфері.
У наш час багато зарубіжних компаній, серед яких «ІВМ», «Соса - Соїа», широко диверсифіковані, налічують декілька видів бізнесу або сфер, а також самостійних центрів ділової активності. Тенденція до диверсифікації, наявність різнопрофільних напрямків забезпечують підприємцям стійкість фінансового становища у нестабільному ринковому середовищі. Виходячи зі сфер бізнесу фірми, формується її місія.
Місія організації — виражене словесно основне соціально значуще функціональне призначення організації у довгостроковому періоді.
Місія визначає місце, роль та становище підприємства у суспільстві, його громадський статус. Її можна розглядати як стратегічний інструмент, що характеризує цільовий ринок та бізнес, або як основну діяльність підприємства. Формування місії повинно бути чітке; до процесу обговорення залучаються працівники фірми або інші учасники підприємницької активності, що допомагає оцінити перспективи і можливості фірми. Це необхідно для забезпечення довгострокової конкурентоспроможності. Крім цього, корпоративна місія відіграє важливу комунікаційну роль — як внутрішню (для роз’яснення цілей діяльності підприємства), так і зовнішню (для інформування акціонерів, постачальників, споживачів).
Місія має й філософсько-етичний аспект, свого роду зв’язуючий культурний елемент, який дозволяє організації функціонувати як єдиному цілому. Вона відображає філософію бізнесу, об’єднує діловий світ зі світом індивідуума, допомагає однозначно сприймати події та знаходити спільну мову.
Формулювання місії повиннобути такожпростим, достатньо стислим та відображати: загальну характеристику потреб, що задовольняються підприємством, характер продукції підприємства, основні конкурентні переваги. Формулювання місії, як правило, дається на першій сторінці річного звіту підприємства, проголошується вищим керівництвом на зборах акціонерів, широко використовується у маркетинговій політиці.
Місія може бути сформульована, виходячи з відповіді на питання: «Хто ми, що ми робимо, куди рухаємось?». Наприклад, для компанії «MCI Communication» вона звучить таким чином: «Місією MCI є лідерство у сфері глобальних телекомунікаційних послуг».
Місія групи готелів «LHW» була сформульована так: «Ми — найкрупніша та єдина у своєму роді група престижних готелів. Ми працюємо, щоб пропонувати нашим клієнтам надзвичайне обслуговування та комфорт для задоволення будь-яких смаків та запитів з метою створення максимально зручної для клієнта обстановки, прагнемо, щоб єдиними сюрпризами для наших гостей були приємні сюрпризи».
Підприємницька діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Це обумовлено ринковими умовами господарювання.
За ступенем пріоритетності існують такі цілі підприємницької діяльності:
• кінцева ціль;
• проміжні цілі.
Кінцева ціль - це одержання прибутку. Переважна частина чистого прибутку спрямовується не на особисте споживання, а вкладається у подальший розвиток фірми, найбільш перспективні сфери бізнесу.
Проміжними цілями можуть бути: найбільш повне задоволення споживчого попиту на товари та послуги, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми та зміцнення її позицій на ринку, економія часу споживачів, клієнтів. Вони відображають отримання соціального ефекту (рис. 1.1).
Після того як сформульована місія організації, необхідно визначити довгострокові (стратегічні) та короткострокові (тактичні) цілі. Подальший розподіл може бути продовжений до рівня завдань. Як правило, вони об’єднуються у ієрархічну модель — «дерево цілей».
Зокрема, довгострокова мета компанії «Federal Express» — «стати найбільшою та кращою транспортною компанією у світі», компанії «General Electric» — «стати найконкурентоспроможнішою компанією у світі і займати перші та другі місця в усіх сферах, де працює компанія».
Генеральна (кінцева) мета групи готельного бізнесу «LHW» — підтримувати найвищі стандарти готельної справи та задовольняти найбільш вимогливі смаки, а авіакомпанії — досягнути найвищих показників у роботі за весь час існування компанії, підвищуючи у майбутньому році перевезення пасажирів і вантажів, утримуючи лідерські позиції на російському ринку авіаперевезень.
У процесі постановки цілей необхідно, щоб вони відповідали таким вимогам: були конкретними, кількісно вимірюваними; зорієнтованими у часі; реалістичними, практично досяжними і збалансованими з можливостями фірми; взаємно узгодженими; сформульованими письмово.
Результативність цілей підприємництва залежить від того, наскільки обгрунтовано вони розроблені, як широко і повно про них інформований персонал фірми, як організоване стимулювання їх практичного здійснення.
Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадське благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішувати особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г. Форд зайнявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх розвитку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.
Найбільш повне задоволення споживчого попиту в товарах та послугах; обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку); Підвищення іміджу фірми; зміцнення позицій на ринку; Створення сприятливих умов покупцям та контрагентам; економія часу; інші цілі |
Рис 1.1. Цілі підприємництва за ступенем їх пріоритетності
Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадське благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішува - 16
ти особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г. Форд зайнявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх розвитку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.
У сучасних умовах зацікавленість підприємців доповнюється новими моментами. їхній особистий інтерес все більше поєднується з колективним (громадським) інтересом фірми та суспільства в цілому.
Підприємницька діяльність спрямована на більш раціональне використання капіталу, власності та іншого майна, фінансових, матеріально - технічних, трудових, інтелектуальних ресурсів.
Підприємець є власником, користувачем. та розпорядником власності, що означає, зокрема:
• можливість вільно та самостійно приймати рішення (володіння у його реальному виявленні);
• координацію усіх видів діяльності та всіх учасників процесу виробництва (правоздатність);
• організацію виробництва та збуту, витрачання коштів, надання та отримання майна в оренду та ін. (розпорядження у конкретному виявленні).
Власник, що має право володіння, користування та розпорядження майном, яке він сам використовує як засоби виробництва для випуску певної продукції та отримання доходу, перетворюється в управляючого, а відносини власності — в управлінські відносини. Коли відбувається відокремлення управління від власності на засоби виробництва та вироблені продукти, коли для управління процесом виробництва наймаються професіонали-управлінці (менеджери), управління набуває характеру відносно самостійного від власників або підрозділів фірми, зайнятих виконанням окремих функцій.
Таким чином, суть підприємництва полягає у тому, щоб знаходити можливості найкращого використання власності (капіталу, майна, патентних прав та інших ресурсів) та намагатись реалізувати ці можливості у практичну діяльність.
Підприємництво передбачає майнову відповідальність суб’єкта за результати господарської діяльності.
Підприємець, який здійснює свою діяльність як юридична особа, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, своїм майном. Ступінь майнової відповідальності залежить від виду підприємства, тобто усім своїм капіталом та особистим майном, або лише капіталом.
Підприємництво несе персональну, а не колективну, економічну та адміністративну відповідальність за результати роботи. Для підприємців розширюються майнові можливості, зокрема: укладання договорів (контрактів) по найму з робітниками, а в необхідних випадках, з профспілками; здійснення оплати праці робітників у відповідності з умовами договорів; забезпечення якості вироблених товарів (робіт, послуг); дотримання законних вимогта прав споживачів, створення працівникам належних умов праці; проведення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки.
Правові норми підприємницької діяльності включають також порядок припинення діяльності фірми або індивідуального підприємця (процедура ліквідації). Діяльність підприємця припиняється:
• з власної ініціативи;
• на підставі рішення суду;
• у разі закінчення строку дії ліцензії;
• при банкрутстві;
• в інших випадках, передбачених чинними законодавчими актами.
У будь-якому випадку визначається механізм та строки припинення
Підприємницькоїдіяльності.
Підприємництво тісно пов’язане з інноваційною діяльністю (новаторством), творчим пошуком.
Підприємців постійно стимулює конкуренція, прагнення закріпитись на ринку, розширити свій вплив на нових географічних просторах. У сучасних умовах все важче підвищувати доходи тільки завдяки підвищенню цін. Витримати конкуренцію, забезпечити виживання свого підприємства спроможний тільки той, хто турбується про високу якість, постійно оновлює продукцію, яка користується підвищеним попитом у покупців. Для цього заповзятливі підприємці повинні постійно думати про нові технології, удосконалювати організацію виробництва та збуту продукції, знаходити вигідних постачальників та оптових покупців, застосовувати різні методи стимулювання продажу, покращувати якість сервісного обслуговування.
У діловому світі завжди цінувалась здатність до прийняття нестандартних рішень, творчий підхід до оцінки ситуації. Новаторство набуває особливої ролі у зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу, впровадженням прогресивних технологій у практику діяльності підприємств, використанням Інтернет-ресурсів та електронної комерції.
Підвищення вимог до надійності, якості, дизайну та інших параметрів продукції для багатьох фірм обумовлює необхідність обгрунтування проектів для впровадження їх у практику роботи підприємств. Держава, конкуренти, зарубіжні підприємницькі організації виявляють підвищений інтерес до новітніх досягнень у науці, техніці, виробництві та інших сферах діяльності. Результатом процесів, що відбуваються в цьому аспекті, є створення інноваційних фірм, головною метою яких є пошук перспективних науково-технічних розробок та організація виробництва на основі відібраних технологій.
Підприємництво завжди пов’язане з нововведеннями. На цей бік економічної діяльності звертали увагу Й. Шумпетер, А. Маршалл. Якщо Й. Шумпетер показав тотожність підприємництва і нововведень, то А. Маршалл стверджував, що дійсна роль підприємців (або винахідників) ужитті суспільства полягаєутому, щосвоїм нововведенням вони не тільки створюють новий порядок, але й, що дуже важливо, прискорюють процеси, які зароджуються у суспільстві.
Більш правильною видається оцінка підприємця, дана Й. Шум - петером. Він вважав, що підприємець рішуче ламає старі форми виробництва та організації життя суспільства, є революціонером в економіці, засновником соціальної і політичної революції. Він здійснює «творче руйнування», є головною фігурою в економічному розвитку суспільства. Отже, підприємництво і новаторство — одне ціле.
Для підприємництва характерний особливий стиль поведінки на товарному ринку, у внутрішньому середовищі, у взаємовідносинах з партнерами по бізнесу, споживачами.
Підприємництво як певний стиль і тип господарської поведінки має такі характерні риси:
• мобільність, гнучкість, динамічність;
• цілеспрямованість і настирливість у здійсненні бізнесу;
• ініціативність, творче ставлення до справи і підприємливість;
• пошук нетрадиційних рішень, нових дій у сфері бізнесу;
• готовність до ризику та вміння ним управляти;
• комунікативний характер діяльності;
• оперативність рішень тадій;
• орієнтація на потреби споживачів, їхню поведінку на ринку;
• дотримання морально-етичних принципів та ділового етикету.
Підприємець безперервно шукає нові способи дій, які, за задумом,
Спроможні призвести до успіху. Він удосконалює якісні характеристики продукції, що виробляється, впроваджує прогресивні технології та усе нове, що є у практиці вітчизняного та зарубіжного бізнесу, замислюється над питаннями розміщення web-сайту фірми як рекламного майдан-
Чика у мережі Інтернет для розширення клієнтури та просування послуг на зовнішніх ринках. Підприємець ретельно формує маркетингову політику, встановлює договірні ціни відповідно до вимог економічної ситуації, співвідношення між попитом і пропозицією.
Пошук партнерів, клієнтури, фінансових ресурсів, матеріалів і сировини, обладнання, транспортних засобів, приміщення, вигідних ділових контактів, документів, інформації — завжди у полі зору справжнього підприємця. Він завжди поспішає, оскільки вважає, що «час — гроші». І саме це дає імпульс до напруженої праці, у тому числі у вихідні дні, період відпустки. Така поведінка у сфері бізнесу відрізняється від звичайної праці у державних структурах.
Характерними особливостями підприємництва є також:
• обмін діяльністю між суб’єктами ринку, прагнення кожного учасника нав’язати та реалізувати свої інтереси;
• виявлення особистої чи колективної ініціативи у формуванні комерційних відносин з партнерами по бізйесу, перспектив подальшого співробітництва на вигідних умовах;
• готовність та уміння проводити різні форми ділового спілкування, здатність йти назустріч контрагентам із збереженням своєї позиції на товарному ринку;
• вміння виявляти серед запропонованих комерційних пропозицій привабливу угоду на основі проведення попередніх підприємницьких розрахунків, оцінки ринкової ситуації.
Існують дві моделі підприємництва:
• класична — орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство;
• інноваційна — передбачає впровадження прогресивних технологічних та новаторських рішень, інших можливостей у сфері бізнесу, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо.
Найчастіше ці моделі використовуються одночасно.
Основними функціями підприємницької діяльності є:
1. Ресурсна - мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів (фінансових, трудових, матеріальних, природних та ін.) для ефективного функціонування.
2. Творча — пов’язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творче ставлення до справи.
3. Організаційна — пов’язана з матеріально-технічним забезпеченням виробництва, налагодженням технологічного процесу, організацією комерційної діяльності, сервісу.
4. Стимулююча—дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб.
5. Управлінська — пов’язана з механізмом управління персоналом та фірмою.
Б. Захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об’єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу.
Моделі та функції підприємництва наведено на (рис. 1.2).
Класична
Моделі Підприємництва |
Орієнтується на максимізаццо віддачі від наявних ресурсів підприємця
---------------------------- ік-------------------------- 1
________________ І_______________
Інноваційна
Передбачає використання інновацій та нових можливостей
Ресурсна
ТЬорча
Організаційна
Стимулююча Управлінська |
Функції
Підприємництва
Захисна
Інші функції (ведення обліку, маркетинг)
Рис. 1.2. Моделі та функції підприємництва
Розглянемо основні рушійні сили розвитку підприємництва.
Демократизація суспільства стимулює впровадження досягнень науково-технічного прогресу, забезпечує громадянам можливість займатися бізнесом в рамках економічної свободи і демократичних правових норм та законів, створює умови для поєднання інтересів, творчої співпраці, соціального партнерства, задоволення потреб суспільства. У своєму прагненні до задоволення потреб споживачів підприємець реалізує свій економічний інтерес, вступаючи у змагання за клієнта, намагаючись виштовхнути свого суперника із сфери виробництва або товарного ринку.
Конкуренція є об’єктивною закономірністю становлення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, раціональному перегрупуванню товарної продукції, захищає споживачів та контрагентів від недобросовісної конкуренції. Підприємці можуть виступати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та великих компаній. Наявність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною силою їхнього саморозвитку.
Конкурентна боротьба ведеться не тільки за споживача, але й за сировину та матеріали, капітал, право використовувати певні технічні нововведення, за кваліфікований персонал, ринки збуту, вигідних контрагентів по комерційних угодах, право реалізовувати інвестиційний проект за конкурсними умовами. Конкурентні умови функціонування підприємницьких структур змушують ретельно вивчати своїх основних суперників, сфери виробництва та збуту продукції.
Вивчення конкуренті в дає можливість:
1) виявляти сильні та слабкі сторони свого підприємства порівняно з суперниками;
2) правильно відпрацювати власну стратегію і тактику;
3) своєчасно реагувати на дії конкурентів, бути заздалегідь підготовленими для того, щоб визначити пріоритети, приймати застережні заходи, якщо є загроза з боку конкурентів;
4) підвищувати рівень конкурентоспроможності товарів і фірми в цілому, давати імпульс для впровадження інновацій, прогресивних технологій, вкладання додаткових інвестицій за визначеними напрямками.
Для аналізу дій конкурентів вивчається та узагальнюється інформація про всі основні конкуруючі компанії та по кожній окремо, зокрема:
• позиції конкурентів на ринку: обся ги продажу вироблених товарів, частка підприємства у загальному обсязі товарообороту даної продукції на ринку;
• характер продукції, що випускається кожною фірмою: її технічні параметри, ціна, фактори конкурентоспроможності, практика використання товарних знаків (марок), привабливі особливості товару та упаковки, ринкова новизна продукції у поточний момент та у перспективі;
• види, характер сервісних послуг, організація допродажного та після продажного сервісу, практика рекламної діяльності та методи стимулювання збуту, розмір та структура рекламного бюджету;
• практика товаропросування, види транспортування, наявність складів та їх розміщення, умови зберігання продукції, забезпеченість мережею для збуту товарів, утому числі фірмовими магазинами, використання послуг посередників, витрати на утримання апарату для збуту продукції;
• маркетингова діяльність фірм-конкурентів: стратегія, асортиментна та цінова політика, механізм просування товарів на нові ринки та маркетингова підтримка;
• фінансовий стан кожної конкуруючої компанії та її здатність захищати свої позиції на ринку, рівень платоспроможності та перспективи розширення потужностей, конкурентної загрози для інших компаній;
• кількісні та вартісні показники діяльності підприємств за досліджуваний період-, обсяг виробленої продукції, капіталовкладення, витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи, собівартість продукції, характер комерційних угод, кредити та пільги, знижки цін.
У підприємництві відбуваються економічні відносини, джерелом розвитку яких є існуючі суперечності способу виробництва.
Суперечності—рушійна сила будь-якого процесу. Серед них можна назвати суперечності між продуктивними силами і виробничими (діловими) відносинами, виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задовольнити їх, між різними формами власності, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва, інтересами найманих робітників та інтересами підприємця. Суперечності можуть накопичуватись до «критичної маси», але потребують згладжування та розв’язання проблем.
Формою вирішення суперечностей, як внутрішніх чинників саморозвитку економічних процесів і явищ, виступає підприємництво як система, що має такі складові: власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція), система забезпечення та відтворення (прямі зв’язки суб’єктів ділових відносин), інфраструктура (біржі, банки, страхові, консалтингові та аудиторські компанії, інформаційні системи, транспортні організації та ін.), система вивчення контрагентів (маркетинг), система оцінки діяльності, система управління.
Джерелом розвитку підприємництва є праця, новаторський і творчий характер роботи. Цілеспрямована людина має шанс стати потенційним підприємцем. І це залежить нетільки від особистіснихякостей потенційного початківця, але й від економічних умов і свободи, створення сприятливого механізму функціонування, рівня розвитку продуктивних сил, стану економічних та соціальних відносин у суспільстві.
Підприємницька діяльність пов’язана з діловою творчістю людини, яка має такі важливі риси, що гарантує успіх. Це вміиня висувати та реалізовувати реальні цілі, виявлення головних пріоритетів, орієнтація на якість, здатність впливати на інших, всебічний аналіз інформаційних повідомлень та матеріалів, здатність самостійного складання стратегічних програм (бізнес-плану, плану маркетингу), спроможність до творчого вирішення поставлених завдань, справедливе ставлення до підлеглих, вміння вирішувати проблеми без сторонньої допомоги, виконання завдань якісно та своєчасно. Саме в цьому й закладені рушійні сили діяльності підприємця з його ініціативою, енергією, активною позицією, принциповістю, працелюбністю. Прагнення бути багатим, бажання відтворювати матеріальні і духовні блага на користь суспільства в цілому, можливість виявити свій талант і навички спонукають до бізнесу.
Досвід функціонування суб’єктів підприємництва свідчить проте, що без ризику бізнесу не буває.
За економічним характером підприємницький ризик може бути:
• чистий — передбачає тільки імовірність втрат, не сприяє підвищенню прибутку;
• спекуляційний — передбачає як імовірність втрат, так і одержання прибутку.
До групи чистих ризиків відносять: стихійні лиха, екологічні катастрофи, ризик втрати здоров’я, ризик знищення або втрати товарів. Серед спекуляційних — це ризик здійснення бізнесу (досягнення великого успіху, а у разі невдачі — банкрутство), валютний ризик, ризик масового виробництва нового товару та вихід з ним на ринок, ризик ігрового бізнесу (лотереї, казино, ігрові автомати).
Ризик — це інтуїція, потенційний шанс, обгрунтований розрахунок, змагання і суперництво в конкурентній боротьбі. Якщо ризик приносить успіх, то виграє підприємець, фірма, суспільство. Навіть поразка не утримує настирливих підприємців від спроби організовувати нову справу з самого початку.
Прагнення до створення матеріальних та духовних благ, до збагачення також є рушійною силою діяльності підприємця. Потреби мають здатність випереджати рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і бізнесу, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволені наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей їхнього задоволення, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, впровадження нових професій та ін.).
Потреби не можуть відставати від розвитку виробництва. Можливість задоволення різних потреб, що виникають, — завдання підприємця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інтересу дозволяє ефективно вирішувати протиріччя і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та бізнес.
Специфіка потреб та інтересів визначається економічним та соціальним становищем людей. Підприємництво стає засобом реалізації інтересів та задоволення потреб. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.
Система стимулів — складовий елемент розвитку підприємництва. Очікування винагороди стимулює працівників виробляти більше, а підприємців — керівників фірм — раціонально використовувати ресурси, оптимізувати витрати. Стимули виконують певну роль в обслуговуванні бізнесу, мають вплив на формування відносин між людьми. Наприклад, матеріальні стимули спонукають до праці для отримання заробітної плати, премій, духовні — на суспільне визначення, соціальні
— на поліпшення умов праці і життя. Однак загальна їхня функція — активізація трудової та підприємницької діяльності. Процеси впливу здійснюються у взаємоузгодженості, оскільки винагорода за працю може супроводжуватись поліпшенням соціального забезпечення людини. Підприємництво розширює можливості застосування дійових
Методів стимулювання праці персоналу, з’єднує індивідуальні інтереси з колективними. Наявність стимулів дає змогу створити власну справу, зайнятися тією працею, яка подобається з тим, щоб реалізувати намічену бізнес-ідею у життя.
Економічні закони ринку також виступають рушійними силами розвитку підприємницької діяльності. Перш за все це стосується закону вартості, закону попиту і пропозицій.
Суть першого з них полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їхньої суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно-необхідних витрат праці на їхнє виробництво. В умовах ринку закон вартості діє як закон цін. Ціна — вияв закону вартості. Коливання цін є стимулятором збільшення виробництва одних товарів та зменшення інших. Ціни — це потужний регулятор, який впливає одночасно на попит і пропозицію. Попит визначає обсяг і структуру пропозиції, диктує свої вимоги до виробництва. З іншого боку, пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів та їхні ціни. Як правило, чим вище ціна, тим менше купують товарів, тобто менший обсяг реалізованого попиту. Щодо пропозиції, то чим вищі ціни, тим вигідніше виробляти товари і тим більше їх надходитиме на ринок. Супереч'ність між попитом та пропозицією є прискорювачем виробничих, комерційних, інноваційних процесів. Рушійні сили розвитку підприємницької діяльності узагальнені на рис. 1.3.
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
• вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;
• самостійне формування підприємцем програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги;
• вільний найм підприємцем працівників;
• комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів;
• самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Підприємництво тісно пов’язане з поняттям «бізнес».
Бізнес — це справа (діяльність), спрямована на отримання вигоди або прибутку.
|
Конкуренція |
Протиріччя |
' - Ши, І Потреби |
Рис. 1.3. Рушійні сили розвитку підприємництва |
Економічні закони рннку Демократизація суспільства |
Прагнення до відтворення матеріальних і духовних благ |
Суб’єктами у бізнесі можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Передбачаючи здійснення у кінцевому підсумку комерційних операцій, бізнес може бути у різних сферах — виробництві, торгівлі товарами, банківській та страховій справах, проведенні транспортних, орендних та інших операцій.
Бізнес — поняття більш широке, ніж поняття підприємництво. Це обумовлюється двома основними обставинами.
1. Бізнес охоплює більший спектр видів діяльності шляхом проведення як одноразових, так і постійних бізнес-операцій. Підприємництво здійснюється тільки у видах діяльності, дозволених законодавством України. Наприклад, громадянин продав свій старий автомобіль знайомому за ціною вищою, ніж на ринку. На цій одноразовій операції він зробив бізнес, але такого учасника не можна назвати підприємцем. Мають місце випадки проведення бізнес-операцій у тіньовому секторі економіки.
Підприємець — той, хто пройшов процедуру державної реєстрації у місцевих органах влади, набув певного статусу, має ліцензію або торговий патент, сплачує податки, веде облік та документацію.
2.Кількість учасників у бізнесі більша, ніж кількість офіційно зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності.
Підприємництво та бізнес мають схожі риси. Це — ініціативна та самостійна діяльність, ризик, відповідальність, ділові відносини між учасниками, вигідна справа, мобільність.