Зберігання та перероблення сільськогосподарської продукції за сучасних умов

Важливим елементом агропромислового комплексу України є галузі, які забезпечують зберігання та перероблення сільськогос­подарської продукції. Від ступеня їх розвитку, технічного осна­щення, досконалості економічних зв’язків з сільськогосподарським виробництвом, розміщення споживачів значною мірою залежать раціональне використання продукції рослинництва і тваринницт­ва, рівень забезпеченості потреб населення у продуктах харчу­вання.

Вирішення продовольчої проблеми поряд з нарощуванням ви - * робництва сільськогосподарської продукції залежить від збіль - *

•''У'* *-У'* •»■у'* •'■у*'» *«*у*> •''У** *-*у«' •■'У'* •'■у'* *^У'* •'“У'* •'■'У'* •■'у* “-у** •щг* •'■у* •■'у* •'■'у* •’'У'*

Шення виходу кінцевої продукції завдяки впровадженню прогре­сивних технологій зберігання та розвитку переробних галузей. Причому впровадження прогресивних технологій має бути пріо­ритетним напрямом у сучасній інвестиційній політиці агропро­мислового комплексу.

Сільськогосподарська продукція зберігається безпосередньо у товаровиробників, а також централізовано на великих пунктах зберігання її (елеватори, овочесховища, холодильні камери тощо). Такі пункти можуть бути державними, акціонерними, міжгоспо­дарськими і приватними.

Основну кількість виробленої продукції з метою скорочення ви­трат зберігають безпосередньо на підприємствах, де вона виробле­на. Так, зерно і зернову продукцію зберігають в основному в спе­ціально обладнаних зерносховищах з урахуванням його цільового призначення — продовольче, фуражне, насіння. Найкраще збері­гається зерно за температури 10 °С і нижче. Картоплю і овочі збе­рігають в овочесховищах у спеціальній тарі або насипом за температури близько 0 °С. Такою тарою можуть бути контейнери, ящики, кошики тощо.

Поряд з цим в умовах розвитку ринкової інфраструктури особ­ливого значення набуває також розвиток так званої малої промис­ловості безпосередньо у місцях виробництва сировини — в сіль­ськогосподарських підприємствах.

Існує кілька важливих чинників, що зумовлюють доцільність поєднання переробки сільськогосподарської продукції на місцях з функціонуванням великої переробної промисловості. За сучасних умов особливого значення набуває потреба у збільшенні виробни­цтва продуктів харчування завдяки повнішому використанню сільськогосподарської сировини, усуненню її втрат; забезпеченню населення відповідних регіонів продуктами переробки сільсько­господарської сировини, яку в них виробляють; досягненню соціа­льно однакових умов щодо постачання сільського та міського на­селення продуктами переробки; зміцненню економічного стану господарств.

Розділ 12

Принципи розміщення переробних підприємств, які в багатьох випадках враховували переваги концентрації виробництва, при­звели до певної гігантоманії їх. Під час розміщення великих пере­робних підприємств не завжди враховували потенціал сировинної зони і потребу в реалізації продукції для реалізації у свіжому ви­гляді. Особливо це характерно для плодоовочеконсервного вироб­ництва, концентрація якого в промислових центрах негативно по­значилася не лише на діяльності переробних галузей, а й на за­безпеченні населення свіжими овочами і плодами. Висока кон­центрація м’ясо-переробної галузі у містах призводить до негатив- них явищ. Унаслідок цього виробітки несуть великі транспортні ^ витрати і втрати живої маси тварин під час перевезення, в разі

Перетримування їх у господарствах і на майданчиках м’ясоком­бінатів. За таких умов частина виробленої в сільському господар­стві продукції на стадії заготівлі та перероблення втрачається, а населення недоотримує продукти харчування.

За розміщення переробних підприємств у великих містах і про­мислових центрах не завжди враховують забезпечення виробле­ною ними продукцією сільського населення.

В умовах переходу різних регіонів України до ринку особливо важливим є самозабезпечення населення продуктами, які воно виробляє. Розвиток переробних галузей безпосередньо в господар­ствах, де виробляють сільськогосподарську продукцію, за еконо­мічно обґрунтованого розміщення їх покликаний певною мірою сприяти вирішенню продовольчого питання та досягненню соці­альної рівності сільських і міських трудівників у забезпеченні їх продовольчими товарами. Перероблення частини або всієї сільсь­когосподарської продукції на місці її виробництва має і суто еко­номічну доцільність: істотно зменшуються втрати виробленої про­дукції, на яку здійснено матеріально-грошові витрати, що є неми­нучим у разі доставляння її переробним підприємствам на великі відстані, особливо продукції, що швидко псується. Крім того, чи­мало коштів витрачається на транспортування, тоді як реалізація всіх видів готової продукції забезпечує господарствам вищі при­бутки порівняно з реалізацією самої сировини.

Виробництво сільськогосподарської сировини поєднується з її переробленням у різних формах. У господарствах України нині функціонують переробні виробництва, що виробляють продукцію харчової групи, які можна розподілити за шістьма класифікацій­ними ознаками:

1. За характером сировини, що споживається, виробництва поділяють на переробні і добувні. Переробними є виробництва з перероблення сировини рослинного і тваринного походження (плодоовочеконсервне, олійне, борошномельне, круп’яне, картоп - лепродуктове, виноробне, м’ясо - та молокопереробне тощо), добув­ними — виробництво мінеральних вод і рибне господарство.

2. За характером призначення готової продукції виробництва належать до групи «А» — ті, які частину своєї продукції направ­ляють іншим галузям як сировину (олійне, крохмальне, борошно­мельне тощо), і групи «Б» — ті, що направляють продукцію (у тому числі і групи «А») для безпосереднього споживання населенням (продукти переробки м’яса, молока, овочів, плодів, винограду, кар­топлі, олійних, зернових, круп’яних культур тощо).

3. За періодом роботи упродовж року функціонують виробни­цтва сезонної дії — ті, які переробляють сировину, що надходить сезонно (овочі, плоди, виноград, картопля), і цілорічної дії (бо - рошномельно-круп’яні, олійні, вторинне виноробство, хлібопекар - ф не та ін.).

•у* •у* »-у* •-у'* •■'Зр* *ТР» •"«Г'* •'■'ЗР* *ТР* *ТР* *-*ЗР» ♦■'ЗР» »X* •'ТР* •''ЗР* •ТГ'* •’ТР* *^зр* 433

4. За терміном роботи упродовж доби — виробництва безпе­рервної дії (олійне, хлібопекарне), решта — інші галузі, які не по­требують безперебійності технологічного процесу.

5. За способом отримання готової продукції виробництва по­діляють на такі чотари групи: що вилучають цінні речовини з ви­хідної сировини (олійне, виноробне, борошномельне, крохмальне тощо); що видаляють вологу із сировини і підвищують концентра­цію харчових речовин у продукті (сушіння овочів і плодів, вигото­влення томато - і картоплепродуктів тощо); що виробляють готову продукцію з різних компонентів (хлібопекарне, пивобезалкоголь - не та ін.); що виробляють продукцію з напівфабрикатів первинно­го виробництва (вторинне виноробство).

6. За рівнем механізації й автоматизації виробничих процесів виділяють чотири групи виробництв: механізовані, де механізова­ні процеси основного виробництва; комплексно-механізовані, де повністю механізовані процеси основного і допоміжних вироб­ництв; автоматизовані, де процеси основного виробництва авто­матизовані, допоміжного — механізовані; комплексно автомати­зовані, де процеси основного і допоміжного виробництв автомати­зовані.

Перелічені ознаки зумовлюють специфіку організації перероб­них виробництв, характер організації праці на них. Наприклад, вони характеризуються високою матеріаломісткістю. У структурі собівартості продукції, що вони виготовляють, витрати на сирови­ну становлять понад 80 %. Тому впровадження досконалої техно­логії, зниження втрат і зменшення відходів, підвищення якості продукції є резервами нарощування обсягів виробництва та зде­шевлення продуктів.

З переходом до ринку господарський комплекс України має за­знати глибоких змін, пов’язаних з переорієнтацією економіки на галузі, які необхідні для повного задоволення потреб населення, розширення експорту та раціонального використання сировинної бази. Тому пріоритетним у структурі сільської промисловості має бути виробництво продуктів харчування.

Світовий досвід показує, що виробник матиме найбільший ефект тоді, коли реалізовує не сировину, а продукти її переробки, кінцеві продукти споживання. Тому високорозвинені країни ніко­ли не експортують сировину. їхні галузі промисловості забезпечу­ють комплексне перероблення сировини і реалізацію кінцевого продукту споживання. Це стосується не лише великих компаній і ” фірм, а й індивідуальних виробників. У таких країнах навіть фер - мери намагаються реалізовувати сільськогосподарську продукцію Л тільки після її первинного перероблення і навіть доводити її до. стадії кінцевого споживання. Для цього вони створюють на коопе - А ративних засадах сферу первинного перероблення та зберігання ^ сільськогосподарської продукції. Ними організовуються коопера­
тиви з перероблення молока, виробництва сиро-молочної продук­ції, кооперативні м’ясопереробні підприємства. Великі фермерські господарства мають власні невеликі сучасні цехи з первинного перероблення сільськогосподарської продукції.

Цей напрям спостерігається і в наших сільськогосподарських підприємствах. Реалізація ними кінцевого продукту (вироби із м’яса, олія, масло, сири, консерви тощо) дасть змогу впливати на реалізаційну ціну продуктів харчування, еквівалентний обмін між містом і селом.