Запобіжні заходи, способи нейтралізації та мінімізації негативних наслідків можливих ризиків

Визначення системи показників, порядку оцінювання підпри­ємницького ризику та встановлення гранично допустимого його рівня є основною вироблення антиризикових заходів як заключно­го етапу в управлінні підприємницьким ризиком. їх можна розпо­ділити на такі три основні групи: превентивні; обмежувальні; ком­пенсаційні.

Превентивними називають заходи, спрямовані на недопу­щення ризикованих ситуацій.

Наприклад, обґрунтований вибір постачальників матеріально - технічних ресурсів, який передбачає можливість зривів постачан­ня, проведення комплексу профілактичних заходів щодо запобі­гання передчасному непередбаченому виходу технологічного об­ладнання з ладу та ін. В управлінні ризиком ці заходи є першо­черговими, оскільки дають змогу уникнути втрат, які можуть спричинитися реалізацією ризикованої ситуації. Історично скла­лося, що вони є найбільш домінуючими і ефективними серед ін­ших видів антиризикових заходів.

Об’єктом превентивних заходів виступають ризиковані ситуа­ції. Превентивні заходи поділяють на універсальні і спеціальні.

До універсальних належать заходи щодо різних видів ризиків, які за своєю сутністю мають однаковий характер впливу. Напри­клад, розроблення різних нормативно-регламентуючих докумен­тів (розпоряджень, наказів, постанов, планів-графіків виконання робіт, інструкцій тощо), забезпечення дотримання трудової, вироб­ничої та технологічної дисципліни працівниками за допомогою використання системи стимулів (матеріальних, моральних) і при­мусів.

Спеціальні превентивні заходи спрямовані на недопущення окремих видів підприємницького ризику, пов’язаного з можливим зростанням цін, зміною курсу валюти або падінням ділової актив­ності.

Обмежувальні антиризикові заходи — це такі, що спрямовані на стримування розвитку ризику та зменшення розміру втрат від появи ризикованих ситуацій, яких не можна уникнути.

Щодо превентивних заходів, то вони є вторинними. їх об’єктом є безпосередньо розмір втрат. Прикладом обмежувальних заходів може бути розроблення плану дій у відповідь на зміну поведінки конкурентів на ринку, рівня цін, попиту тощо.

Компенсаційні антиризикові заходи мають на меті покриття (повністю або частково) втрат від ризику. *

Вони є третинними, тобто починають діяти, коли превентивні й * обмежувальні заходи не дають належного результату. їх об’єктом •>

•"у* •'•уо •‘■у» •’"У* •‘ТГ'* •ТГ'* *ТГЧ< •’ТГ** •’'ЗГ'* •'У*

Є та частина втрат, яка може відшкодовуватися завдяки розроб­ленню і впровадженню відповідних заходів. До компенсаційних заходів належать страхування майна фірми страховиками, ство­рення фонду самострахування, хеджування господарських опера­цій та ін.

Взаємозв’язок і відмінність різних антиризикових заходів на­ведено в табл. 13.6.

Таблиця 13.6. Взаємозв’язок і відмінність різних антиризикових заходів Характеристика Заходи Превентивні Обмежувальні Компенсаційні 1 Черговість застосу­вання заходів Об’єкт дослідження Характер ризико­ваних ситуацій, для. яких розробляють заходи Первинні Ризиковані Ситуації Піддаються Усуненню Вторинні Розмір втрат Піддаються обмеженню у розвитку Третинні Частина втрат, яка може бути відшкодована Завдають втрат, які слід покрити за рахунок певних джерел

Антиризикові заходи можуть використовуватися за двома принципами:

А) послідовності дій, яка передбачає таку черговість заходів: превентивні — обмежувальні — компенсаційні;

Б) одночасності дій, за якої можна застосовувати паралельно такі заходи, як обмежувальні та компенсаційні, превентивні та компенсаційні та ін.

Кожний із цих принципів використання заходів має як позити­вні, так і негативні сторони. Принцип послідовності дій потребує менших витрат ресурсів, проте він не досить надійний з погляду кінцевого результату від реалізації антиризикових заходів. Засто­сування принципу одночасності дій обходиться фірмам дорожче, однак рівень надійності функціонування господарської системи вищий.

Розділ 13

Звичайно, така характеристика принципів використання анти­ризикових заходів є неповною. На практиці можуть бути випадки, що суперечать викладеним положенням. Тому вибір тих чи інших заходів мас ґрунтуватися не тільки на позитивних і негативних сторонах зазначених принципів, а й на врахуванні конкретних чинників, якими є:

♦ характер ризикованих ситуацій;

♦ розмір втрат від ризику;

♦ ймовірність втрат певного рівня;

❖ • вартість антиризикових заходів;

❖ * економія на втратах, яку може забезпечити реалізація анти-

❖ ризикових заходів;

♦частина відшкодування втрат за рахунок різних джерел (собі­вартості, прибутку, фонду самострахування, виплат страхових компаній).

Нижче розкрито сутність айтиризикових заходів, які найчасті­ше впроваджуються в управлінні підприємницьким ризиком.

Зменшення рівня ризику господарських операцій досягають завдяки кращому вивченню надійності юридичних осіб, з якими певне підприємство має ділові контакти. Такі чинники, як фінан­совий стан партнера, його юридична форма, якість керівництва, положення на ринку та багато інших, визначають її міру: що вища надійність, то меншим буде рівень ризику.

Отже, здійснюючи господарські операції з іншими підприєм­ствами, фірма має знати, наскільки ризиковано мати з ними справу, яка гарантія виконання домовленостей у встановлені тер­міни та в повному обсязі.

У деяких зарубіжних країнах, зокрема в Німеччині, з цією ме­тою застосовують сітку ризику для клієнтів фірми. У ній зазнача­ють чинники ризику, дають конкретну бальну оцінку кожному з них і визначають загальну оцінку ризику (надійність клієнта).

Форс-мажор — це події, надзвичайні ситуації, які не можуть бути передбачені, яким не можна запобігти або усунути будь - якими заходами, або зумовлені правилами страхування надзви­чайні обставини, у разі яких страховик вивільняється від вико­нання зобов’язань за договором страхування.

Більшість страховиків відносять сюди випадки, зумовлені во­єнними діями, страйками, запровадженням надзвичайного стану, радіоактивними викидами тощо. Замість цього було взято проти­лежний курс. 5їкщо звернутися до досвіду зарубіжних фірм, то їх­ня економіка процвітає і в не останню чергу завдяки такому чин­нику, як знання підприємцем розміру витрат на будь-який виріб, у будь-який період часу, по будь-якому підрозділу.

На вітчизняних підприємствах унаслідок неправильного став­лення до заводського планування у перехідний до ринку період здебільшого перестали розраховувати планову собівартість про­дукції по структурних підрозділах, що є неприпустимим. Безкон­трольність формування витрат спричинила їх зростання. На ду­мку як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців, цей чинник є од­нією з причин високих темпів інфляції, що були недавно, оскіль­ки спіралеподібно почергово підвищувалися ціни і зростали ви­трати.

•■'Зр*