Визначення конкурентоспроможності підприємства, галузі та національної економіки

Поняття “конкурентоспроможність” можна використати щодо товарів і послуг на різних рівнях. Оскільки головна діюча особа конку­рентних відносин - підприємство, то його діяльність можна висловити, як його реакцію на конкуренцію і умови попиту.

Конкурентоспроможність підприємства - відносна характе­ристика в межах певної галузі і коливається від позиції лідера до аут­сайдера галузі або світового ринку.

Для того, щоб оцінити ступінь конкурентоспроможності під­приємства, необхідно виявити специфічні риси, у яких підприємство має конкурентні переваги:

- виявлення лідера;

- визначення та вибір критеріїв продуктивності ресурсів фірми;

- наявність можливостей моніторингу за конкурентами та на­явність інформації про них на світовому ринку;

- здатність підприємства знайти ринкову нішу;

- здатність підприємства підтримувати конкурентну перевагу над іншими фірмами.

Фундаментальна ринкова ніша підприємства - сукупність час­тин або сегментів ринку, для яких підходять товари чи послуги даного підприємства.

Розміри в поєднанні з асортиментом виробленої продукції, її якісними характеристиками в цілому задаються її виробничою функ­цією. Діяльність підприємства на світовому ринку, залежність від умов зовнішньоекономічних угод (контрактів), повинні враховувати норми міжнародного права. У міждержавних економічних договорах визна­чається асортимент взаємних поставок, умови платежів, валюта пла­тежу. Вони є базою для ліцензій та платежів, а тому умови між­народного контракту впливають на здатність підприємства утримувати конкурентну перевагу на світовому ринку.

Для оцінки та порівняння варіантів виходу на світовий ринок потрібно врахувати такі критерії:

- витрати виробництва;

- трансакційні витрати;

- транспортна інфраструктура;

- державні пільги та стимули;

- наявність відносно дешевої робочої сили;

- наявність потрібних постачальників, сировини та матеріалів.

Конкурентоспроможність галузі створюється підприємствами,

Що функціонують на даному ринку і випускають однорідну продукцію.

Чинники конкурентоспроможності (за Портером):

1. Фактори виробництва певної кількості та якості.

2. Умови внутрішнього попиту на продукцію даної галузі, якісні та кількісні параметри попиту.

3. Стратегія фірм та характеристика конкуренції на внутріш­ньому ринку.

4. Дії уряду.

5. Випадкові події.

Жоден із цих чинників не діє окремо. Всі детермінанти конку­рентоспроможності розглядаються окремо, як гнучка динамічна сис­тема. Загроза появи нових конкурентів у галузі залежить від бар’єрів, які є у галузі для протидії новим конкурентам.

Передумови, що створюють бар’єри для входу в галузь (за М. Портером):

1. Економія, зумовлена ростом масштабів виробництва.

2. Диференціація продукту.

3. Потреба в капіталі.

4. Більш високі витрати.

5. Доступ до каналів розподілу.

6. Політика уряду.

Конкурентоспроможність національних економік - це кон­курентоспроможність груп галузей (кластери), які створюються од­ночасним розвитком піднесення економіки країни в цілому. Кожна на­ціональна економіка включає широкий спектр галузей, які мають різні ресурси для підвищення конкурентоспроможності.

Стадії конкурентоспроможності будь-якої національної еконо­міки передбачають розвиток конкуренції на основі:

- факторів виробництва;

- інвестицій;

- нововведень;

- багатства.

На перших трьох стадіях відбувається зростання конкуренто­спроможності та добробуту, а на четвертій - уповільнення та спад.

2.1. Міжнародне конкурентне середовище підприємства

Кожне підприємство, що виходить на світові ринки, функціо­нує в певному середовищі, взаємодіє з його елементами. Зовнішнє се­редовище підприємства змінюється, а тому для підвищення міжнарод­ної конкурентоспроможності потрібно знати і враховувати характерис­тику міжнародного конкурентного оточення.

Конкурентне оточення залежить від типу конкуренції.

1. Середовище досконалої конкуренції, яке має за Самуель - соном 4-5 найважливіших рис.

2. Середовище монополістичної конкуренції передбачає необ­хідність вирішення таких задач у маркетинговій політиці підприємства:

- технологічний прорив з метою зниження витрат, підвищен­ня ступеня стандартизації потреб ринку, що відволікає споживачів від індивідуальних замовлень;

- придбання дрібних компаній, що дозволить подолати бар’єр, за яким створюється можливість реалізувати переваги масштабу велико­го виробництва;

- використання системи привілеїв у торгівлі фірмовими товарами;

- виключення зайвих витрат;

- інтеграція з фірмами в ланцюжку: проектування - виробниц­тво - реалізація;

- спеціалізація на конкретному типі товару;

- активні дії на регіональному ринку.

3. Середовище олігополістичної конкуренції - напрямки кон­курентної боротьби:

- агресивна реакція на зміни цін, щоб перешкодити конкурен­ту, який знижує ціни;

- організація таємних (“джентльменських”) угод;

- лідерство в цінах;

- законодавець в ціновій політиці галузі та активна нецінова конкуренція.

4. Середовище чистої монополії. Чистий монополіст змуше­ний конкурувати для того, щоб захистити свої позиції на ринку, здійс­нюючи такі заходи:

- нарощування рівнів бар’єрів входу в галузь;

- конкуренція з нововведеннями у суміжних галузях;

- протидія фірми-монополіста товарам-замінникам;

- монополіст на світовому ринку, вступає в конкурентну бо­ротьбу з імпортною продукцією в умовах вільної зовнішньої торгівлі, підприємство, яке монополізувало виробництво на національному рів­ні не може мати абсолютний контроль на світовому ринку.

Отже, можна виділити основні фактори конкурентного сере­довища підприємства, які формують конкурентне середовище підпри­ємства на світовому ринку:

1. Держава та її політика в галузі регулювання конкуренції.

2. Підприємства, які входять у світовий ринок та загострюють конкурентну боротьбу.

3. Споживачі продукції, які впливають на діяльність під­приємства.

4. Постачальники матеріалів та сировини.

5. Виробники близьких товарів-замінників.

6. Виробники продукції та їх дилери.