Єдиний податок

Спрощену систему оподаткування було введено у 1998 р. Ука­зом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів підприємницької діяльності» від

03.07.98 р. № 727/98. Нині діє редакція цього Указу № 746/99 від

28.06.99 р. Упродовж часу її функціонування спрощена система оподаткування для суб’єктів малого підприємництва набула знач­ного поширення в Україні. Причинами цього стали такі чинники, як відносна простота нарахування та сплати єдиного податку, йо­го зрозумілість для платників, врахування особливостей ведення господарської діяльності юридичними та фізичними особами, зни­ження податкового навантаження на них завдяки невисоким став­кам податку та відсутності потреби у веденні складного податко­вого та бухгалтерського обліку, що має місце у разі оподаткування на загальних підставах.

Основні відомості щодо суб’єктів підприємницької діяльності (СПД), які мають право на сплату єдиного податку (ЄП) та його ставок, подано у табл. 10.2.

Показник	Юридичні особи	Фізичні особи
Критерії, за дотри­мання яких СПД можуть бути плат­никами ЄП: кількість осіб, що перебувають у тру­дових відносинах із СПД Обсяг виручки за рік Ставки ЄП	Середньорічна чисель­ність не повинна пере­вищувати 50 осіб Не більше ніж 1 млн грн 6 % виручки за умови сплати ПДВ на зага­льних підставах; 10 % виручки за умови включення ПДВ до складу ЄП	Не більше від 10 осіб, включаючи членів сімей СПД, упродовж року Не більше ніж 500 тис. гри Віл 20 до 200 грн (встанов­люється місцевими рада­ми за місцем державної реєстрації СПД). У разі залучення найманих пра­цівників (включаючи чле­нів сімей платника ЄП) ставка податку збільшу­ється на 50 % її початкової суми за кожну особу, що перебуває із платником ЄП у трудових відносинах

Розділ 10

Таблиця, 10.2. Критерії, яким мають відповідати суб’єкти підприємницької діяльності в разі сплати єдиного податку

Єдиний податок сплачується у рахунок значної кількості за­гальнодержавних та місцевих податків і зборів (п. 6 Указу № 746/99):

♦податку на прибуток підприємств;

♦податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб — суб’єк­тів малого підприємництва);

♦плати (податку) за землю;

♦збору на спеціальне використання природних ресурсів;

♦збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації нас­лідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту насе­лення;

♦збору до Державного інноваційного фонду;

♦збору на обов’язкове соціальне страхування;

♦відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

♦комунального податку;

♦податку на промисел;

♦збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

♦ збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг,

♦внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

♦внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

♦ плати за патенти згідно із Законом України «Про патенту­вання деяких видів підприємницької діяльності».

Однак, незважаючи на те, що у наведеному переліку передба­чено збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, набуття

З 1 січня 2004 р. чинності Законом України «Про загальнообов’яз­кове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058 зумовило істотні зміни у спрощеній системі оподаткування.

Так, п. 1 ст. 14 цього Закону визначено як страхувальників щодо пенсійного страхування, в тому числі і юридичних осіб, що обрали спосіб оподаткування за спрощеною системою, а п. 2 ст. 17 встанов­лено обов’язок страхувальників нараховувати, обчислювати і спла­чувати страхові внески в установлені терміни та в повному обсязі. Наведені норми Закону суперечать положенням Указу Президента України № 209/99. Крім того, п. З зазначеного Указу встановлено, що відділення Державного казначейства України перераховують 42 % сплачених сум єдиного податку до Пенсійного фонду України. Однак, згідно з внесеними 17 червня 2004 р. змінами до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», зокрема, до ст. 55, суми єдиного податку повного мірою належать до доходів за­гального фонду місцевих бюджетів. Крім того, п. 4 ст. 18 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» містить положення про те, що страхові внески не включають до складу, податків, інших обов’язкових платежів, що становлять систему оподаткування. Отже, правова колізія, яка, на перший погляд, ^

Має місце, насправді не існує: згідно з нормами права, більш пізній закон скасовує прийнятий раніше. Тому у цьому випадку пріоритет щодо Указу Президента України має Закон «Про загально­обов’язкове державне пенсійне страхування» як закон спеціальний та прийнятий пізніше.

Отже, податковий тиск на платників єдиного податку — юридичних осіб зростає внаслідок покладання на них обов'язку щодо сплати страхових внесків (32 % фонду оплати праці) до Пенсійного фонду України.

Щодо платників єдиного податку — фізичних осіб, то тут ситу­ація дещо інша. Пенсійний фонд України своїм листом № 211/04 від 12.01.2004 р. надав роз’яснення з цього питання, суть якого полягає в тому, що такі суб’єкти підприємницької діяльності спла­чують внески до Пенсійного фонду України у складі єдиного подат­ку до часу введення в дію законодавчих актів, що врегульовува­тимуть це питання. Слід зазначити, що таким чином сплачуються внески як за фізичну особу — суб’єкта підприємницької діяльнос­ті, так і за осіб, що перебувають з нею у трудових відносинах, включаючи членів їх сім’ї. Водночас для врахування в страховий стаж періоду роботи на умовах сплати єдиного податку такий суб’єкт може здійснити доплату до Пенсійного фонду до розміру мінімального страхового внеску. Нині він становить 32 % мініма­льної заробітної плати (205 грн), що дорівнює 65,60 грн.

Необхідну суму доплати визначають, виходячи із ставки єдино­го податку та його частки (42 %), яку перераховує Держказначей - ство до Пенсійного фонду.

Пр л а д. Платником єдиного податку — фізичною особою, сплачу­ється податок за ставкою 100 грн. 'Частина, що перераховується Держказ- начейством до Пенсійного фонду, становить 42 грн [(100 грн • 42): 100]. Мінімальний страховий внесок — 65 грн 60 коп. Тоді розмір доплати ста­новитиме 23,60 грн (65,60 грн - 42,00 гри).

Розділ 10

Немає потреби здійснювати доплату тим платникам єдиного податку, ставка податку у яких перевищує 156 грн (у разі відсут­ності осіб, що перебувають з таким платником податку у трудових відносинах). Адже в разі перевищення цієї суми 42 %, які перера­ховує до Пенсійного фонду Держказначейство, становлять суму, більшу від мінімального страхового внеску.