Трансформування агроформувань у ефективні виробничі структури

75

Як в плановій, так і в ринковій економіці основою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є раціональна його Л організація. Ще з початку минулого століття О. В. Чаянов писав: «обдумывая нужды нашего крестьянского хозяйства мы должны

•‘ТГ* •''Xм* •"У* •'ТС*1* **У —у •'"ЗГ“* •'«Г* »у •»■у •ТГ'* •Тр* •'"У* •'’У* **У* »у •'У* •’’У*

Признать, что не достает очень многого... То нет хорошего скота, то не хватает отсортированных высокосортных семян. Случается, что не достает земледельных машин для хорошей обработки почвы, случается и крупный недостаток в кормах, а в настоящее время у всех и везде проявляется полный недостаток в оборотных средст­вах, в капитале, нужном для обычного хозяйственного оборота.

Нередко, впрочем бывает и так, что как будто все, что нужно — и скот, и машины, и постройки, и семена — имеются на лицо, а дело все же не ладится. Хозяйство, несмотря на обилие всего, что нужно, трещит по всем швам и работает с перебоями, как плохо собранная машина.

...Очевидно, что здесь дело уже в недохватках машин, скота, а в неналаженности всего хозяйственного устройства, в недостаточ­ной организованности хозяйства...

В этой правильной организации хозяйства как раз и заключае­тся самый главный секрет земледелия. Часто все беды нашего крестьянского хозяйства заключаются не в недостатке, а в неуме­нии взяться за дело».

На сьогодні більшість агроформувань (97,4 %) є недержавними. На державні припадає тільки 2,6 %. Ці форми підприємств відріз­няються одна від одної статусом, засновниками, джерелами фор­мування майна, правом власності на землю, відповідальністю за зобов’язаннями. Водночас загальним для недержавних госпо­дарств є те, що вони створені за участю власників, мають підпри­ємницький характер діяльності, працюють на принципах само­окупності і самофінансування, мають бути конкурентоспромож­ними. Забезпечити таку спрямованість можливо лише за високої матеріальної зацікавленості працівників. Тільки це дасть змогу досягти поставленої мети в господарській діяльності, яка підпо­рядковується досягненню високих економічних та соціальних ре­зультатів, отриманню прибутку.

Приватна власність на землю та інші засоби виробництва зу­мовила два напрями використання їх — індивідуальне чи спільне з іншими власниками на принципах кооперації, колективної ор­ганізації праці та виробництва. При цьому, як показав досвід ре­формування агропромислового комплексу, колективна організація виробництва і праці на основі спільного використання приватної власності залишається основним напрямом організаційної струк­тури сільськогосподарських підприємств. Це дає змогу забезпечи­ти цілісність територій господарств, сівозмін, виутрішньогосподар - ^ ських доріг, полезахисних лісових смуг, меліоративних споруд, •й тваринницьких комплексів, об’єктів виробничої і соціальної ін-

О фраструктури. Реформування відносин власності, форм господа - а рювання не можливо поєднувати зі створенням нового виробничо - го потенціалу та інфраструктури підприємств. За цих умов потріб-

* но повніше використовувати потенціал великих сільськогосподар - **♦

76 *'*'■ •'*'* *"*'* *'*■'* ■'*'* *'*'* *'*'* *'*'* *ТГ* *ТГ* *Т* «ТГ* *тг* *тг-

Ських підприємств з високим рівнем концентрації виробництва у формі колективів власників. Власність на землю та інші засоби виробництва в нових умовах має стати реальною основою матеріа­льної зацікавленості та відповідальності їхніх колективів. При цьому дія чинника матеріальної зацікавленості власників за спі­льного використання землі та майна має бути визначальною по­рівняно з інтересами держави, засновників, інвесторів, комерцій­них та банківських структур. Досі ці умови практично не врахову­вали. Власники залишаються безправними і незацікавленими, що суперечить сутності реформ.

Нові виробничі структури залежно від кількості власників, їх земельних і майнових паїв організували різні за розміром підпри­ємства, які поки що не відповідають економічному та юридичному статусу. В результаті роль власності як капіталу в процесі вироб­ництва не стала визначальною з усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Тому певна частина реформованих госпо­дарств послідовно трансформуватиметься в такі організаційно - правові форми, які найповніше враховуватимуть насамперед ін­тереси власників, безпосередньо зайнятих у сфері матеріального виробництва. В реформованих господарствах на всіх рівнях струк- туризації має забезпечуватися відповідність економічного й юри­дичного статусу підприємств, їхніх підрозділів і власників новим відносинам власності, її ролі і мотивації ефективного розвитку ви­робництва. За всіх підходів і методів удосконалення відносин влас­ності і форм господарювання власник-товаровиробник повинен мати гарантовану матеріальну зацікавленість та нести відповідну відповідальність за кінцеві результати виробництва, економічний

І соціальний розвиток своїх підприємств. Інтересам власників - товаровиробників має бути підпорядкована організаційна струк­тура господарюючих суб’єктів під кутом зору утвердження їх еко­номічної самостійності й самоуправління, самофінансування і кон­курентоспроможності.

Сільськогосподарські підприємства можуть трансформуватися та удосконалюватися з дотриманням таких вимог:

♦ добровільність членів підприємства у прийнятті рішення про трансформацію, термін її проведення, вибір форм нових форму­вань, організаційно-методичних засад реструктуризації;

♦ підтримання колективних та індивідуальних інтересів усіх власників земельних і майнових паїв;

♦ врахування пропозицій членів підприємства щодо організації здійснення трансформації, вільний доступ їх до всіх матеріалів, пов’язаних з приватизацією і реформуванням господарств.

Трансформування сільськогосподарських підприємств — про­цес тривалий і потребує:

♦ систематичної інвентаризації майна підприємства, всіх його.

77

Активів та пасивів, у разі потреби — переоцінення або уточнення ^ вартості майна; *

•тг* *т* »пг* •пг* *пгт лпгт •пг* «тг* «ТГ* •■тг* «ТГ* •'ТГ*

♦ обліку пайового фонду та індивідуальних майнових паїв чле­нів підприємства;

♦ видачі майна в натурі у разі виходу осіб зі складу сільського­сподарських підприємств;

♦ забезпечення державними актами на право приватної влас­ності на землю;

♦ створення передумов для формування нових економічних приватних агроформувань;

♦ розподілення майна і землі між новими господарюючими суб’єктами у разі поділу господарства та створення на його основі двох чи більше юридичних осіб або економічно самостійних під­розділів;

♦ розроблення установчих документів підприємств, створених унаслідок реструктуризації, та реєстрації нових юридичних осіб, або трансформації економічно-самостійних підрозділів;

♦ проведення серед членів підприємства інформаційно-роз’яс - нювальної роботи з питань щодо трансформації;

♦ кадрово-управлінське забезпечення реструктуризації.

У процесі трансформування на основі діючих підприємств мо­жуть створюватися одне чи більше товариств з обмеженою відпо­відальністю (ТОВ), фермерські господарства, кооперативи, приват­но-орендні підприємства, інші організаційно-правові форми. За­звичай у таких агроформуваннях менше людей, управління здійс­нюється ефективніше, робота дає ліпші результати.

Керівники господарств і фахівці, які користуються довірою вла­сників землі та майна, можуть створювати на основі реформова­них підприємств приватні формування завдяки оренді майна і землі членів колективу. Співзасновниками нових агроформувань можуть бути представники промислових, переробних, агросервіє - них підприємств, комерційних структур, банків як потенційні ін­вестори.

Згідно з чинним законодавством підприємство може трансфор­муватися в господарські товариства: акціонерні (відкритого і за­критого типу), з обмеженою або повною відповідальністю, коман - дитні, сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарст­ва, приватно-орендні підприємства, індивідуальне підприємство без створення юридичної особи.

Для розроблення програми реструктуризації підприємства та її практичного здійснення важливо забезпечити:

♦ узгодження позицій членів підприємства щодо збереження цілісності підприємства чи доцільності його поділу на кілька струк­тур, їх кількості, розмірів, спеціалізації тощо;

♦ вивчення питань, пов’язаних з організацією використання прав на земельні й майнові паї та їх натуралізації;

♦ опрацювання варіантів кооперації новостворених підпри-

♦вибір форм використання об’єктів виробничої інфраструктури, в яких зацікавлені всі новостворені підприємства або частина їх;

♦вирішення низки питань соціального значення, працевлаш­тування у нових формуваннях, соціальне підтримання їхніх чле­нів, передавання об’єктів соціальної сфери на баланс місцевої влади.

Трансформування в підприємницькі структури може здійсню­ватися зі збереженням цілісності підприємств як єдиного госпо­дарського (земельно-майнового) комплексу або зі створенням на його основі двох або більше господарств-правонаступників. Ство­рення підприємницької структури без поділу господарства на два і більше нових агроформувань доцільне у разі:

♦ необхідності збереження цілісності великих майнових (техно­логічних) комплексів (тваринницьких, птахівничих, овочевих, пе­реробних тощо), руйнування яких призведе до великих економіч­них втрат;

♦ неможливості ефективного використання після розподілен­ня об’єктів виробничої інфраструктури, зрошувальних систем тощо;

♦ надання внутрішньогосподарським структурам економічної самостійності, організації їх роботи на комерційному розрахунку;

♦ відсутності реальних засновників і досвідчених керівників, здатних забезпечити ефективний розвиток створених унаслідок поділу нових підприємств.

Обґрунтування необхідності збереження цілісності підприємст­ва має містити ризики та їхні наслідки, які можуть бути під час поділу підприємства. Якщо реструктуризація здійснюється без по­ділу підприємства, то створюється одна юридична особа — право­наступник. При цьому засновниками можуть бути одна особа (приватне підприємство, фермерське господарство), кілька осіб (товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товарист­во) або багато осіб (акціонерне товариство, сільськогосподарський кооператив). Активи нової юридичної особи формуються завдяки внескам засновників до статутного фонду. Особи, які не є заснов­никами нового агроформування, можуть передати новому підпри­ємству своє майно в оренду або використовувати його в індивідуа­льному господарстві. Земельні частки після виділення їх у натурі всі фізичні особи (у тому числі засновники) передають юридичній особі за договором оренди.

Іншим варіантом створення підприємницьких структур на ос­нові сільськогосподарських підприємств є поділ їх на кілька нових формувань. Для цього мають бути:

♦наявність доказових мотивів, що поділ підприємства — най-

79

Прийнятніший варіант реструктуризації, який забезпечить ефек­тивніше його функціонування порівняно зі збереженням ціліснос - ті підприємства; ...

Т* т* «чг* »чг* - чг - *чг* «чг* - чг* -ЧГ* •ЧГ* *чг* «чг* »тг* •тг* •чг*

♦ наявність лідерів, здатних за своїми менеджерськими якос­тями забезпечити ефективне функціонування нового агроформу - вання;

♦ обґрунтування організаційних підходів до поділу (за сільсь­кими поселеннями, за спеціалізацією, за структурними підрозді­лами реструктуризованого підприємства, за можливістю підпри­ємницької діяльності, за перспективними інтересами тощо);

♦ недопущення (обмеження) надмірного подрібнення підприєм­ства. Концентрація має бути умовою ефективного функціонування новоствореної виробничо-підприємницької структури;

♦ можливість (доцільність) організації у разі потреби коопе­ративних відносин мім« створеними в порядку поділу підприєм­ствами.

Унаслідок поділу підприємства можуть створюватися два або більше підприємств-правонаступників.

Трансформаційні зміни у формах господарювання, як показу­ють дослідження, поки не супроводжуються зміцненням матеріа­льно-технічної бази, фінансовою стабілізацією, створенням умов для розширеного відтворення та інтенсифікації виробництва. За такого стану першочергове значення має інноваційна спрямова­ність інтенсифікації. Такий напрям, як свідчить аналіз роботи аг - роформувань, у ринкових умовах забезпечує їм високу економічну та фінансову стабільність. Тобто в сучасних агроформуваннях чинники інтенсифікації мають обов’язково ґрунтуватися на вико­ристанні складових досягнень науково-технічного прогресу: біоло­гічних, технічних та технологічних, екологічних, економічних, соціальних, інформаційних. Комплекс цих вирішальних чинни­ків, як показують проведені дослідження на основі експертного оцінювання їхніх складових, у великих господарствах може бути використаний на 100 %, у середніх — 40 - 50, малих — 15-20 %.

Як показали розробки, частка підприємств, сформованих на колективній організації праці, у виробництві окремих видів про­дукції може становити 60 - 90 %. При цьому великотоварні сільсь­когосподарські підприємства можуть і надалі посідати провідне місце у виробництві продовольчого і фуражного зерна, цукрового буряку, соняшнику, продукції садівництва, молока та яловичини, продукції свинарства та птахівництва. В цих агроформуваннях основна увага має приділятися підвищенню конкурентоспромож­ності цієї продукції.

Розділ З

80

Однак унаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин конкурен­тоспроможність реформованих сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств залишається низькою. Доступні для нашого товаровиробника чинники підвищення конкурентоспро­можності, які пов’язані з якістю продукції та ціновою конкур енто - ’■ спроможністю, потребують посилення критичного самоаналізу розвитку й обґрунтованого визначення стратегічної спрямованості

Виробничої діяльності. Збереження багатогалузевого характеру виробництва, так само як і перехід до монопродукції на рівні під­приємств, порушило їх організаційно-технологічну структуру, не забезпечує у межах господарств раціонального поєднання велико­го, середнього і малого виробництв.

У зв’язку з цим у розвитку сільськогосподарських підприємств на майбутнє неприпустимим є як багатогалузева спрямованість їх, так і виробництво монопродукції, що має місце останнім часом. Тобто на перспективу для кожного агроформування має передба­чатися науково обґрунтований склад галузей та їх розміщення за підрозділами. Це має принципове значення, оскільки пов’язано зі створенням відповідного ресурсного потенціалу на основі іннова­ційних рішень.

Сучасні агроформування, як показав досвід роботи їх в умовах ринку, доцільно орієнтувати на масштабніший та глибший розпо­діл праці, посилення та розвиток внутрішньогосподарських, міжго­сподарських і міжгалузевих зв’язків, з урахуванням яких потрібно формувати перспективні типи підприємств й об’єднань. Трансфор­маційна динаміка агроформувань має супроводжуватися поглиб­ленням спеціалізації та збільшенням кількості самостійних органі­заційно-господарських структур з використанням сучасної техніки та технології. Нині у більшості господарств цих вимог не дотриму­ють, підрозділи не є спеціалізованими. На перспективу у підприєм­ствах і підрозділах, зайнятих виробництвом продукції рослинницт­ва, доцільна їх спеціалізація на виробництві озимої пшениці, на­сіння, цукрового буряку, соняшнику, овочевих, плодоягідної продук­ції, кормових. Ці культури залежно від концентрації, як показали розробки, можуть виступати типоутворюючими або в поєднанні з іншими галузями визначати спеціалізацію підрозділів і господарс­тва. Щодо тваринництва послідовний розподіл праці може супрово­джуватися виділенням у межах підприємства самостійних органі­заційно-технологічних ланок: виробництво молока; вирощування та відгодівля надремонтного молодняку на м’ясо; вирощування ре­монтного молодняку; вирощування та відгодівля молодняку спеці­алізованих м’ясних порід. У свинарстві доцільні такі організаційно - технологічні ланки: відтворення та вирощування поросят до 4-мі - сячного віку; відгодівля молодняку з 4-місячного віку і до реалізації на м’ясо; відтворення та вирощування ремонтного помісного пого­лів’я. У вівчарстві організаційно-технологічні ланки можуть бути із закінченим циклом відтворення; утриманням маточного поголів’я; вирощуванням ремонтного та племінного молодняку. Птахівництво на перспективу доцільно формувати на створеній системі спеціалі­зованих господарств промислового типу, цеховій формі спеціаліза­ції та концентрації виробництва. А

81

Формування таких спеціалізованих ланок тваринництва стриму - ' ється ліквідацією цієї галузі майже в половині господарств країни та

•

Малою кількістю поголів’я в тих підприємствах, де воно залишилося, що виправдовується збитковістю галузі. Водночас проведене дослі­дження по областях, районах і господарствах показує, що з підви­щенням питомої ваги тваринництва в структурі товарної продукції забезпечується такий самий рівень рентабельності, як і за виробни­цтва так званих вигідних високодохідних ринкових культур.

На перспективу за умов обов’язкового об’єднання галузей рос­линництва і тваринництва та найдосконалішої спеціалізації в структурі товарної продукції господарств провідними галузями можуть бути: зернові — 50-55 %, цукровий буряк — ЗО - 35, со­няшник — ЗО - 35, овочі — ЗО - 50, плоди і ягоди — 50 - 60, молоч­не скотарство — 70 - 75, вирощування молодняку на м’ясо — 80 - 85, вирощування нетелей — 60- 80, свинарство — 70 - 80, птахівни­цтво — 75 - 80, вівчарство — 50-60 %. Скорочення витрат завдя­ки концентрації виробництва та підвищенню рівня його спеціалі­зації може становити за інших однакових умов 20 - 25 %, підви­щення продуктивності праці — в 2 - 2,5 раза.

Створення ефективної галузевої структури агроформувань на основі розподілу праці, об’єднання різних за розмірами галузей і розміщення їх за підрозділами за сучасних умов потребує поси­лення принципів кооперації та інтеграції. Для агроформувань найістотнішим с процес кооперації, який пов’язаний з трьома ос­новними напрямами. Перший — кооперація на рівні первинних виробничих підрозділів у складі великотоварних сільськогоспо­дарських підприємств. Основа — об’єднання земельних і майно­вих паїв членів трудового колективу підприємства. Кількість та­ких підрозділів у спеціалізованих господарствах може становити 8 - 10, а в багатогалузевих — 15 - 20. Відповідно, в структурі під­розділи рослинницького напряму можуть становити 45 - 50 %, молочного — 20 - 22, свинарського — 10 - 11, з вирощування мо­лодняку великої рогатої худоби — 10 - 12, інших галузей — 10-12 %. Другий напрям — кооперація підприємств, колектив­них та особистих господарств з виробництва певних видів продук­ції, особливо тваринництва, включаючи міжгосподарську коопе­рацію. Основа — об’єднання для спільної діяльності окремих фун­кцій господарств з метою ефективного використання виробничих ресурсів. Зберігається економічна, юридична самостійність, розпо­рядження доходами спільного підприємства є прерогативою учас­ників кооперації. За інших однакових умов така концентрація сприятиме збільшенню в 1,6 - 2 рази продуктивності поголів’я мо - ^ лодняку великої рогатої худоби і свиней, зменшенню затрат праці •| на 1 ц приросту в 3 рази, кормів — у 2 рази, собівартості — на 25 - 40 %. Третій напрям — це кооперація приватних товаро - виробників зі створенням системи обслуговуючих кооперативів.

* Така кооперація буде вигідною і для підприємств. Мета — звести до мінімуму втрати продукції під час реалізації її. Як показав

Аналіз, на сьогодні товаровиробник недоотримує близько 50 % кош­тів від реалізації продукції. За сучасних умов у сільському госпо­дарстві для кооперації характерною особливістю має стати широка диверсифікація діяльності: виробничої, закупівельно-постачаль­ницької, кредитної, інвестиційної. Це забезпечить стабілізацію сільськогосподарського виробництва, збільшення обсягів та по­ліпшення якості продукції, фінансового стану товаровиробників, зміцнення регіонального ринку продовольства та поліпшення продовольчого забезпечення населення.

Доцільно посилити єдність функціонування сучасних сільсько­господарських підприємств з галузями переробної промисловості, сфери заготівлі, транспорту, торгівлі, фінансовими структурами, які безпосередньо беруть участь у виробництві та доведенні сіль­ськогосподарської продукції і продуктів її перероблення до спожи­вачів. Інтеграційні зв'язки для сільськогосподарського товарови­робника вкрай необхідні для зменшення ризику за слабкої елас­тичності попиту на продукцію, невідрегульованості продовольчого ринку, необхідності підвищення конкурентоспроможності, розши­рення робочих місць. З 1990 по 2004 рр. частка продукції перероб­ки у структурі товарної продукції сільськогосподарських підпри­ємств зменшилася. Водночас уже на рівні підприємств продукція перероблення може становити 25 - ЗО %, а в господарствах, на­ближених до основної маси споживачів, — до 70-80%. Участь агроформувань в інтеграційних процесах має відбуватися в на­прямі створення агропромислових виробництв на рівні підпри­ємств, об’єднань, агропромислово-фінансових груп, вертикальних інтегрованих структур — галузевих, господарських товариств, спі­лок, асоціацій тощо. Потрібно створити продуктові підкомплекси району — молочного, м’ясного, цукробурякового, плодоовочевого та ін. Заслуговує на увагу створення з метою залучення інвести­цій, пришвидшення оновлення матеріально-технічної бази, по­глиблення перероблення сільськогосподарської продукції та ви­рішення соціальних проблем села агропромислових холдингів. Участь сільськогосподарських товаровиробників у такому типі ін­тегрованих формувань потребує державного підтримання в на­прямі збереження власності селян і створення умов співпраці на принципах однакової окупності капіталу, включаючи землю, що, як показує досвід, не забезпечується.