Загальна характеристика та види інноваційних процесів на підприємстві

Підвищення ефективності сучасного виробництва та забезпечен­ня конкурентоспроможності продукції ґрунтується в основному на нових рішеннях у сфері техніки та технології, а також на застосуванні нових організаційних форм та економічних методів господарювання, які використовують на різних стадіях циклу «наука—виробництво» та реалізують відповідні ланки управління на рівні підприємств, об’єднань, наукових і проектних організацій. Прийняття та реаліза­ція таких рішень і є змістом інноваційних процесів.

Під інноваційними процесами розуміють сукупність безперерв­но здійснюваних у просторі та часі якісно нових, прогресивних змін. Ці зміни мають назву процесів впровадження «нової техніки». Тут під поняттям «нова техніка» розуміють вперше реалізовані резуль­тати наукових досліджень і прикладних розробок, які містять ви­находи та інші науково-технічні досягнення, нові або вдосконалені технологічні процеси виробництва, знаряддя й предмети праці, які забезпечують при їх використанні на всіх рівнях управління підви­щення техніко-економічних показників виробництва або вирішення соціальних та інших завдань його розвитку. За своїм характером ін­новаційні процеси (нововведення) поділяються на технічні, органі­заційні та соціально-економічні.

Технічні нововведення охоплюють процеси освоєння випуску но­вих видів продукції (виробів, нових знарядь чи предметів праці), а також процеси впровадження нових й вдосконалення діючих техно­логічних процесів виробництва.

Організаційні нововведення охоплюють процеси впровадження но­вих форм і методів організації наукової та виробничої діяльності тру­дових колективів, таких як: нові методи та форми організації вироб­ництва усіх виробничих підрозділах підприємства; нові організаційні структури управління науковою і виробничою діяльністю підприєм­ства; нові форми та методи організації праці на підприємстві.

Виходячи з вище сказаного, можна запропонувати схему класи­фікації та взаємозв’язку інноваційних процесів на промислових під­приємствах (рис. 12.1).

Рис 12.1. Класифікація та взаємозв’язки інноваційних процесів на підприємстві

Соціально-економічні нововведення охоплюють процеси акти­візації людського фактора, а також процеси щодо вдосконалення економічних методів управління наукою та виробництвом шляхом: підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, морального стимулю - 214 вання їх творчого ставлення до праці та системи охорони здоров’я, вдосконалення виховної роботи в колективі шляхом впровадження та вдосконалення внутрішньовиробничого госпрозрахунку, повної реалізації функцій прогнозування, планування, фінансування, ціно­утворення, аналізу результатів діяльності, а також удосконалення систем оплати праці та матеріального стимулювання.

Як видно з рис. 12.1, технічні новинки мають безпосередній вплив на організаційні нововведення, а ті, в свою чергу, потребують змін у господарському механізмі. Тісний взаємозв’язок між техніч­ними, організаційними та соціально-економічними інноваційними процесами є двостороннім. Тобто економічні нововведення можуть зумовлювати зміни в організації виробництва тощо. Так, упрова­дження автоматизованої системи управління технологічним про­цесом (АСУТП) як нововведення не тільки істотно змінює орга­нізацію виробництва, а й приводить до кардинальних змін у сфері управління. З іншого боку, введення внутршньовиробничого госпо­дарського розрахунку приведе не лише до чіткішої організаційної структури управління виробництвом і працею, а може спричинити необхідність технічних нововведень. Наприклад, введення матері­ального стимулювання підрозділів за економію матеріальних ресур­сів чи збільшення цін на них змусить цех перейти на використання безвідходних технологій.

Або інший приклад. Завдання активізації людського фактора потребує поліпшення охорони праці, що приводить до необхіднос­ті вдосконалення організації виробничих процесів і одночасно вве­дення нових засобів праці (зміни технології). Сказане доводить, що більшість нововведень носить комплексний характер, а отже, свідчить, що межі між технічними, організаційними та соціально - економічними нововведеннями умовні.

За масштабом впливу на ефективність функціонування науки й виробництва всі нововведення поділяють на глобальні й локальні.

Глобальні нововведення здебільшого є принципово новими, які об’єктивно приводять до революційних, докорінних, якісних змін у науці, техніці, технології, організації управління і, найголовніше, в характері трудової діяльності. Це мало місце в 50-х роках XX ст., коли з відкриттям транзистора, а пізніше — інтегральних схем роз­почалася науково-технічна революція, яка є глибоким всесвітнім явищем, яке істотно вплинуло на загальний рівень ефективності на­уки і виробництва.

Локальні нововведення становлять основу еволюційних перетво­рень у сфері людської діяльності, які не мають істотного впливу на загальний рівень ефективності виробництва.