Висновки для малого бізнесу в Україні

Малий бізнес (МБ) з точки зору саморегуляції має такі особливості:

1. Відносно вища вартість дотримання регуляцій. Оскільки масштаб бізнесу менший, а значна частина вартості дотримання регуляцій належить до фіксованих витрат, малий бізнес більш чут­ливий до цієї вартості і стає неконкурентоспроможним у випадку обтяжливих регуляцій.

2. Вартість адміністрування для органу контролю чи самокон­тролю МБ зазвичай відносно вища, оскільки об’єктів регулювання багато, і вони можуть бути сильно розпорошені.

3. Відносно більша складність утворення саморегулівних організацій з причин, зазначених у п.2, що надалі підсилюються недостатнім рівнем усвідомлення спільних інтересів представника­ми МБ.

4. Велика кількість суб’єктів, що робить саморегуляцію мало­ефективною та ускладнює контроль за діяльністю саморегулівних організацій з боку їхніх членів.

Отже, треба вітати утворення саморегулівних організацій, коли воно відбувається на суто добровільних засадах, не несе в собі оз­нак картелізації та обмеження доступу до ринків. У малому бізнесі це ймовірно або у досить невеликих галузях (наприклад, надання фінансових консультацій), або на локальному рівні.

Щодо передачі будь-яких державних функцій, то це варто роби­ти у разі позитивної відповіді на такі запитання:

- Чи конче необхідна відповідна регуляція взагалі? Чи не мож­на її просто скасувати (як, наприклад, обов’язкову сертифікацію якості)?

- Чи є достатня упевненість, що можливе послаблення контро­лю цієї регуляції не призведе до непоправних наслідків для життя і здоров’я людей?

- Чи у відповідній галузі/місцевості існує хоча б єдине автори­тетне, з довгою історією та репутацією, об’єднання бізнесу, до якого входить переважна більшість фірм і підприємців, і на основі яко­го може утворитися саморегулівна організація? Чи є в неї достат­ньо ресурсів, аби забезпечити належний контроль за дотриманням регуляції (в іншому разі, ідея саморегуляції буде скомпрометована)?

- Чи є (або може бути утворений) незалежний, відокремлений від цього об’єднання орган, що опікуватиметься наглядом за вико­нанням регуляцій та, особливо, компенсаціями споживачам?

- Чи достатній рівень конкуренції у відповідній галузі/ місцевості?

- Чи не знаходиться галузь на стадії занепаду?

- Чи є більшість суб’єктів ринку достатньо однорідними?

- Чи виконує наразі цю регуляцію переважна більшість фірм та підприємців відповідної галузі/місцевості? Чи погоджується ця більшість з цілями саморегуляції та конкретними методами (поло­женнями кодексів, організацією, тощо)?

- Чи стане саморегуляція більш ефективною, ніж існуюче дер­жавне регулювання з точки зору вигод/витрат?

- Чи викличе вона достатню довіру громадськості, та повагу учасників ринку?

- Чи проведено належні консультації з усіма зацікавленими осо­бами або їхніми представниками? Вони мають бути широко пред­ставленими у наглядових органах саморегуляції.

- Чи є можливість на належному рівні моніторити дотримання правил учасниками?

- Чи можуть бути застосовані чітко прописані, суттєві та адекватні санкції проти порушників?

У разі позитивних відповідей треба також обов’язково закла­сти у схему саморегуляції механізми громадського контролю (як внутрішнього, так і зовнішнього), такі як: індикатори успішності, щорічні звіти, та обов’язковий незалежний моніторинг. Робо­та саморегулівної організації має бути максимально прозорою з інформуванням усіх зацікавлених сторін. Сама схема має періодично переглядатися, аби не відставати від розвитку ситуації.

При цьому треба також розробити і законодавчо закріпити механізми відповідальності саморегулівних організацій, яким де­легуються відповідні функції в разі неналежного контролю за їх виконанням, а також врахувати законодавчі запобіжники для монополізації, як зазначено у попередньому пункті. и

Співставлення державного регулювання з саморегулюванням (за N00 з певними модифікаціями відповідно до умов України) Сильні сторони Слабкі сторони Державне ре­гулювання (а) Законодавчо встановлені правила спираються на легітимність демо­кратичного процесу (якщо він мав місце). (а) Прийняття та коригування за­конодавства забирає час і зусилля державного апарату і може не всти­гати за потребами. (Ь) Вони підкріплені державним при­мусом і відносяться рівним чином до усіх, принаймні, теоретично. (Ь) Законодавство встановлює об­меження, а не надає позитивні сти­мули. (с) Виписане у загальних термінах, законодавство надає непотрібну та небезпечну дискрецію виконавцям, особливо контролюючим органам. Але детальні регуляції можуть бути неефективними (не охоплювати всі необхідні випадки), або недостатньо гнучкими. (сі) Вони можуть включати будь - які необхідні елементи, аби тільки їх можливо було перевірити на практиці. (сі) Абсолютна більшість пору­шень не потребує застосування кримінальної відповідальності, тому можливості державного примусу є надмірними. (е) Вони є переконливими, принаймні тією мірою, якою сама спроможність держави викликає довіру. (е) Законодавство виходить з прин­ципу презумпції невинності - факт порушення має доводити держава. (1) Особливо в умовах України, існує висока ймовірність вибіркового за­стосування законодавства з ме­тою створення привілеїв (отже монополії) для бізнесів, наближе­них до влади чи контролюючих органів. Це також утворює стимул до надмірного ускладнення та обтя­ження регуляцій. (И) Деякі нові способи веден­ня бізнесу, приміром, електронна комерція, не піддаються законодав­чому регулюванню.

Саморегулю­ Вання	(а) Саморегулювання в деяких ви­падках може бути гнучким та ефек­тивним (як з точки зору витрат, так і з точки зору контролю) способом вирішення проблем.	А) Саморегуляція, якщо вона цілком добровільна, охоплює тільки тих, хто добровільно погодився брати участь у ній. Всі решта лишаються поза контролем. Якщо їх достатньо багато, то це може створювати про­блему.
	(Ь) Воно здатне не тільки заборо­няти, а й сприяти вигідній для всіх стандартизації продукції, а також встановленню та поширенню зро­стаючих стандартів якості.	(Ь) Елементи державного приму­су (як-от обов’язкове членство), натомість, створюють сильну за­грозу антиконкурентної поведінки, що призводить до картелізації. До того ж, формально саморегуляція не підпадає під дію антимонополь­ного законодавства, отже відповідні правила та дії не можуть бути оскаржені в АМКУ чи в суді.
	(с) Учасники ринку краще за законодавців знають особливості та нюанси, отже можуть краще випи­сати і контролювати відповідні пра­вила.	(1) Санкції проти порушників обмежені, оскільки виклю­чення порушників суперечить інклюзивності та підриває пред­ставницьку функцію асоціацій, на­кладання штрафу часто доводиться впроваджувати через суд, а більш суворі санкції взагалі недоступні саморегулівним організаціям.
	(сі) Саморегуляція може працювати швидше за державну регуляцію.	(д) Споживачі можуть ставити­ся з недовірою до саморегуляції, оскільки вважають, що колеги по бізнесу скоріше захищати­муть порушників. Це має під со­бою реальне підгрунтя з огляду на конфлікт інтересів, який мають бізнес-асоціації по відношенню до саморегулювання. Особливо в Україні є глибока (хоча значною мірою безпідставна) традиція по­кладатися на державу як захисника інтересів «простої людини» і при цьому не довіряти бізнесові.

	(е) її легше пристосувати до ситуацій, що вимагають суб’єктивної оцінки, зокрема у складних випадках.
	(д) Вона може покла­сти на підприємця або фірму відповідальність за доведення своєї невинності у порушенні.
	(И) Компенсація споживачеві може бути виплачена скоріше із менши­ми витратами, ніж за звичайного цивільного позову.
	(і) Кошти, необхідні для контролю за дотриманням регуляцій, витра­чаються безпосередньо спільнотою, що регулюється, отже в цій частині знімаються проблеми, пов’язані з перерозподілом через бюджет (збирання податків, адміністрування бюджетних коштів тощо).