Запрошуємо розробників корисного устаткування до співпраці

Управління ринком техногенної небезпеки засобами екологічного маркетингу

За обставин високого рівня техногенної та природної небезпе­ки в Україні діючий механізм захисту населення і територій, спрямований на запобігання, попередження, ліквідацію наслід­ків надзвичайних ситуацій, а також на скорочення, поглинання, переробку, утилізацію, знешкодження або розміщення антропо­генних викидів та скидів, є недосконалим і не забезпечує вико­нання органами державної влади та суб'єктами господарювання своїх функцій. Сьогодні постала проблема формування такого механізму управління, який би сприяв стабільному розвитку сус­пільства і давав би змогу більш ефективно управляти існуючою і прогнозованою техногенною небезпекою.

Проблемам економічної оцінки навколишнього природного се­редовища присвячують свої праці провідні вчені як в Україні, так і за кордоном, зокрема О. Ф. Балацький, І. К. Бистряков, С. М. Бобильов, І. М. Вахович, С. В. Гошовський, В. А. Голян, М. І. Долішній, Ю. В. Євдокимов, С. М. Ілляшенко, Л. В. Дейнека, С. М. Козьменко, О. Е. Медвєдєва, Л. Г. Мельник, Є. В. Мішенін,

І. В. Недін, М. К. Прокоп, І. І. Рудько, Л. С. Гринів, І. М. Потравний,

B. М. Тарасевич, В. М. Трегобчук, Є. В. Хлобистов, О. М. Царенко тощо, проблемам екологічної безпеки регіону — З. В. Герасимчук,

C. І. Дорогунцов, А. Качинський, А. М. Федорищева, А. О. Олексюк, проблемам формування екологічної політики — В. І. Дьомкін, В. С. Кравців. Багато науковців, зокрема В. М. Навроцький, М. В. Аркинд, С. І. Лебедевич, В. А. Одинець, Ю. І. Стадницький, В. Я. Шевчук, досліджують проблему екологічної безпеки та еко­логічного аудиту, а проблеми розвитку екологічного маркетингу та екологічного ринку вирішували Г. В. Вайданич, А. М. Вічевич, А. П. Дідович, Р. М. Марутовський, І. І. Дідович, О. В. Садченко, О. Г. Стегній, Ю. Ю. Туниця.

Проте у перелічених дослідженнях не приділено достатньої уваги формуванню механізмів управління техногенною небезпе­кою, методології визначення її кількісних показників та форму­вання ринку для продажу цієї небезпеки у формі екологічної одиниці, яка введена в обіг КМУ як одиниця установленої кіль­кості антропогенних викидів та скидів. Тобто виникає імператив формування екологічного ринку із розвиненою системою товарно - грошових відносин під час реалізації заходів щодо скорочення викидів та скидів, а також зберігання, торгівлі та використання цих самих одиниць за умов ринкової економіки. Однак проект Закону України «Про екологічний ринок України» [31] залишив­ся не розглянутим, правове поле не сформоване, нормативно - правовий механізм управління техногенною небезпекою не впо­рядкований.

Щодо теоретико-методологічних основ нової форми економіч­них відносин у природокористуванні та науково-методичної бази стратегії сталого розвитку і ефективного використання ресурсного потенціалу країни сучасні досягнення наукової думки мають зна­чні успіхи. Значна частина роботи виконана в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної акаде­мії наук України. У роботі [86] автор сформувала теорію екологі­чного маркетингу як систему його концепцій: «екологічний» мар­кетинг; маркетинг екологічних товарів і послуг; маркетинг при­родних ресурсів і умов; маркетинг природоохоронної діяльності та відтворення довкілля; маркетинг екологічних знань і технологій та мережний екомаркетинг.

У першій концепції автор роботи [86] розглядає процес плану­вання та управління підприємницькою діяльністю, де врахову­ються екологічні потреби ринку з метою продажу екологічних то­варів та послуг. У другій — обґрунтовано класичний маркетинг із урахуванням вимог природоохоронного законодавства (екологічні нормативи і обмеження). Третя концепція подається як корпора­тивний вид екологічного маркетингу, де товаром є природні ресу­рси і умови, що мають реальне чи потенційне комерційне зна­чення на глобальному, національному, регіональному і локаль­ному рівнях. Четверта концепція спрямована на збереження довкілля і генофонду біосфери, проведення відповідних заходів щодо відновлення порушених екосистем і окремих компонентів природного середовища і розглядається як форма екологічно стійкого господарювання за умови загальнодержавного підходу до

Цієї проблеми. П’ята концепція екологічного маркетингу забезпе­чує необхідну екологічну організацію наукових досліджень з ме­тою одержання нових екологічних знань, розроблення екологічно безпечних технологій, аналіз і моніторинг екологічного законо­давства, екологічну експертизу, екологічний аудит та консалтинг. Шоста концепція мережного екомаркетингу розглядається, як єдиний ланцюг, що охоплює весь природно-ресурсо-відходно - товарний циклічний процес з урахуванням побічних екологічних ефектів, головна мета якого зазначити профіль нового просторо­во-часового процесу, простору потоків ресурсо-товарів, товарів - регіонів, ресурсо-відходів, що обумовлюють просторове структуру - вання домінуючих економіко-екологічних функцій і соціальної практики. Автор [86] вважає, що економіко-екологічні потоки по­в'язуються у мережі на основі інформаційних потоків, одночасно утворюючи зв'язок із різними рівнями (глобальним, міжнарод­ним, національним, регіональним і локальним). Нові потоки еко - номіко-екологічної інформації формують техногенний простір, де реорганізовуються старі і створюються нові виробничі потоки у формі системи глобальних індустріальних мереж. У просторовому аспекті це формує територіально-просторові екорегіони, біорегіо - ни та екомегаполіси.

Таким чином, ми маємо справу із екологічним маркетингом як функцією управління, пов’язаною з перетворенням потреб спожи­вачів у попит на товари і послуги, що сприяють сталому розвитку суспільства в цілому. За умов існування виробництва, що має де­структивний характер щодо навколишнього природного середо­вища (НПС), використання технологій, агресивних до довкілля, у споживачів формуються нові потреби, серед яких є екологічно чи­сті продукти харчування, товари та послуги, які щодо споживан­ня природних ресурсів та енергії не створюють несприятливих екологічних впливів за умови їх цільового використання, а також заходи зі скорочення викидів і скидів, з покращення їх перероб­ки, утилізації, зберігання, знешкодження, торгівлі та реалізації екологічних одиниць.

За суттю впливу на людину, економіку й НПС джерелом небе­зпеки є господарська діяльність людини, пов’язана із технологіч­ним процесом виробництва, інакше кажучи, техногенна. Однак це тільки видима частина айсберга, під водою сховано військово - промисловий комплекс, де сам продукт несе у собі руйнацію не­залежно від того, чи буде він використаний за призначенням, чи

Буде зберігатися чи утилізуватися тощо. Є ще приховані форми небезпеки, які розцінюються у суспільстві як блага, серед яких потужні джерела електромагнітного випромінювання, джерела шуму, джерела знищення інформації на комп’ютерних носіях ін­формації і т. д. Поглибивши процес пошуку джерел небезпеки на рівень свідомості людини, ми бачимо, що знову небезпекою є тех­нології, серед яких технологія просування товару на ринку («бре­хлива» реклама, яка в кращому випадку супроводжується титра­ми «не пробуйте це повторити в реальному житті»), технологія руйнування здоров’я націй (куріння, алкоголізм, наркотики), те­хнологія деградації суспільства в духовному плані (нівелювання цінностей у сім’ї, освіті, владі, суспільстві). Тільки на перший по­гляд ці небезпеки різні, та в основу кожної з них покладено зба­гачення, вони мають економічне підґрунтя, тобто можуть бути вартісно виміряні. Потрібно зазначити, що поняття «джерело тех­ногенної небезпеки» не можна ототожнювати із поняттям «потен­ційно небезпечний об’єкт», оскільки в першому випадку ми маємо справу із системою об’єктів, суб’єктів, механізмів та явищ, а в дру­гому - тільки із об’єктами небезпеки.

У процесі взаємовідносин складових сукупності суспільство - екосистема з точки зору концепції сталого розвитку провідними є поняття екосистеми, що відповідно до робіт [83, 84] визначається як динамічний комплекс спільнот рослин, тварин і мікроорганіз­мів, неживого навколишнього середовища, що взаємодіють як єдине функціональне ціле, поняття людини як споживача екосис - темних послуг та економіки як комплексної сукупності суспіль­них і екосистемних відносин, що розглядаються з точки зору по­няття вартості. Взаємовідносини людини у складі даної сукупнос­ті мають двоякий характер: одночасно людина може бути як спо­живачем екосистемних послуг, так і виробником послуг для еко­системи. Блага, які отримує екосистема від людини, пов’язані зі зниженням впливу деструктивної діяльності людини, відновлен­ням та захистом екосистеми і повинні відповідати вимогам Рам­кової конвенції ООН та Кіотського протоколу. Ціною благ є вар­тість, виражена в грошах, за яку людина готова продати, а екоси­стема згодна купити. У зв’язку з неможливістю екосистеми давати згоду чи ні щодо кількості грошей за послуги, ми отримуємо особ­ливий тип ринкових відносин, де визначення вартості цих послуг повинно проводитися відразу для двох послуг (екосистемних пос­луг та послуг екосистемі).

У теорії екологічного балансу [23] таке визначення проводить­ся після розрахунку відношення інтенсивності виробництва пос­луг екосистемі (ЕЯЙ до інтенсивності споживання екосистемних послуг (ЕЕІ) і отримало назву індексу екологічного балансу (ЕВІ)

ЕКІ

ЕВК = ее - й. О

Індекс інтенсивності виробництва послуг екосистемі служить узагальненим показником відновлення та захисту екосистеми і дорівнює індексу екологічного ринку країни. Екологічний ринок у цьому аспекті набуває ознак механізму, який сприяє купівлі та продажу екологічної одиниці за умов низьких транзакційних ви­трат і за цінами ефективного ринку. Тобто ми маємо справу із одиницею техногенної небезпеки, до складу якої також входить і катастрофічна облігація.

Виходячи з розроблених концепцій екологічного маркетингу, пропонуємо з метою максимального зростання якості життя, фор­мування сталого розвитку територій як для теперішніх, так і майбутніх поколінь існуючі 6 концепцій доповнити концепцією ринку техногенної небезпеки. Обґрунтування даної концепції ба­зуються на теоремі Коуза, яка дозволяє сформувати економічну, соціальну та екологічну вартість (цінність) понять, які до цього не були товаром і не могли мати свого ринку та маркетингу.

Метою ринку техногенної небезпеки в рамках зазначеної кон­цепції є не тільки збереження довкілля з проведенням відповід­них заходів щодо відновлення порушених компонентів екосистем, а й формування такого економічного середовища, де небезпека стає товаром і її вигідніше продати, ніж платити за її виробницт­во (створення). Суб'єктом у цьому випадку можуть виступати міс­цеві та регіональні органи влади, національні уряди, міжнародні громадські організації, політичні партії та рухи, «товаром» - тех­ногенна небезпека (антропогенні викиди та скиди тощо). «Ринок» формують потенційні спонсори і донори, що фінансують програми і проекти, пов'язані зі зменшенням техногенної шкоди. Цей вид ринку в організаційно-інфраструктурному аспекті повинен фор­муватися на локальних, регіональних, національних і глобаль­них рівнях.

Об’єднуючи ці сім концепції в єдине ціле, ми отримуємо за­мкнуте коло, усередині якого є ринок техногенної небезпеки (да­лі — ринок небезпеки) як сприятливе середовище чи відповідний механізм для продажу небезпек, над завоюванням якого працю­ють решта 6 концепцій екологічного маркетингу. У процесі управління ринком небезпеки потрібно зважати на рівень проду­ктивних сил сучасного суспільства, на характер його виробничих і суспільних відносин, на структуру його державних і громадських інститутів та органів управління.

Процес управління ринком небезпеки здійснюється у двох ас­пектах:

- об’єктивному — враховуючи ступінь розвитку соціально - економічних відносин;

- суб’єктивному — враховуючи свідомість, менталітет, традиції населення.

У результаті проведених досліджень вибираються форми і ме­тоди організації взаємодії складових сукупності суспільство - екосистема, розробляється екологічна політика на рівнях — націо­нальному, регіональному та на рівні підприємства. Функціона­льний аналіз екологічних політик на кожному з рівнів показав, що ядром кожної з політик є діяльність, принципи, зобов’язання, пов’язані з мінімізацією техногенної небезпеки аж до досягнення бажаного (оптимального) рівня безпеки.

На національному рівні екологічна політика може реалізову­ватися таким чином:

- розроблення методологічного, нормативного та правового забезпечення техногенної безпеки;

- регулювання техногенного навантаження на природні ресурси;

- встановлення нормативів щодо якісного стану існуючих природних ресурсів;

- відновлення природних ресурсів;

- формування державних фондів з охорони НПС;

- відновлення зон, що постраждали внаслідок НС;

- забезпечення екологічної безпеки;

- формування екологічної інфраструктури та розвиток її елементів;

- проведення екологічного аудиту, моніторингу та прогнозування техногенної небезпеки;

- розвиток екологічної освіти та екологічного виховання тощо.

На регіональному рівні:

- регулювання використання природних ресурсів;

- встановлення нормативів щодо забруднення НПС на регіональному рівні;

- розроблення регіональних програм упровадження екологічної політики;

- інформування населення щодо потенційно небезпечних об’єктів;

- державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства.

На рівні підприємства:

- управління техногенною небезпекою на підприємстві;

- проведення екологічних експертиз, діагностик, ситуаційних аналізів, екологічного аудиту;

- здійснення доброчинної екологічної діяльності;

- здійснення екологічного менеджменту, екологічного маркетингу тощо.

На кожному з цих рівнів отримуємо відповідно доповнені та удосконалені свої рівні безпеки — національна, регіональна та безпека суб’єкта.

До основних напрямків управління ринком техногенної небез­пеки потрібно віднести: розроблення нових екологічних товарів і послуг з метою задоволення екологічних нестатків, потреб і запи­тів покупців; формування комплексу екологічного маркетингу підприємницької діяльності; розроблення нових маркетингових стратегії щодо продажу та купівлі техногенних небезпек; реаліза­цію заходів, спрямованих на пошук ефективних порівневих (макро-, мезо-, мікрорівні) механізмів управління ринку небез­пек; розробка прогнозу розвитку попиту та пропозиції на екологі­чні товари і послуги із урахуванням кон'юнктури ринку; ухва­лення рішення про виробництво даних екологічних товарів, їх обсягів і цін; стимулювання збуту екологічних товарів.

У рамках даної концепції традиційне виробництво набуватиме рис сталого розвитку, де господарська діяльність безпосередньо пов'язана з упровадженням новітніх технологій та інноваційною діяльністю.

Додати коментар

Реквізити Майстерні своєї справи

Адреса і телефони:

Україна, Кіровоградська обл., м. Олександрія, вул. Куколівське шосе 5/1А,
тел./факс +38 (05235) 7 41 13,
+380 (68) 408 39 56 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (50) 984 5 684 — будівельне обладнання, шлакоблочні вібропреси
+380 (67) 561 22 71 — решта обладнання
ICQ: 491675177
e-mail: msd@inbox.ru