Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Сутність підприємництва та його характерні риси

Історія підприємництва розпочинається вже з середньовіччя. На той час купці, торговці, ремісники були починаючими підприємцями.

В економічній літературі поняття «підприємець» уперше з’явилося у Всезагальному словнику комерції (1723 р., Париж), де малась на увазі людина, що бере на себе зобов’язання з виробництва або будівництва об’єкта.

Як науковий термін поняття «підприємець» було присутнє у робо­тах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремі­сники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а про­давали — за невідомою.

Француз К. Бодо пішов далі Р. Кантильйона. Він відмітив, що під­приємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знан­нями.

Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток — мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва.

А. Маршалл приділяв увагу організаторській функції підприємця та вважав, що не кожний бажаючий може бути підприємцем.

Особливу роль у розробці теорії підприємництва відіграв відомий німецький соціолог М. Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво ви­раженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнот­ратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця

— почуття виконаного обов’язку. На думку Вебера, нові підприємці — люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємниць­кої діяльності відзначалось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству.

Дж. Кейс охарактеризував підприємця як новий тип господаря з притаманною йому обережністю, ощадливістю, прагненням до кращо­го, що має такі якості, як незалежність, підприємливість, обережність, оптимізм.

2 А. М. Виноградська 0

Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці ав - стро-американського економіста і соціолога Й. Шумпетера. При вив­ченні теорії економічного розвитку капіталізму в центр «людського фактора» він поставив підприємця, у якому втілені найкращі соціаль­но-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у XX ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новатор­ства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію за­собів і працівників.

Завдання підприємця Й. Шумпетер вбачав у своєчасному, пра­вильному і ефективному здійсненні таких нових комбінацій: вироб­ництво нових та поліпшення якості існуючих благ, впровадження про­гресивних способів виробництва чи комерційного використання існу­ючих товарів, відкриття й освоєння нових ринків збуту і нових джерел отримання сировини, матеріалів або напівфабрикатів, проведення ре­організації в ринковій структурі чи створення промислових організацій удосконаленого типу.

Цікаво прослідкувати еволюцію терміну «підприємець» та «підприємництво»:

• 1725 р. Річард Кантільйон: підприємець — людина, яка діє в умо­вах ризику;

• 1797 р. Карно Боро: підприємець — це особа, яка несе відпо­відальність за розпочату справу; той, хто планує, контролює, організує та володіє підприємством;

• 1876 р. Френсіс Уокер: слід розрізняти тих, хто надає капітал і одержує за це відсотки, та тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаційним здібностям;

• 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець — це новатор, який роз­робляє нові технології;

• 1961 р. Девід Маккеланд: підприємець - це енергійна людина, яка діє в умовах помірного ризику;

• 1964 р. Пітер Друкер: підприємець — це людина, яка викорис­товує нову можливість з максимальною вигодою;

• 1975 р. Альберт Шапіро: підприємець - це людина, яка виявляє ініціативу, впроваджує соціально-економічні механізми. Дію­чи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу;

• 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво - процес створення чо­гось нового, що має вартість, а підприємець — це людина, яка
витрачає на це необхідний час та сили, бере на себе весь фінан­совий, психологічний та соціальний ризик, одержуючи у вина­городу гроші та задоволення від досягнутого;

• 1992 р. Енциклопедичний словник підприємця: підприємництво

- ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюється від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом, включаючи комерційне посередницт­во, торговельно-закупівельну, консультаційну та іншу діяльність, операції з цінними паперами тощо;

• 1994 р. Навчальний посібник «Ринкове підприємництво: тео­ретичні основи та практика регулювання» — підприємництво — діяльність, яка пов’язана з вкладанням коштів з метою одержан­ня прибутку на підставі поєднання особистої вигоди з суспіль­ною користю;

• 1997 р. Анатолій Бусигін: підприємництво — це особлива форма економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, спрямовану на здобуття прибутку), яка базується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.

Загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами, встановлення гарантій свободи підприємців та їх державна підтримка регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з цим кодексом підприємництво — це самостійна, система­тична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення еко­номічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розглянемо усі складові цього поняття.

Підприємництво — особлива форма економічної активності, шо пе­редбачає:

• орієнтацію на досягнення комерційного успіху;

• інноваційний характер підприємницької діяльності;

• постійний характер господарювання, укладання регулярних, а не одноразових угод (бізнес-операцій);

• перспективність, спрямування на подальший розвиток, роз­ширення масштабів і сфери розповсюдження;

2*

подпись: 2*11

• залучення у господарську діяльність різних учасників під­приємницької активності;

• свободу та самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;

• наявність фактора ризику;

• майнова відповідальність підприємця за результати госпо­дарювання.

Підприємництво як самостійна діяльність передбачає свободу та самостійну ініціативу суб’єктів у виборі виду та напрямків госпо­дарювання, у прийнятті управлінських рішень та способів їхньої реалі­зації, у формуванні програм та цінової політики, у визначенні джерел фінансування, постачальників та покупців, каналів збуту продукції, встановленні систем і розмірів заробітної плати, напрямків викорис­тання прибутку.

Самостійність у прийнятті рішень формує таку поведінку під­приємця, яка забезпечує зацікавленість у процвітанні своєї справи. Це змушує його працювати з більшою віддачею, шукати найбільш прий­нятні варіанти виходу із скрутних ситуацій. В основі такої поведінки підприємців лежать ділові мотиви підприємницької діяльності. Підприємцю не властиві застій, сплячка, він не чекає команд згори; внутрішні спонукання підштовхують його бути активним, настирли­вим, цілеспрямованим у досягненні мети.

Кожна людина, якщо у неї є бажання та гроші, має право організу­вати свою справу у порядку, встановленому чинним законодавством. Підприємство може бути індивідуальним або колективним. Підприємці організують свою справу і діють заради власного зиску або інтересу фірми, яку вони представляють.

Підприємницька діяльність здійснюється на постійній основі. Тут мова йде про систематичну, організовану господарську діяльність, яка має цільову спрямованість у вигляді кінцевого результату з орієнтацією на подальший розвиток та розширення. А це передбачає успішне вирі­шення організаційних і фінансових проблем та зростання доходу; ак­тивне виявлення нових технологічних, коопераційно-інтеграційних, диверсифікаційних можливостей, спроможних забезпечити ефектив­не функціонування та стабільний розвиток фірми; прагнення включи­тись у нову сферу бізнесу.

Діяльність підприємців носить стратегічну орієнтацію, яка включає: визначення сфери бізнесу та місії організації, розробку довгострокових та короткострокових цілей, формування стратегії та бізнес-планування.

Стратегічний процес розпочинається з визначення сфери під­приємницької діяльності, що передбачає виявлення потреби, яку слід за­довольнити, сегменту ринку, засобів задоволення потреб конкретних груп покупців. Ці складові використовують при формуванні свого бізнесу.

У середині 70 —х років компанія «Polaroid» так визначила свій бізнес: «Розробка та просування швидкої фотографії для задоволення потреб платоспроможних сімей США та Західної Європи у любові, дружбі, добрих спогадах та гуморі.» А компанія «Мс Donald»s» так: «За­безпечення гарячою смачною їжею у чистому ресторані за прийнятну плату».

Інше формування бізнесу, наприклад, у компанії «Leading Hoteles ofthe World (LHW)», що об’єднує у формі ланцюга понад 300 провідних, престижних готелів: «Створюємо та надаємо поєднання виключного обслуговування та комфорту для задоволення найвимогливіших смаків споживачів, що виявляють попит на таку пропозицію».

Бізнес авіакомпанії може бути сформульований так: «Фірма орга­нізовує пасажирські та вантажні авіаперевезення по всьому світу для українських та зарубіжних клієнтів, надаючи якісні та різноманітні по­слуги за невисокими цінами».

Усе поле діяльності фірми, що забезпечує » існування, розбивається на стратегічні сфери бізнесу.

Стратегічна сфера бізнесу — це сфера діяльності, у якій під­приємство працює уданий момент або буде здійснювати свою діяльність у подальшому, враховуючи при цьому, що воно може функціонувати не тільки в одному, але й у декількох напрямках. Кожна стратегічна сфера бізнесу включає товари або послуги, їхні види, об’єднані однією загальною ознакою, наприклад, характером потреб, що задовольняють­ся, технологією, типами споживачів, географічними районами збуту.

Кожну стратегічну сферу бізнесу розкривають такі показники: об­сяг ринку, тобто обсяг реалізації продуктів, послуг усіма виробниками, у тому числі конкурентами; частка підприємства в обсязі ринку (у відсот­ках); стадія життєвого циклу товару; конкурентна позиція підприєм­ства (сильна, середня, слабка) у даній стратегічній сфері.

У наш час багато зарубіжних компаній, серед яких «ІВМ», «Соса - Соїа», широко диверсифіковані, налічують декілька видів бізнесу або сфер, а також самостійних центрів ділової активності. Тенденція до диверсифікації, наявність різнопрофільних напрямків забезпечують підприємцям стійкість фінансового становища у нестабільному рин­ковому середовищі. Виходячи зі сфер бізнесу фірми, формується її місія.

Місія організації — виражене словесно основне соціально значуще функціональне призначення організації у довгостроковому періоді.

Місія визначає місце, роль та становище підприємства у суспільстві, його громадський статус. Її можна розглядати як стратегічний інстру­мент, що характеризує цільовий ринок та бізнес, або як основну діяльність підприємства. Формування місії повинно бути чітке; до про­цесу обговорення залучаються працівники фірми або інші учасники підприємницької активності, що допомагає оцінити перспективи і мож­ливості фірми. Це необхідно для забезпечення довгострокової конку­рентоспроможності. Крім цього, корпоративна місія відіграє важливу комунікаційну роль — як внутрішню (для роз’яснення цілей діяльності підприємства), так і зовнішню (для інформування акціонерів, поста­чальників, споживачів).

Місія має й філософсько-етичний аспект, свого роду зв’язуючий культурний елемент, який дозволяє організації функціонувати як єди­ному цілому. Вона відображає філософію бізнесу, об’єднує діловий світ зі світом індивідуума, допомагає однозначно сприймати події та зна­ходити спільну мову.

Формулювання місії повиннобути такожпростим, достатньо стис­лим та відображати: загальну характеристику потреб, що задо­вольняються підприємством, характер продукції підприємства, основні конкурентні переваги. Формулювання місії, як правило, дається на першій сторінці річного звіту підприємства, проголошується вищим керівництвом на зборах акціонерів, широко використовується у мар­кетинговій політиці.

Місія може бути сформульована, виходячи з відповіді на питання: «Хто ми, що ми робимо, куди рухаємось?». Наприклад, для компанії «MCI Communication» вона звучить таким чином: «Місією MCI є лідер­ство у сфері глобальних телекомунікаційних послуг».

Місія групи готелів «LHW» була сформульована так: «Ми — най­крупніша та єдина у своєму роді група престижних готелів. Ми працює­мо, щоб пропонувати нашим клієнтам надзвичайне обслуговування та комфорт для задоволення будь-яких смаків та запитів з метою створен­ня максимально зручної для клієнта обстановки, прагнемо, щоб єди­ними сюрпризами для наших гостей були приємні сюрпризи».

Підприємницька діяльність спрямована на досягнення комерційного успіху. Це обумовлено ринковими умовами господарювання.

За ступенем пріоритетності існують такі цілі підприємницької діяльності:

• кінцева ціль;

• проміжні цілі.

Кінцева ціль - це одержання прибутку. Переважна частина чистого прибутку спрямовується не на особисте споживання, а вкладається у подальший розвиток фірми, найбільш перспективні сфери бізнесу.

Проміжними цілями можуть бути: найбільш повне задоволення спо­живчого попиту на товари та послуги, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми та зміцнення її позицій на ринку, економія часу споживачів, клієнтів. Вони відобра­жають отримання соціального ефекту (рис. 1.1).

Після того як сформульована місія організації, необхідно визначити довгострокові (стратегічні) та короткострокові (тактичні) цілі. Подаль­ший розподіл може бути продовжений до рівня завдань. Як правило, вони об’єднуються у ієрархічну модель — «дерево цілей».

Зокрема, довгострокова мета компанії «Federal Express» — «стати найбільшою та кращою транспортною компанією у світі», компанії «General Electric» — «стати найконкурентоспроможнішою компанією у світі і займати перші та другі місця в усіх сферах, де працює компанія».

Генеральна (кінцева) мета групи готельного бізнесу «LHW» — підтримувати найвищі стандарти готельної справи та задовольняти найбільш вимогливі смаки, а авіакомпанії — досягнути найвищих по­казників у роботі за весь час існування компанії, підвищуючи у май­бутньому році перевезення пасажирів і вантажів, утримуючи лідерські позиції на російському ринку авіаперевезень.

У процесі постановки цілей необхідно, щоб вони відповідали та­ким вимогам: були конкретними, кількісно вимірюваними; зорі­єнтованими у часі; реалістичними, практично досяжними і збалансо­ваними з можливостями фірми; взаємно узгодженими; сформульо­ваними письмово.

Результативність цілей підприємництва залежить від того, на­скільки обгрунтовано вони розроблені, як широко і повно про них інформований персонал фірми, як організоване стимулювання їх прак­тичного здійснення.

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадсь­ке благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішува­ти особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г. Форд за­йнявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх роз­витку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.

Сутність підприємництва та його характерні риси

Найбільш повне задово­лення споживчого попиту в товарах та послугах; обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку);

Підвищення іміджу фірми; зміцнення позицій на ринку;

Створення сприятливих умов покупцям та контрагентам; економія часу; інші цілі

подпись: найбільш повне задоволення споживчого попиту в товарах та послугах; обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку);
підвищення іміджу фірми; зміцнення позицій на ринку;
створення сприятливих умов покупцям та контрагентам; економія часу; інші цілі
Рис 1.1. Цілі підприємництва за ступенем їх пріоритетності

Власна вигода є рушійним фактором підприємницької діяльності. Заради отримання прибутку підприємець організовує справу. Громадсь­ке благо не є для підприємця головним. Але це не дає підстав змішува - 16
ти особистий зиск з громадськими інтересами. Наприклад, Г. Форд зай­нявся виробництвом автомобілів зовсім не з благодійних спонукань. Він переслідував особисту вигоду, але його діяльність дала поштовх розвит­ку автомобілебудування практично в усіх країнах світу.

У сучасних умовах зацікавленість підприємців доповнюється но­вими моментами. їхній особистий інтерес все більше поєднується з ко­лективним (громадським) інтересом фірми та суспільства в цілому.

Підприємницька діяльність спрямована на більш раціональне викори­стання капіталу, власності та іншого майна, фінансових, матеріально - технічних, трудових, інтелектуальних ресурсів.

Підприємець є власником, користувачем. та розпорядником влас­ності, що означає, зокрема:

• можливість вільно та самостійно приймати рішення (володіння у його реальному виявленні);

• координацію усіх видів діяльності та всіх учасників процесу ви­робництва (правоздатність);

• організацію виробництва та збуту, витрачання коштів, надання та отримання майна в оренду та ін. (розпорядження у конкрет­ному виявленні).

Власник, що має право володіння, користування та розпорядження майном, яке він сам використовує як засоби виробництва для випуску певної продукції та отримання доходу, перетворюється в управляючо­го, а відносини власності — в управлінські відносини. Коли відбуваєть­ся відокремлення управління від власності на засоби виробництва та вироблені продукти, коли для управління процесом виробництва най­маються професіонали-управлінці (менеджери), управління набуває характеру відносно самостійного від власників або підрозділів фірми, зайнятих виконанням окремих функцій.

Таким чином, суть підприємництва полягає у тому, щоб знаходити можливості найкращого використання власності (капіталу, майна, па­тентних прав та інших ресурсів) та намагатись реалізувати ці можли­вості у практичну діяльність.

Підприємництво передбачає майнову відповідальність суб’єкта за результати господарської діяльності.

Підприємець, який здійснює свою діяльність як юридична особа, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, своїм майном. Ступінь майнової відповідальності залежить від виду підприє­мства, тобто усім своїм капіталом та особистим майном, або лише ка­піталом.

Підприємництво несе персональну, а не колективну, економічну та адміністративну відповідальність за результати роботи. Для під­приємців розширюються майнові можливості, зокрема: укладання до­говорів (контрактів) по найму з робітниками, а в необхідних випадках, з профспілками; здійснення оплати праці робітників у відповідності з умовами договорів; забезпечення якості вироблених товарів (робіт, по­слуг); дотримання законних вимогта прав споживачів, створення пра­цівникам належних умов праці; проведення заходів щодо забезпечен­ня екологічної безпеки.

Правові норми підприємницької діяльності включають також по­рядок припинення діяльності фірми або індивідуального підприємця (процедура ліквідації). Діяльність підприємця припиняється:

• з власної ініціативи;

• на підставі рішення суду;

• у разі закінчення строку дії ліцензії;

• при банкрутстві;

• в інших випадках, передбачених чинними законодавчими актами.

У будь-якому випадку визначається механізм та строки припинення

Підприємницькоїдіяльності.

Підприємництво тісно пов’язане з інноваційною діяльністю (нова­торством), творчим пошуком.

Підприємців постійно стимулює конкуренція, прагнення закрі­питись на ринку, розширити свій вплив на нових географічних про­сторах. У сучасних умовах все важче підвищувати доходи тільки завдя­ки підвищенню цін. Витримати конкуренцію, забезпечити виживання свого підприємства спроможний тільки той, хто турбується про високу якість, постійно оновлює продукцію, яка користується підвищеним попитом у покупців. Для цього заповзятливі підприємці повинні по­стійно думати про нові технології, удосконалювати організацію вироб­ництва та збуту продукції, знаходити вигідних постачальників та опто­вих покупців, застосовувати різні методи стимулювання продажу, по­кращувати якість сервісного обслуговування.

У діловому світі завжди цінувалась здатність до прийняття нестан­дартних рішень, творчий підхід до оцінки ситуації. Новаторство набуває особливої ролі у зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу, впровадженням прогресивних технологій у практику діяльності підприємств, використанням Інтернет-ресурсів та електронної комерції.

Підвищення вимог до надійності, якості, дизайну та інших пара­метрів продукції для багатьох фірм обумовлює необхідність обгрун­тування проектів для впровадження їх у практику роботи підприємств. Держава, конкуренти, зарубіжні підприємницькі організації виявляють підвищений інтерес до новітніх досягнень у науці, техніці, виробництві та інших сферах діяльності. Результатом процесів, що відбуваються в цьому аспекті, є створення інноваційних фірм, головною метою яких є пошук перспективних науково-технічних розробок та організація ви­робництва на основі відібраних технологій.

Підприємництво завжди пов’язане з нововведеннями. На цей бік економічної діяльності звертали увагу Й. Шумпетер, А. Маршалл. Якщо Й. Шумпетер показав тотожність підприємництва і нововведень, то А. Маршалл стверджував, що дійсна роль підприємців (або винахід­ників) ужитті суспільства полягаєутому, щосвоїм нововведенням вони не тільки створюють новий порядок, але й, що дуже важливо, приско­рюють процеси, які зароджуються у суспільстві.

Більш правильною видається оцінка підприємця, дана Й. Шум - петером. Він вважав, що підприємець рішуче ламає старі форми вироб­ництва та організації життя суспільства, є революціонером в економіці, засновником соціальної і політичної революції. Він здійснює «творче руйнування», є головною фігурою в економічному розвитку суспіль­ства. Отже, підприємництво і новаторство — одне ціле.

Для підприємництва характерний особливий стиль поведінки на товарному ринку, у внутрішньому середовищі, у взаємовідносинах з партнерами по бізнесу, споживачами.

Підприємництво як певний стиль і тип господарської поведінки має такі характерні риси:

• мобільність, гнучкість, динамічність;

• цілеспрямованість і настирливість у здійсненні бізнесу;

• ініціативність, творче ставлення до справи і підприємливість;

• пошук нетрадиційних рішень, нових дій у сфері бізнесу;

• готовність до ризику та вміння ним управляти;

• комунікативний характер діяльності;

• оперативність рішень тадій;

• орієнтація на потреби споживачів, їхню поведінку на ринку;

• дотримання морально-етичних принципів та ділового етикету.

Підприємець безперервно шукає нові способи дій, які, за задумом,

Спроможні призвести до успіху. Він удосконалює якісні характеристики продукції, що виробляється, впроваджує прогресивні технології та усе нове, що є у практиці вітчизняного та зарубіжного бізнесу, замислюється над питаннями розміщення web-сайту фірми як рекламного майдан-

Чика у мережі Інтернет для розширення клієнтури та просування по­слуг на зовнішніх ринках. Підприємець ретельно формує маркетинго­ву політику, встановлює договірні ціни відповідно до вимог економіч­ної ситуації, співвідношення між попитом і пропозицією.

Пошук партнерів, клієнтури, фінансових ресурсів, матеріалів і си­ровини, обладнання, транспортних засобів, приміщення, вигідних діло­вих контактів, документів, інформації — завжди у полі зору справжнього підприємця. Він завжди поспішає, оскільки вважає, що «час — гроші». І саме це дає імпульс до напруженої праці, у тому числі у вихідні дні, пе­ріод відпустки. Така поведінка у сфері бізнесу відрізняється від зви­чайної праці у державних структурах.

Характерними особливостями підприємництва є також:

• обмін діяльністю між суб’єктами ринку, прагнення кожного учасника нав’язати та реалізувати свої інтереси;

• виявлення особистої чи колективної ініціативи у формуванні комерційних відносин з партнерами по бізйесу, перспектив по­дальшого співробітництва на вигідних умовах;

• готовність та уміння проводити різні форми ділового спілку­вання, здатність йти назустріч контрагентам із збереженням своєї позиції на товарному ринку;

• вміння виявляти серед запропонованих комерційних пропо­зицій привабливу угоду на основі проведення попередніх підприємницьких розрахунків, оцінки ринкової ситуації.

Існують дві моделі підприємництва:

• класична — орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємство;

• інноваційна — передбачає впровадження прогресивних техно­логічних та новаторських рішень, інших можливостей у сфері бізнесу, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо.

Найчастіше ці моделі використовуються одночасно.

Основними функціями підприємницької діяльності є:

1. Ресурсна - мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів (фінан­сових, трудових, матеріальних, природних та ін.) для ефективного фун­кціонування.

2. Творча — пов’язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творче ставлення до справи.

3. Організаційна — пов’язана з матеріально-технічним забезпе­ченням виробництва, налагодженням технологічного процесу, орга­нізацією комерційної діяльності, сервісу.

4. Стимулююча—дозволяє створити механізм підвищення ефектив­ної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб.

5. Управлінська — пов’язана з механізмом управління персоналом та фірмою.

Б. Захисна — передбачає систему захисту прав та інтересів під­приємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усу­нення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об’єднань з державними органа­ми влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проек­тами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу.

Моделі та функції підприємництва наведено на (рис. 1.2).

Класична

Моделі

Підприємництва

подпись: моделі
підприємництва
Орієнтується на максимізаццо віддачі від наявних ресурсів підприємця

---------------------------- ік-------------------------- 1

________________ І_______________

Інноваційна

Передбачає використання інновацій та нових можливостей

Ресурсна

ТЬорча

Організаційна

Стимулююча

Управлінська

подпись: стимулююча
управлінська
Функції

Підприємництва

Захисна

Інші функції (ведення обліку, маркетинг)

Рис. 1.2. Моделі та функції підприємництва

Розглянемо основні рушійні сили розвитку підприємництва.

Демократизація суспільства стимулює впровадження досягнень науково-технічного прогресу, забезпечує громадянам можливість зай­матися бізнесом в рамках економічної свободи і демократичних право­вих норм та законів, створює умови для поєднання інтересів, творчої співпраці, соціального партнерства, задоволення потреб суспільства. У своєму прагненні до задоволення потреб споживачів підприємець реа­лізує свій економічний інтерес, вступаючи у змагання за клієнта, нама­гаючись виштовхнути свого суперника із сфери виробництва або то­варного ринку.

Конкуренція є об’єктивною закономірністю становлення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню неперспективних та неефективних підприємств, раціональ­ному перегрупуванню товарної продукції, захищає споживачів та кон­трагентів від недобросовісної конкуренції. Підприємці можуть висту­пати конкуруючими сторонами — власниками малих, середніх та вели­ких компаній. Наявність різнопрофільних конкурентів на товарному ринку може загострювати конкурентну боротьбу, яка є рушійною си­лою їхнього саморозвитку.

Конкурентна боротьба ведеться не тільки за споживача, але й за сировину та матеріали, капітал, право використовувати певні технічні нововведення, за кваліфікований персонал, ринки збуту, вигідних кон­трагентів по комерційних угодах, право реалізовувати інвестиційний проект за конкурсними умовами. Конкурентні умови функціонування підприємницьких структур змушують ретельно вивчати своїх основних суперників, сфери виробництва та збуту продукції.

Вивчення конкуренті в дає можливість:

1) виявляти сильні та слабкі сторони свого підприємства порівняно з суперниками;

2) правильно відпрацювати власну стратегію і тактику;

3) своєчасно реагувати на дії конкурентів, бути заздалегідь під­готовленими для того, щоб визначити пріоритети, приймати застережні заходи, якщо є загроза з боку конкурентів;

4) підвищувати рівень конкурентоспроможності товарів і фірми в цілому, давати імпульс для впровадження інновацій, прогресивних тех­нологій, вкладання додаткових інвестицій за визначеними напрямками.

Для аналізу дій конкурентів вивчається та узагальнюється інфор­мація про всі основні конкуруючі компанії та по кожній окремо, зокре­ма:

• позиції конкурентів на ринку: обся ги продажу вироблених товарів, частка підприємства у загальному обсязі товарообороту даної продукції на ринку;

• характер продукції, що випускається кожною фірмою: її технічні параметри, ціна, фактори конкурентоспроможності, практика використання товарних знаків (марок), привабливі особливості товару та упаковки, ринкова новизна продукції у поточний мо­мент та у перспективі;

• види, характер сервісних послуг, організація допродажного та після продажного сервісу, практика рекламної діяльності та ме­тоди стимулювання збуту, розмір та структура рекламного бюд­жету;

• практика товаропросування, види транспортування, наявність складів та їх розміщення, умови зберігання продукції, забезпе­ченість мережею для збуту товарів, утому числі фірмовими ма­газинами, використання послуг посередників, витрати на ут­римання апарату для збуту продукції;

• маркетингова діяльність фірм-конкурентів: стратегія, асорти­ментна та цінова політика, механізм просування товарів на нові ринки та маркетингова підтримка;

• фінансовий стан кожної конкуруючої компанії та її здатність за­хищати свої позиції на ринку, рівень платоспроможності та пер­спективи розширення потужностей, конкурентної загрози для інших компаній;

• кількісні та вартісні показники діяльності підприємств за дослід­жуваний період-, обсяг виробленої продукції, капіталовкладен­ня, витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи, собівартість продукції, характер комерційних угод, кредити та пільги, знижки цін.

У підприємництві відбуваються економічні відносини, джерелом розвитку яких є існуючі суперечності способу виробництва.

Суперечності—рушійна сила будь-якого процесу. Серед них можна назвати суперечності між продуктивними силами і виробничими (діло­вими) відносинами, виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задовольнити їх, між різними формами власності, попи­том і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва, інтересами найманих робітників та інтересами підприє­мця. Суперечності можуть накопичуватись до «критичної маси», але потребують згладжування та розв’язання проблем.

Формою вирішення суперечностей, як внутрішніх чинників само­розвитку економічних процесів і явищ, виступає підприємництво як система, що має такі складові: власні внутрішні імпульси розвитку (кон­куренція), система забезпечення та відтворення (прямі зв’язки суб’єктів ділових відносин), інфраструктура (біржі, банки, страхові, консалтин­гові та аудиторські компанії, інформаційні системи, транспортні орга­нізації та ін.), система вивчення контрагентів (маркетинг), система оцінки діяльності, система управління.

Джерелом розвитку підприємництва є праця, новаторський і твор­чий характер роботи. Цілеспрямована людина має шанс стати потен­ційним підприємцем. І це залежить нетільки від особистіснихякостей потенційного початківця, але й від економічних умов і свободи, ство­рення сприятливого механізму функціонування, рівня розвитку про­дуктивних сил, стану економічних та соціальних відносин у суспільстві.

Підприємницька діяльність пов’язана з діловою творчістю людини, яка має такі важливі риси, що гарантує успіх. Це вміиня висувати та реалізовувати реальні цілі, виявлення головних пріоритетів, орієнтація на якість, здатність впливати на інших, всебічний аналіз інформацій­них повідомлень та матеріалів, здатність самостійного складання стра­тегічних програм (бізнес-плану, плану маркетингу), спроможність до творчого вирішення поставлених завдань, справедливе ставлення до підлеглих, вміння вирішувати проблеми без сторонньої допомоги, ви­конання завдань якісно та своєчасно. Саме в цьому й закладені рушійні сили діяльності підприємця з його ініціативою, енергією, активною по­зицією, принциповістю, працелюбністю. Прагнення бути багатим, ба­жання відтворювати матеріальні і духовні блага на користь суспільства в цілому, можливість виявити свій талант і навички спонукають до бізнесу.

Досвід функціонування суб’єктів підприємництва свідчить проте, що без ризику бізнесу не буває.

За економічним характером підприємницький ризик може бути:

• чистий — передбачає тільки імовірність втрат, не сприяє підви­щенню прибутку;

• спекуляційний — передбачає як імовірність втрат, так і одержан­ня прибутку.

До групи чистих ризиків відносять: стихійні лиха, екологічні ката­строфи, ризик втрати здоров’я, ризик знищення або втрати товарів. Серед спекуляційних — це ризик здійснення бізнесу (досягнення вели­кого успіху, а у разі невдачі — банкрутство), валютний ризик, ризик масового виробництва нового товару та вихід з ним на ринок, ризик ігрового бізнесу (лотереї, казино, ігрові автомати).

Ризик — це інтуїція, потенційний шанс, обгрунтований розраху­нок, змагання і суперництво в конкурентній боротьбі. Якщо ризик при­носить успіх, то виграє підприємець, фірма, суспільство. Навіть пораз­ка не утримує настирливих підприємців від спроби організовувати нову справу з самого початку.

Прагнення до створення матеріальних та духовних благ, до зба­гачення також є рушійною силою діяльності підприємця. Потреби ма­ють здатність випереджати рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і бізнесу, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволені наявними продуктивними силами. Зростан­ня цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей їхнього за­доволення, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (техно­логія, техніка, впровадження нових професій та ін.).

Потреби не можуть відставати від розвитку виробництва. Мож­ливість задоволення різних потреб, що виникають, — завдання підприє­мця. Він є носієм всіх економічних інтересів — особистого, колектив­ного, суспільного, групового, сімейного. Реалізація економічного інте­ресу дозволяє ефективно вирішувати протиріччя і суперечності. А це можливо тоді, коли людина включається у суспільне виробництво та бізнес.

Специфіка потреб та інтересів визначається економічним та со­ціальним становищем людей. Підприємництво стає засобом реалізації інтересів та задоволення потреб. Бажання підвищувати свій добробут заохочує людину працювати напружено, тому що продуктивна праця, як правило, дає ефективні результати.

Система стимулів — складовий елемент розвитку підприємництва. Очікування винагороди стимулює працівників виробляти більше, а підприємців — керівників фірм — раціонально використовувати ресур­си, оптимізувати витрати. Стимули виконують певну роль в обслуго­вуванні бізнесу, мають вплив на формування відносин між людьми. Наприклад, матеріальні стимули спонукають до праці для отримання заробітної плати, премій, духовні — на суспільне визначення, соціальні

— на поліпшення умов праці і життя. Однак загальна їхня функція — активізація трудової та підприємницької діяльності. Процеси впливу здійснюються у взаємоузгодженості, оскільки винагорода за працю може супроводжуватись поліпшенням соціального забезпечення лю­дини. Підприємництво розширює можливості застосування дійових

Методів стимулювання праці персоналу, з’єднує індивідуальні інтереси з колективними. Наявність стимулів дає змогу створити власну справу, зайнятися тією працею, яка подобається з тим, щоб реалізувати намічену бізнес-ідею у життя.

Економічні закони ринку також виступають рушійними силами розвитку підприємницької діяльності. Перш за все це стосується зако­ну вартості, закону попиту і пропозицій.

Суть першого з них полягає в тому, що обмін товарів здійснюється на основі їхньої суспільної вартості, тобто відповідно до суспільно-не­обхідних витрат праці на їхнє виробництво. В умовах ринку закон вар­тості діє як закон цін. Ціна — вияв закону вартості. Коливання цін є стимулятором збільшення виробництва одних товарів та зменшення інших. Ціни — це потужний регулятор, який впливає одночасно на по­пит і пропозицію. Попит визначає обсяг і структуру пропозиції, диктує свої вимоги до виробництва. З іншого боку, пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів та їхні ціни. Як правило, чим вище ціна, тим менше купують товарів, тобто менший обсяг реалізованого попиту. Щодо пропозиції, то чим вищі ціни, тим вигідніше виробляти товари і тим більше їх надходитиме на ринок. Супереч'ність між попи­том та пропозицією є прискорювачем виробничих, комерційних, інно­ваційних процесів. Рушійні сили розвитку підприємницької діяльності узагальнені на рис. 1.3.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

• вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

• самостійне формування підприємцем програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляєть­ся, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлен­ня цін на продукцію та послуги;

• вільний найм підприємцем працівників;

• комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприєм­ця після сплати податків, зборів та інших платежів;

• самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво тісно пов’язане з поняттям «бізнес».

Бізнес — це справа (діяльність), спрямована на отримання вигоди або прибутку.

Сутність підприємництва та його характерні риси

Конкуренція

Протиріччя

' - Ши, І Потреби

Рис. 1.3. Рушійні сили розвитку підприємництва

Сутність підприємництва та його характерні риси Сутність підприємництва та його характерні риси Сутність підприємництва та його характерні риси

ПІДПРИЄМНИЦТВО

подпись: підприємництво

Економічні закони рннку

Демократизація суспільства

подпись: економічні закони рннку
демократизація суспільства

Прагнення до відтворення матеріальних і духовних благ

подпись: прагнення до відтворення матеріальних і духовних благСуб’єктами у бізнесі можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Передбачаючи здійснення у кінцевому підсумку комерційних операцій, бізнес може бути у різних сферах — виробництві, торгівлі то­варами, банківській та страховій справах, проведенні транспортних, орендних та інших операцій.

Бізнес — поняття більш широке, ніж поняття підприємництво. Це обумовлюється двома основними обставинами.

1. Бізнес охоплює більший спектр видів діяльності шляхом проведення як одноразових, так і постійних бізнес-операцій. Підприємництво здійснюється тільки у видах діяльності, дозволених законодавством Ук­раїни. Наприклад, громадянин продав свій старий автомобіль знайомому за ціною вищою, ніж на ринку. На цій одноразовій операції він зробив бізнес, але такого учасника не можна назвати підприємцем. Мають місце випадки проведення бізнес-операцій у тіньовому секторі економіки.

Підприємець — той, хто пройшов процедуру державної реєстрації у місцевих органах влади, набув певного статусу, має ліцензію або тор­говий патент, сплачує податки, веде облік та документацію.

2.Кількість учасників у бізнесі більша, ніж кількість офіційно за­реєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності.

Підприємництво та бізнес мають схожі риси. Це — ініціативна та самостійна діяльність, ризик, відповідальність, ділові відносини між учасниками, вигідна справа, мобільність.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru