Характеристика «чистої» монополії

Протилежністю досконалої конкуренції є «чиста монополія» (від грец. mono — один, роїео — продаю).

Характерні ознаки цієї ринкової моделі такі:

1. На ринку існує лише один продавець певного това­ру. Як єдиний постачальник фірма-монополіст стикається з су­купним попитом усіх потенційних покупців товару в межах певного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому розумін­ні вона тотожна галузі. Інакше кажучи, галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» і «галузь» збігаються. На перший погляд така ситуація малореальна і, дійсно, в масштабі країни трапляється рідко. Однак, якщо взяти, наприклад, не­велике місто, то видно, що ситуація монополії досить типова. В такому місті існує одна залізниця, один банк, один книжковий магазин тощо.

2. Відсутність абсолютних замінників. Фірма-монополіст може виробляти однорідну або диференційовану продукцію, проте в будь-якому разі ця продукція не має абсолютних (з точки зору покупців) замінників (субститутів). Звичайно, всі споживчі товари є взаємозамінниками у тому розумінні, що всі вони конкурують за гроші покупців. Однак якщо товари, які виробляються конкурент­ними фірмами, мають абсолютні субститути, що виробляються ін­шими фірмами тієї самої галузі, то субститути товарів, які вироб­ляються монополістом, не абсолютні. Тому перехресна еластич­ність попиту між продуктами монополіста й будь-яким іншим то­варом або дорівнює нулю, або дуже незначна.

Розділ 1

Хоча монополіст — єдиний продавець певного товару, він все ж має враховувати існування більш-менш близьких, хоча й не абсо­лютних, замінників свого товару, що виробляються іншими фір­мами. Цей тиск загальної конкуренції за гроші покупців утілений у самій функції (кривій) попиту, яка для монополіста є ринковою функцією попиту на його товар.

3.

16

Входження на ринок нових фірм блоковано. Монополія

* може існувати лише тому, що вхід на ринок уявляється іншим фір-

•'-jp* «ПР* •"У* •'ТР* •'-у-* »"Tp* •"‘Зр* •'"Зр* •'Тр* •TP* "“TP* •'TP* *TP* •'TP* •'TP* •’TP* •'TP* •'TP* •'TP* •'TP*

Мам невигідним або неможливим. Якщо ж інші фірми зможуть увійти в галузь, то монополія, за визначенням, зникне. Тому на­явність вхідних бар’єрів є обов’язковою умовою і виникнення, й існування монополії. Вхідні бар’єри численні та різноманітні. Се­ред них:

♦ наявність у фірми-монополіста патентів на продукцію чи за­стосовувану під час її виготовлення технологію;

♦ існування урядових ліцензій, квот чи високого мита на імпорт товарів;

♦ контроль монополістом джерел надходження потрібної сиро­вини чи інших спеціалізованих ресурсів;

♦ наявність істотного ефекту масштабу забезпечує функціону­вання на ринку лише одного виробника, який отримує економіч­ний прибуток;

♦ великі транспортні витрати, які сприяють формуванню ізо­льованих місцевих ринків, тому єдина технологічно галузь може передбачати багато локальних монополістів;

♦ нечесна конкуренція (антиреклама, тиск на банки та поста­чальників ресурсів, демпінг, переманювання фахівців, промисло­вий шпіонаж тощо) — незаконні або ті, що межують із беззакон­ням, заходи щодо утримання монопольної влади.

Крім того, і сама фірма-монополіст може здійснювати таку політику цін, яка не приваблює на ринок потенційних конкурен­тів.

4. Абсолютна поінформованість. І покупці, й єдиний поста­чальник володіють повною інформацією про ціни, фізичні харак­теристики благ, інші параметри ринку.

Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар’єрами, називають закритими монополіями. Монополію, яка існує завдяки ефекту масштабу, називають природною мо­нополією.

Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в од­ній фірмі у разі природної монополії економічно ефективніше, ніж на кількох підприємствах. Тому природні монополії зазвичай під­тримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їх­ньої діяльності.

Існування різноманітних вхідних бар’єрів є джерелом монопо­льної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фір­ми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, а його здатність впливати на ціну обмежується лише попитом споживачів.

Якщо уявити своєрідну шкалу можливостей різних ринкових структур щодо конкуренції серед постачальників та впливу на рин­кові ціни, то всі реально існуючі типи структур будуть розміщені на ній між досконалою конкуренцією,'

Термін «олігополія» (від грец. — нечисленний і роїео —

Продаю) в європейську лексику запроваджений англійським гу­маністом і державним діячем Томасом Мором у всесвітньо відомо­му романі «Утопія» (1516 р.). Нині цей термін використовується економістами для позначення певного типу будови ринку, за яко­го пропозиція представлена невеликою кількістю порівняно вели­ких підприємств — продавців однорідної продукції або близьких субститутів. Припущень, на яких ґрунтується виокремлення олі­гополії як особливого типу будови ринку, небагато, і вони реаліс­тичніші порівняно з припущеннями, покладеними в основу моде­лей досконалої конкуренції та монополії.

1. Незначна кількість продавців, яким протистоїть безліч дріб­них покупців. Це означає, що покупці на олігополістичному ринку є ціноодержувачами, кожен з них переконаний, що його поведінка не впливає на ринкові ціни. Крім того, самі олігополісти є «ціно - шукачами», кожен з них розуміє, що його поведінка істотно впли­ває на ціни, які можуть отримати за свою продукцію суперники.

Не можна конкретно сказати, скільки фірм має діяти на ринку, щоб його віднести до олігополії. їх може бути три або десять, оскі­льки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

2. Продукт, який виробляють олігополісти, може бути як одно­рідним (стандартним), так і неоднорідним (диференційованим). Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобі­лів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він диференційований. У теорії зручніше розглянути цю велику кількість субститутів як однорідний агрегований про­дукт.

3. Можливості входження у галузь (на ринок) нових виробників змінюються в широких межах: від повністю блокованого входу (як у моделі монополії) до абсолютно вільного (як у моделі досконалої конкуренції).

Високі бар’єри до входження в галузь пов’язані насамперед з економією на масштабі виробництва (ефект масштабу), яка є най­важливішою причиною значного поширення і тривалого збере­ження олігополістичних структур. В автомобільній промисловості США у 80-ті роки XX єт., наприклад, мінімально ефективний об­сяг виробництва становив 300 тис. автомобілів за рік. Оскільки багато підприємств виробляли не менше від двох моделей одно­часно, вартість такого заводу зазвичай перевищувала 3 млрд до­ларів. Такі великі інвестиції доступні далеко не всім фірмам, тому створюються об’єктивні передумови для збереження провідних А позицій автомобільних заводів-гігантів. Перешкоди до входження в ринок можуть бути пов’язані з патентною монополією, як це від - буваетьс. я в наукомістких галузях, які контролюються фірмами на

Зразок «Ксерокс», «Кодак», ІВМ та ін. Упродовж усього терміну дії патенту (в США — 17 років) фірма надійно захищена від внутрі­шньої конкуренції.

Серед інших причин — монополія контролю над рідкісними джерелами сировини (наприклад, світовий ринок нафтопродуктів контролює картель ОПЕК), високі витрати на рекламу (як у вироб­ництві сигарет, прохолоджувальних напоїв чи шоу-бізнесу). Є й інші бар’єри, що склалися природно або створені штучно. Пере­шкоди різні за міцністю і хоча немає таких, які не можна здолати, все ж вони виникають знову і знову.

4. Загальна взаємозалежність поведінки фірм на олігополіс - тичному ринку. Олігополія виникає тоді, коли кількість фірм настільки мала, що кожна з них під час формування своєї еконо­мічної політики змушена брати до уваги реакцію з боку конку­рентів. Фірма-олігополіст не може не зважати на те, що співвід­ношення між вибраним нею рівнем ціни і обсягом продукції, яку вона зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки її су­перників, які, в свою чергу, залежать від прийнятого рішення. Тому олігополіст не може розглядати криву попиту на свою про­дукцію як задану.

Саме ця «незаданість» функції попиту на продукцію олігополіс - та при прийнятті ним рішення щодо рівня цін та/чи обсягу вироб­ництва і визначає особливості ринку, який має олігополістичну будову. Тому олігополіст має передбачати реакцію суперників на свої рішення та дії. Отже, загальна взаємозалежність фірм є основ­ною рисою олігополістичних ринків. Результати суперництва на таких ринках значною мірою залежать від реакції суперників на дії один щодо одного, яка може істотно відрізнятися. Тому й не існує єдиної, загальної моделі олігополії, як це є у разі моделі до­сконалої конкуренції та монополії. Натомість відомо кілька моде­лей олігополії, які відрізняються характером намірів олігополістів та особливостями їхніх взаємовідносин.

Насамперед олігополістичні ринки розрізняють за тим, як ді­ють виробники: незалежно один від одного, на свій страх і ризик, або, навпаки, вони вступають у змову, яка може бути явною (від­критою) чи таємною (закритою). В першому випадку йдеться про некооперовану, в другому — про кооперовану олігополію.

Монополістична конкуренція — така ринкова структура, за якої багато продавців конкурують, щоб продати диференційова­ний продукт на ринку, де можлива поява нових продуктів.