ВЗАЄМОДІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ ТА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

О. О. Барабаш к. е.н., с. н.с., К. О. Нагірна, В. В. Лукащукм. н.с.

ІПРЕЕД НАН України, ОНПУ м. Одеса

Найбільш дієвим механізмом активізації економіки взагалі і підприємницького сектору зокрема є налагоджена, чітко працююча система фінансово-кредитних відносин. Про недосконалість чинно­го режиму кредитування свідчить той факт, що нині механізми кредитування підприємницької діяльності практично не працюють. В Україні виникла загрозлива тенденція, коли і банки, і суб’єкти господарювання розглядають кредитування як високоризикований бізнес. Критичною є ситуація в секторі малого і середнього підпри­ємництва, кредитування якого практично припинилося через зави­сокі ризики, малі прибутки в абсолютному вираженні, проблеми із заставою. Крім того, нинішня вартість кредитів (на рівні 15-21%) є зависокою для суб’єктів господарювання. З цих причин і обсяги кредитування суб’єктів господарювання зросли лише на 5%, секто­ру нефінансових корпорацій - на 3,3%. При цьому, кредити в пото­чну діяльність збільшилися на 4,1%, в інвестиційну діяльність - на 6,8%, що вочевидь недостатньо для відновлення нормального фун­кціонування вітчизняної економіки. Відтак, невідкладним завдан­ням є перегляд державної політики у сфері кредитування вітчизня­ного товаровиробника.

Фінансова система України складається, по-перше, з банків­ської системи (традиційно посідає перше місце по розмірах своїх ресурсів), що має звичайно два рівні: перший рівень - центральний банк; другий рівень - комерційні банки, по-друге, із кредитно - фінансових інститутів небанківського характеру це ринок кредит­них спілок; страховий ринок; недержавні пенсійні фонди; фінансові компанії тощо. Багаторівневість і складність взаємозв'язків усере­дині даної структури створює можливості для її широкого викорис­тання, дозволяє вводити в дію великий набір багатоманітних кре­дитно-грошових важелів регулювання, впливати на економічний механізм як на систему, тому необхідність і вагомість комплексно­го підходу в проведенні кредитної політики значно зростає.

Взаємини держави й фінансового ринку багатопланові й фо­рмалізуються через взаємодію комерційних банків і Національного банку України (НБУ). Держава встановлює загальні правила функ­ціонування ринку й здійснює контроль над ним, проводити офіцій­ну грошово-кредитну, валютну політику може виступати кредито­ром і позичальником. Держава може також заохочувати й захищати розвиток фінансового ринку, від якого залежить стабільність наці­ональної економіки. У першу чергу, така політика проводиться че­рез додання ринку організаційної довершеності, стандартизацію операцій і твердий контроль. В окремих європейських країнах дер­жава бере участь у створенні й підтримці ринків окремих фінансо­вих активів, приймає «захисні» закони, що захищають від інозем­ного проникнення й зайвої конкуренції.

На сьогоднішній день в Україні на макрорівні слід визначити такі основні проблеми: рекапіталізація державою банків, зокрема, що входять у групу найбільших системних банків; забезпечення нормальної діяльності вже ре капіталізованих банків; збільшення розміру мінімального статутного капіталу комерційних банків (пе­редбачається його підвищення до 500 млн. гривень); зростання час­тки проблемних і реструктуризованих кредитів (тобто фактично кредитів які не повертаються, та вимагають списання).

Відповідно до останніх заяв представників НБУ, повний пе­рехід банків на систему оцінки ризиків, так званий "Базель II" буде здійснений не раніше 2016 року. Тобто ще п’ять років українська банківська система буде жити із застарілими в Європі принципами регулювання. У червні 2010р. НБУ видав постанову №273, яким зобов'язав збільшити мінімальний регулятивний капітал банків до 120 млн. грн. уже з 1 січня 2012 року. Банкам, що не виконують цю вимогу, буде заборонено залучати депозити фізичних осіб понад обсяг, зафіксований на момент набрання чинності даної постанови.

Згідно останнім опублікованим НБУ даним, станом на 1 жов­тня 2010 року, розмір власного капіталу менше 120 млн. грн. був в 71 українського банку (або 40% від загальної кількості). Щоб від­повідати встановленому критерію, їм доведеться у 2012 році збіль­шити свій регулятивний капітал на загальну суму близько 2,6 млрд. грн.

Таким чином, взаємодія влади та фінансових структур відбу­вається непослідовно і не виважено. Влада і комерційні структури не тільки не стали партнерами, вони розвиваються незалежно один від одного, а інколи й виступають супротивниками. Різке зниження

57

Дієздатності влади в умовах кризи обумовило неможливість повно - масштабної реалізації антикризового інструментарію. Чимало з ух­валених заходів антикризової політики досі залишаються лише стратегічними намірами, реалізація яких має відбуватися шляхом прийняття нормативних актів. Значна кількість антикризових захо­дів потребує фінансування з державного бюджету, відтак ефектив­ність цих заходів залежатиме від здатності уряду забезпечити на­лежні бюджетні надходження.

Головним стримуючим фактором для подолання кризових явищ та подальшого розвитку фінансового сектору була й залиша­ється відсутність стабільної нормативної й законодавчої бази, яка б дозволяла ефективно функціонувати фінансовим механізмам. Та­кож слід відзначити фіскальний тягар, що стримує розвиток підп­риємництва в реальному секторі економіки. Сьогодні українське законодавство далеко від досконалості в частині регулювання про­цедур злиття й поглинання в банківському середовищі, купів­лі/продажу активів і пасивів. Прикладом може бути, питання пере­дачі депозитів від одного банку до іншого. Зараз, якщо банк не пе­ребуває під тимчасовою адміністрацією, то депозити не можна пе­редати без узгодження із вкладником. Таке узгодження при вели­кому їхньому числі - практично нездійсненне завдання. Інша про­блема, що дуже довго вирішується, - це неможливість для банку, що викупив валютні кредити в іншої фінустанови, придбати на мі - жбанківському ринку валюту для своїх нових клієнтів для пога­шення позики. Пропонуємо внести зміни до законодавства, яке по суті забороняє сьогодні банкам використовувати власні сформовані резерви для погашення проблемних кредитів.

Ефективність функціонування фінансово-кредитної системи та й економічної системи в цілому визначається оптимальним по­єднанням в ній малого, середнього й великого бізнесу. Вона зале­жить, в значній мірі, від здатності й бажання державних інституцій застосовувати механізми фінансової підтримки, зміцнювати та роз­вивати підприємництво в промисловому секторі економіки.

Абсолютні розміри банку, проблеми нарощування й концен­трації банківського капіталу повинні співставлятися з його достат­ністю і здатністю банку виконувати свої зобов'язання. Мінімум третина невеликих банків в Україні - з гарним фінансовим станом, безперебійно здійснюють операції. Але якщо банк цього не робить, якщо є проблема ліквідності, платоспроможності, адекватності, то

58

Тоді повинні моментально включатися всі важелі, щоб він зміг ви­конувати свої функції й зобов'язання. Якщо й після цього установа не виконує свої функції, то вона повинна піти з ринку. Для цього є різні інструменти: поглинання, санація, ліквідація й т. п.

Необхідно переглянути механізм банкрутства в бік спрощен­ня процедур, які повинні полягати у тому, що процеси злиття, пог­линання, придбання активів та пасивів, в решті решт ліквідації проблемних банків повинні здійснюватися оперативніше. (З ураху­ванням діючого законодавства у випадку виконання всіх передба­чених процедур процес банкрутства займає біля 3,5 років, що надто довго).

Держава не повинна виступати прямим кредитором для біз­несу, роль держави повинна насамперед полягати в створенні спри­ятливих умов для банківського кредитування підприємництва, рів­ного доступу підприємств до фінансових ресурсів.

Система механізмів фінансової підтримки підприємництва може діяти цілеспрямовано в тому випадку, якщо є державні про­грами, що чітко визначають пріоритети промислової й наукової політики, у зв'язку з якими надаються податкові пільги й бюджетні субсидії. При невизначеності цієї політики елементи фінансового механізму: податки, пільги, відшкодування та інш. діють безсисте­мно, та нерідко погіршують положення справ.

Ключовий напрямок фінансової підтримки - це діяльність з реалізації проектів, спрямованих на розвиток промислового секто­ру у сфері інновацій, інфраструктури, захисту навколишнього се­редовища, на підтримку експорту, а також підтримку малого й се­реднього промислового підприємництва. Рішення поставлених за­вдань повинно відбуватися при участі комерційних банків з підт­римки малого й середнього підприємництва (фінансуванні кредит­них організацій і юридичних осіб, що здійснюють підтримку мало­го й середнього підприємництва), а також фінансуванні великих інфраструктурних і інноваційних програм і проектів у тому числі здійснюваних на умовах державно-приватного партнерства. При реалізації механізмів фінансової підтримки необхідно використо­вувати механізми поєднання державних й приватних фінансових ресурсів та активізувати роботу із залучення коштів на фінансових ринках для наступного кредитування малого й середнього промис­лового бізнесу.