Трансформування агроформувань у ефективні виробничі структури
75 |
Як в плановій, так і в ринковій економіці основою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є раціональна його Л організація. Ще з початку минулого століття О. В. Чаянов писав: «обдумывая нужды нашего крестьянского хозяйства мы должны
•‘ТГ* •''Xм* •"У* •'ТС*1* **У —у •'"ЗГ“* •'«Г* »у •»■у •ТГ'* •Тр* •'"У* •'’У* **У* »у •'У* •’’У*
Признать, что не достает очень многого... То нет хорошего скота, то не хватает отсортированных высокосортных семян. Случается, что не достает земледельных машин для хорошей обработки почвы, случается и крупный недостаток в кормах, а в настоящее время у всех и везде проявляется полный недостаток в оборотных средствах, в капитале, нужном для обычного хозяйственного оборота.
Нередко, впрочем бывает и так, что как будто все, что нужно — и скот, и машины, и постройки, и семена — имеются на лицо, а дело все же не ладится. Хозяйство, несмотря на обилие всего, что нужно, трещит по всем швам и работает с перебоями, как плохо собранная машина.
...Очевидно, что здесь дело уже в недохватках машин, скота, а в неналаженности всего хозяйственного устройства, в недостаточной организованности хозяйства...
В этой правильной организации хозяйства как раз и заключается самый главный секрет земледелия. Часто все беды нашего крестьянского хозяйства заключаются не в недостатке, а в неумении взяться за дело».
На сьогодні більшість агроформувань (97,4 %) є недержавними. На державні припадає тільки 2,6 %. Ці форми підприємств відрізняються одна від одної статусом, засновниками, джерелами формування майна, правом власності на землю, відповідальністю за зобов’язаннями. Водночас загальним для недержавних господарств є те, що вони створені за участю власників, мають підприємницький характер діяльності, працюють на принципах самоокупності і самофінансування, мають бути конкурентоспроможними. Забезпечити таку спрямованість можливо лише за високої матеріальної зацікавленості працівників. Тільки це дасть змогу досягти поставленої мети в господарській діяльності, яка підпорядковується досягненню високих економічних та соціальних результатів, отриманню прибутку.
Приватна власність на землю та інші засоби виробництва зумовила два напрями використання їх — індивідуальне чи спільне з іншими власниками на принципах кооперації, колективної організації праці та виробництва. При цьому, як показав досвід реформування агропромислового комплексу, колективна організація виробництва і праці на основі спільного використання приватної власності залишається основним напрямом організаційної структури сільськогосподарських підприємств. Це дає змогу забезпечити цілісність територій господарств, сівозмін, виутрішньогосподар - ^ ських доріг, полезахисних лісових смуг, меліоративних споруд, •й тваринницьких комплексів, об’єктів виробничої і соціальної ін-
О фраструктури. Реформування відносин власності, форм господа - а рювання не можливо поєднувати зі створенням нового виробничо - го потенціалу та інфраструктури підприємств. За цих умов потріб-
* но повніше використовувати потенціал великих сільськогосподар - **♦
76 *'*'■ •'*'* *"*'* *'*■'* ■'*'* *'*'* *'*'* *'*'* *ТГ* *ТГ* *Т* «ТГ* *тг* *тг-
Ських підприємств з високим рівнем концентрації виробництва у формі колективів власників. Власність на землю та інші засоби виробництва в нових умовах має стати реальною основою матеріальної зацікавленості та відповідальності їхніх колективів. При цьому дія чинника матеріальної зацікавленості власників за спільного використання землі та майна має бути визначальною порівняно з інтересами держави, засновників, інвесторів, комерційних та банківських структур. Досі ці умови практично не враховували. Власники залишаються безправними і незацікавленими, що суперечить сутності реформ.
Нові виробничі структури залежно від кількості власників, їх земельних і майнових паїв організували різні за розміром підприємства, які поки що не відповідають економічному та юридичному статусу. В результаті роль власності як капіталу в процесі виробництва не стала визначальною з усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Тому певна частина реформованих господарств послідовно трансформуватиметься в такі організаційно - правові форми, які найповніше враховуватимуть насамперед інтереси власників, безпосередньо зайнятих у сфері матеріального виробництва. В реформованих господарствах на всіх рівнях струк- туризації має забезпечуватися відповідність економічного й юридичного статусу підприємств, їхніх підрозділів і власників новим відносинам власності, її ролі і мотивації ефективного розвитку виробництва. За всіх підходів і методів удосконалення відносин власності і форм господарювання власник-товаровиробник повинен мати гарантовану матеріальну зацікавленість та нести відповідну відповідальність за кінцеві результати виробництва, економічний
І соціальний розвиток своїх підприємств. Інтересам власників - товаровиробників має бути підпорядкована організаційна структура господарюючих суб’єктів під кутом зору утвердження їх економічної самостійності й самоуправління, самофінансування і конкурентоспроможності.
Сільськогосподарські підприємства можуть трансформуватися та удосконалюватися з дотриманням таких вимог:
♦ добровільність членів підприємства у прийнятті рішення про трансформацію, термін її проведення, вибір форм нових формувань, організаційно-методичних засад реструктуризації;
♦ підтримання колективних та індивідуальних інтересів усіх власників земельних і майнових паїв;
♦ врахування пропозицій членів підприємства щодо організації здійснення трансформації, вільний доступ їх до всіх матеріалів, пов’язаних з приватизацією і реформуванням господарств.
Трансформування сільськогосподарських підприємств — процес тривалий і потребує:
♦ систематичної інвентаризації майна підприємства, всіх його.
77 |
Активів та пасивів, у разі потреби — переоцінення або уточнення ^ вартості майна; *
•тг* *т* »пг* •пг* *пгт лпгт •пг* «тг* «ТГ* •■тг* «ТГ* •'ТГ*
♦ обліку пайового фонду та індивідуальних майнових паїв членів підприємства;
♦ видачі майна в натурі у разі виходу осіб зі складу сільськогосподарських підприємств;
♦ забезпечення державними актами на право приватної власності на землю;
♦ створення передумов для формування нових економічних приватних агроформувань;
♦ розподілення майна і землі між новими господарюючими суб’єктами у разі поділу господарства та створення на його основі двох чи більше юридичних осіб або економічно самостійних підрозділів;
♦ розроблення установчих документів підприємств, створених унаслідок реструктуризації, та реєстрації нових юридичних осіб, або трансформації економічно-самостійних підрозділів;
♦ проведення серед членів підприємства інформаційно-роз’яс - нювальної роботи з питань щодо трансформації;
♦ кадрово-управлінське забезпечення реструктуризації.
У процесі трансформування на основі діючих підприємств можуть створюватися одне чи більше товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ), фермерські господарства, кооперативи, приватно-орендні підприємства, інші організаційно-правові форми. Зазвичай у таких агроформуваннях менше людей, управління здійснюється ефективніше, робота дає ліпші результати.
Керівники господарств і фахівці, які користуються довірою власників землі та майна, можуть створювати на основі реформованих підприємств приватні формування завдяки оренді майна і землі членів колективу. Співзасновниками нових агроформувань можуть бути представники промислових, переробних, агросервіє - них підприємств, комерційних структур, банків як потенційні інвестори.
Згідно з чинним законодавством підприємство може трансформуватися в господарські товариства: акціонерні (відкритого і закритого типу), з обмеженою або повною відповідальністю, коман - дитні, сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарства, приватно-орендні підприємства, індивідуальне підприємство без створення юридичної особи.
Для розроблення програми реструктуризації підприємства та її практичного здійснення важливо забезпечити:
♦ узгодження позицій членів підприємства щодо збереження цілісності підприємства чи доцільності його поділу на кілька структур, їх кількості, розмірів, спеціалізації тощо;
♦ вивчення питань, пов’язаних з організацією використання прав на земельні й майнові паї та їх натуралізації;
♦ опрацювання варіантів кооперації новостворених підпри-
♦вибір форм використання об’єктів виробничої інфраструктури, в яких зацікавлені всі новостворені підприємства або частина їх;
♦вирішення низки питань соціального значення, працевлаштування у нових формуваннях, соціальне підтримання їхніх членів, передавання об’єктів соціальної сфери на баланс місцевої влади.
Трансформування в підприємницькі структури може здійснюватися зі збереженням цілісності підприємств як єдиного господарського (земельно-майнового) комплексу або зі створенням на його основі двох або більше господарств-правонаступників. Створення підприємницької структури без поділу господарства на два і більше нових агроформувань доцільне у разі:
♦ необхідності збереження цілісності великих майнових (технологічних) комплексів (тваринницьких, птахівничих, овочевих, переробних тощо), руйнування яких призведе до великих економічних втрат;
♦ неможливості ефективного використання після розподілення об’єктів виробничої інфраструктури, зрошувальних систем тощо;
♦ надання внутрішньогосподарським структурам економічної самостійності, організації їх роботи на комерційному розрахунку;
♦ відсутності реальних засновників і досвідчених керівників, здатних забезпечити ефективний розвиток створених унаслідок поділу нових підприємств.
Обґрунтування необхідності збереження цілісності підприємства має містити ризики та їхні наслідки, які можуть бути під час поділу підприємства. Якщо реструктуризація здійснюється без поділу підприємства, то створюється одна юридична особа — правонаступник. При цьому засновниками можуть бути одна особа (приватне підприємство, фермерське господарство), кілька осіб (товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство) або багато осіб (акціонерне товариство, сільськогосподарський кооператив). Активи нової юридичної особи формуються завдяки внескам засновників до статутного фонду. Особи, які не є засновниками нового агроформування, можуть передати новому підприємству своє майно в оренду або використовувати його в індивідуальному господарстві. Земельні частки після виділення їх у натурі всі фізичні особи (у тому числі засновники) передають юридичній особі за договором оренди.
Іншим варіантом створення підприємницьких структур на основі сільськогосподарських підприємств є поділ їх на кілька нових формувань. Для цього мають бути:
♦наявність доказових мотивів, що поділ підприємства — най-
79 |
Прийнятніший варіант реструктуризації, який забезпечить ефективніше його функціонування порівняно зі збереженням ціліснос - ті підприємства; ...
Т* т* «чг* »чг* - чг - *чг* «чг* - чг* -ЧГ* •ЧГ* *чг* «чг* »тг* •тг* •чг*
♦ наявність лідерів, здатних за своїми менеджерськими якостями забезпечити ефективне функціонування нового агроформу - вання;
♦ обґрунтування організаційних підходів до поділу (за сільськими поселеннями, за спеціалізацією, за структурними підрозділами реструктуризованого підприємства, за можливістю підприємницької діяльності, за перспективними інтересами тощо);
♦ недопущення (обмеження) надмірного подрібнення підприємства. Концентрація має бути умовою ефективного функціонування новоствореної виробничо-підприємницької структури;
♦ можливість (доцільність) організації у разі потреби кооперативних відносин мім« створеними в порядку поділу підприємствами.
Унаслідок поділу підприємства можуть створюватися два або більше підприємств-правонаступників.
Трансформаційні зміни у формах господарювання, як показують дослідження, поки не супроводжуються зміцненням матеріально-технічної бази, фінансовою стабілізацією, створенням умов для розширеного відтворення та інтенсифікації виробництва. За такого стану першочергове значення має інноваційна спрямованість інтенсифікації. Такий напрям, як свідчить аналіз роботи аг - роформувань, у ринкових умовах забезпечує їм високу економічну та фінансову стабільність. Тобто в сучасних агроформуваннях чинники інтенсифікації мають обов’язково ґрунтуватися на використанні складових досягнень науково-технічного прогресу: біологічних, технічних та технологічних, екологічних, економічних, соціальних, інформаційних. Комплекс цих вирішальних чинників, як показують проведені дослідження на основі експертного оцінювання їхніх складових, у великих господарствах може бути використаний на 100 %, у середніх — 40 - 50, малих — 15-20 %.
Як показали розробки, частка підприємств, сформованих на колективній організації праці, у виробництві окремих видів продукції може становити 60 - 90 %. При цьому великотоварні сільськогосподарські підприємства можуть і надалі посідати провідне місце у виробництві продовольчого і фуражного зерна, цукрового буряку, соняшнику, продукції садівництва, молока та яловичини, продукції свинарства та птахівництва. В цих агроформуваннях основна увага має приділятися підвищенню конкурентоспроможності цієї продукції.
Розділ З |
80 |
Однак унаслідок об’єктивних і суб’єктивних причин конкурентоспроможність реформованих сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств залишається низькою. Доступні для нашого товаровиробника чинники підвищення конкурентоспроможності, які пов’язані з якістю продукції та ціновою конкур енто - ’■ спроможністю, потребують посилення критичного самоаналізу розвитку й обґрунтованого визначення стратегічної спрямованості
Виробничої діяльності. Збереження багатогалузевого характеру виробництва, так само як і перехід до монопродукції на рівні підприємств, порушило їх організаційно-технологічну структуру, не забезпечує у межах господарств раціонального поєднання великого, середнього і малого виробництв.
У зв’язку з цим у розвитку сільськогосподарських підприємств на майбутнє неприпустимим є як багатогалузева спрямованість їх, так і виробництво монопродукції, що має місце останнім часом. Тобто на перспективу для кожного агроформування має передбачатися науково обґрунтований склад галузей та їх розміщення за підрозділами. Це має принципове значення, оскільки пов’язано зі створенням відповідного ресурсного потенціалу на основі інноваційних рішень.
Сучасні агроформування, як показав досвід роботи їх в умовах ринку, доцільно орієнтувати на масштабніший та глибший розподіл праці, посилення та розвиток внутрішньогосподарських, міжгосподарських і міжгалузевих зв’язків, з урахуванням яких потрібно формувати перспективні типи підприємств й об’єднань. Трансформаційна динаміка агроформувань має супроводжуватися поглибленням спеціалізації та збільшенням кількості самостійних організаційно-господарських структур з використанням сучасної техніки та технології. Нині у більшості господарств цих вимог не дотримують, підрозділи не є спеціалізованими. На перспективу у підприємствах і підрозділах, зайнятих виробництвом продукції рослинництва, доцільна їх спеціалізація на виробництві озимої пшениці, насіння, цукрового буряку, соняшнику, овочевих, плодоягідної продукції, кормових. Ці культури залежно від концентрації, як показали розробки, можуть виступати типоутворюючими або в поєднанні з іншими галузями визначати спеціалізацію підрозділів і господарства. Щодо тваринництва послідовний розподіл праці може супроводжуватися виділенням у межах підприємства самостійних організаційно-технологічних ланок: виробництво молока; вирощування та відгодівля надремонтного молодняку на м’ясо; вирощування ремонтного молодняку; вирощування та відгодівля молодняку спеціалізованих м’ясних порід. У свинарстві доцільні такі організаційно - технологічні ланки: відтворення та вирощування поросят до 4-мі - сячного віку; відгодівля молодняку з 4-місячного віку і до реалізації на м’ясо; відтворення та вирощування ремонтного помісного поголів’я. У вівчарстві організаційно-технологічні ланки можуть бути із закінченим циклом відтворення; утриманням маточного поголів’я; вирощуванням ремонтного та племінного молодняку. Птахівництво на перспективу доцільно формувати на створеній системі спеціалізованих господарств промислового типу, цеховій формі спеціалізації та концентрації виробництва. А
81 |
Формування таких спеціалізованих ланок тваринництва стриму - ' ється ліквідацією цієї галузі майже в половині господарств країни та
•
Малою кількістю поголів’я в тих підприємствах, де воно залишилося, що виправдовується збитковістю галузі. Водночас проведене дослідження по областях, районах і господарствах показує, що з підвищенням питомої ваги тваринництва в структурі товарної продукції забезпечується такий самий рівень рентабельності, як і за виробництва так званих вигідних високодохідних ринкових культур.
На перспективу за умов обов’язкового об’єднання галузей рослинництва і тваринництва та найдосконалішої спеціалізації в структурі товарної продукції господарств провідними галузями можуть бути: зернові — 50-55 %, цукровий буряк — ЗО - 35, соняшник — ЗО - 35, овочі — ЗО - 50, плоди і ягоди — 50 - 60, молочне скотарство — 70 - 75, вирощування молодняку на м’ясо — 80 - 85, вирощування нетелей — 60- 80, свинарство — 70 - 80, птахівництво — 75 - 80, вівчарство — 50-60 %. Скорочення витрат завдяки концентрації виробництва та підвищенню рівня його спеціалізації може становити за інших однакових умов 20 - 25 %, підвищення продуктивності праці — в 2 - 2,5 раза.
Створення ефективної галузевої структури агроформувань на основі розподілу праці, об’єднання різних за розмірами галузей і розміщення їх за підрозділами за сучасних умов потребує посилення принципів кооперації та інтеграції. Для агроформувань найістотнішим с процес кооперації, який пов’язаний з трьома основними напрямами. Перший — кооперація на рівні первинних виробничих підрозділів у складі великотоварних сільськогосподарських підприємств. Основа — об’єднання земельних і майнових паїв членів трудового колективу підприємства. Кількість таких підрозділів у спеціалізованих господарствах може становити 8 - 10, а в багатогалузевих — 15 - 20. Відповідно, в структурі підрозділи рослинницького напряму можуть становити 45 - 50 %, молочного — 20 - 22, свинарського — 10 - 11, з вирощування молодняку великої рогатої худоби — 10 - 12, інших галузей — 10-12 %. Другий напрям — кооперація підприємств, колективних та особистих господарств з виробництва певних видів продукції, особливо тваринництва, включаючи міжгосподарську кооперацію. Основа — об’єднання для спільної діяльності окремих функцій господарств з метою ефективного використання виробничих ресурсів. Зберігається економічна, юридична самостійність, розпорядження доходами спільного підприємства є прерогативою учасників кооперації. За інших однакових умов така концентрація сприятиме збільшенню в 1,6 - 2 рази продуктивності поголів’я мо - ^ лодняку великої рогатої худоби і свиней, зменшенню затрат праці •| на 1 ц приросту в 3 рази, кормів — у 2 рази, собівартості — на 25 - 40 %. Третій напрям — це кооперація приватних товаро - виробників зі створенням системи обслуговуючих кооперативів.
* Така кооперація буде вигідною і для підприємств. Мета — звести до мінімуму втрати продукції під час реалізації її. Як показав
Аналіз, на сьогодні товаровиробник недоотримує близько 50 % коштів від реалізації продукції. За сучасних умов у сільському господарстві для кооперації характерною особливістю має стати широка диверсифікація діяльності: виробничої, закупівельно-постачальницької, кредитної, інвестиційної. Це забезпечить стабілізацію сільськогосподарського виробництва, збільшення обсягів та поліпшення якості продукції, фінансового стану товаровиробників, зміцнення регіонального ринку продовольства та поліпшення продовольчого забезпечення населення.
Доцільно посилити єдність функціонування сучасних сільськогосподарських підприємств з галузями переробної промисловості, сфери заготівлі, транспорту, торгівлі, фінансовими структурами, які безпосередньо беруть участь у виробництві та доведенні сільськогосподарської продукції і продуктів її перероблення до споживачів. Інтеграційні зв'язки для сільськогосподарського товаровиробника вкрай необхідні для зменшення ризику за слабкої еластичності попиту на продукцію, невідрегульованості продовольчого ринку, необхідності підвищення конкурентоспроможності, розширення робочих місць. З 1990 по 2004 рр. частка продукції переробки у структурі товарної продукції сільськогосподарських підприємств зменшилася. Водночас уже на рівні підприємств продукція перероблення може становити 25 - ЗО %, а в господарствах, наближених до основної маси споживачів, — до 70-80%. Участь агроформувань в інтеграційних процесах має відбуватися в напрямі створення агропромислових виробництв на рівні підприємств, об’єднань, агропромислово-фінансових груп, вертикальних інтегрованих структур — галузевих, господарських товариств, спілок, асоціацій тощо. Потрібно створити продуктові підкомплекси району — молочного, м’ясного, цукробурякового, плодоовочевого та ін. Заслуговує на увагу створення з метою залучення інвестицій, пришвидшення оновлення матеріально-технічної бази, поглиблення перероблення сільськогосподарської продукції та вирішення соціальних проблем села агропромислових холдингів. Участь сільськогосподарських товаровиробників у такому типі інтегрованих формувань потребує державного підтримання в напрямі збереження власності селян і створення умов співпраці на принципах однакової окупності капіталу, включаючи землю, що, як показує досвід, не забезпечується.